Днями ініціативна група громадських діячів Казахстану — історик Б. Койшибаєв, голова республіканського товариства політично репресованих Ж. Ашиєв, заступник редактора ТРК «Шалкар» Б. Толепбергенов і голова республіканського руху «Ехо Желтоксана» Г. Жунісова — запропонувала поєднати День пам’яті жертв політичних репресій, який відзначається в Казахстані 31 травня, з Днем Голодомору. У свою чергу, президент країни Нурсултан Назарбаєв відкрив перший у Казахстані меморіал «Пам’яті жертв голоду». Раніше, в березні, в ході зустрічі зі студентами, він повідомив, що «дав завдання відзначити 80-річчя Голодомору в нашій країні».
На відміну від України, Голод 1932—1933 рр. не визнано в Казахстані геноцидом. Так само там немає спеціального дня пам’яті загиблих у цей період. Ми звернулися до доктора історичних наук, заступника директора Інституту історії держави Жанни КИДИРАЛІНОЇ та попросили її прокоментувати ставлення казахів до Голодомору, а також те, наскільки успішно Казахстану вдається долати радянське минуле:
— Внаслідок голоду 1930-х рр. у Казахстані загинула одна треть населення. Підрахунки різних учених варіюються від 1,5 млн до 2 млн людей. Дехто навіть називає 2,5 млн. Ця цифра включає також 200 тис. осіб інших етносів: росіян, українців, білорусів та інших. Це була найбільша національна катастрофа для народу. Пам’ять про ті події жива.
— Тема Голодомору 1932—1933 рр. сумна і для українців. Свого часу Україна виступила з ініціативою, щоб світ визнав цю трагедію геноцидом українського народу.
— Кожен народ, який пережив це у своїй історії, має своє сприйняття тих трагічних подій. Справді, ці факти мали свої особливості. У колишньому СРСР від голоду постраждали найбільше Україна разом із Казахстаном, а також деякі регіони Росії — Поволжя і Сибір. Проте ми не можемо оцінювати те, як сьогодні трактується проблема Голодомору.
Сам факт визнання історії Голодомору в Україні та інтерпретація його як геноциду проти українського народу дуже важливі. Існують різні й дуже аргументовані відомості про те, що провадилася цілеспрямована політика знищення українського народу. Наприклад, на одному з круглих столів, який відбувся у нас, представник Посольства України в Казахстані зазначив, що знайдено архівні документи, де є вказівки Сталіна, інших державних осіб про те, щоб навмисно здійснювати таку політику, щоб знищити українське населення.
Учені, представники різних громадських кіл переконані: цю проблему не можна заполітизовувати. Голод залишається в пам’яті поколінь. Із цієї трагедії необхідно здобувати історичні уроки, щоб у майбутньому таке не могло повторитися і щоб не було більше такої політики, спрямованої на винищення народу. Приємно зазначити, що і зарубіжні вчені беруть участь у вивченні історії Казахстану і голоду зокрема.
Багато хто вважає, що за тодішніх умов у тому, що був Великий голод, відіграв свою роль комплекс причин: керівництво, труднощі управління сільським господарством, природні чинники. Однак усі єдині в думці, що велику роль у цьому зіграла невміла політика радянської держави: тобто темпи колективізації, форсування переходу на осілість казахських кочових господарств. Ті, хто наважувався виступити проти колективізації та колгоспів, зазнавали репресій.
— Як у Казахстані ставляться до десталінізації?
— У нас не вживають терміна «десталінізація». Замість нього використовується інший — «деколонізація» — вивільнення від спадщини тоталітаризму і колишньої колоніальної ідеології. У Казахстані здійснюється велика політика щодо формування історичної свідомості та збереження історичної пам’яті, ведеться велика роз’яснювальна і науково-дослідна робота. Засоби масової інформації спеціально відкривають рубрики з вивчення «білих плям», невідомих сторінок історії. Серед них основною є якраз тема політичних репресій та голоду. Всі усвідомлюють потребу вивільнення від рабської психології — сталінської психології всіх часів, у межах якої свідомість мас «колонізувалася».
— Чи вдається казахам долати спадщину радянського режиму?
— Мабуть, найскладніше — змінити свідомість, психологію людей. Тому не можна точно сказати, як довго це триватиме. Проте робота з викорінення спадщини колишньої ідеології є тривалою. Учені-історики Казахстану прагнуть глибше вивчити цю проблему. Адже вона пов’язана і з сучасністю. У сучасному контексті ми повинні здобувати правильні уроки з трагічних подій періоду репресій і сталінізму.
ДОВІДКА «Дня»
Багато дослідників розцінюють голод 1932—1933 рр. у Казахстані за його характером і масштабами та його трагічні наслідки як загальнонаціональну катастрофу, внаслідок якої загинуло 2—2,2 млн казахів і 200—250 тисяч жителів республіки інших національностей. А від 800 тис. до 1 млн казахів змушені були, рятуючись від голоду, насильницької колективізації та конфіскації, відкочовувати за межі батьківщини: до Китаю, Ірану, Афганістану. Казахські історики здебільшого не інтерпретують голодомору як цілеспрямовану акцію радянського режиму проти їхнього народу.
