Iзраїль та Палестина не підписали рамкової мирної угоди,
Білл Клінтон не увійшов до історії як головний близькосхідний миротворець.
Кемп-Девід 1978 року, коли Ізраїль та Єгипет підписали сенсаційну мирну
угоду, не повторився. «Ізраїльтяни привезли негнучкий список, у якому було
занадто багато «ні», — цитує АП Тайєба Абдель Рахіма, високопоставленого
члена палестинської делегації. «Палестинці були неготовими», — вважає прем’єр-міністр
Ізраїлю Ехуд Барак, який, на відміну від Ясира Арафата, дав прес-конференцію
по закінченні переговорів. «Арафат побоявся зробити історичні рішення для
припинення конфлікту. І його позиція щодо Єрусалиму завадила підписанню
угоди». Ізраїль, втім, вважає, що голова Палестинської автономії Ясир Арафат
не мав достатньої підтримки арабського світу, i тому не міг бути достатньо
гнучким на переговорах. Барак зазначив при цьому, що Ізраїль не піде на
формулу «мир — за всяку ціну».
Ізраїль та Палестина не мають іншого виходу, як повернутися
до столу переговорів, за яким мають піти на важкі компроміси — такий лейтмотив
перших коментарів. За словами прем’єр-міністра Ізраїлю Ехуда Барака, для
обох сторін зараз найкраще буде повернутися додому й добре порозмислити
— що й було йому та Арафату запропоновано Клінтоном. Невідомо лише, як,
де й коли дві сторони знову можуть зібратися на саміт. Як останнiй термін
вказується 13 вересня — день, коли Палестина планувала оголосити свою державність
незалежно від успішності кемп-девідських переговорів. Палестинська делегація
вважає, що найприйнятнішим було б зустрітися в серпні. Ізраїльтяни вважають,
що у вересні. І, попереджає МЗС Ізраїлю в своїй офіційній заяві за результатами
кемп-девідського саміту, «будь-які односторонні кроки Палестини будуть
невиправданими і контрпродуктивними».
Провал кемп-девідських переговорів у разі, якщо за цим
слідуватиме зрив мирного процесу, оголошення Палестини незалежною державою
і наростання нового протистояння, що вже не виключається деякими аналітиками
і на Близькому Сході, і на Заході, спричинить дуже великі проблеми для
Барака. Напередодні Кемп-Девіду розпалася правляча коалiція — про свою
незгоду з позицією Барака заявив, зокрема, міністр внутрішніх справ Натан
Щаранський. Барак таким чином втратив більшість у кнесеті, і йому буде
дуже нелегко пояснити і правій опозиції, і тим, хто ще рік тому за нього
голосував, що насправді його позиція вірна. До речі, за даними опитувань,
до 90% переселенців з колишнього СРСР Барака не підтримують. Ізраїльський
прем’єр просто не може обговорювати саму можливість передачі частини Єрусалиму
під палестинський суверенітет, не може піти на ліквідацію всіх без винятку
поселень у Секторі Газа та на Західному березі Йордану — бо ці поселення
вважаються, й небезпідставно, форпостом безпеки Ізраїлю. На мир за всяку
ціну не піде жоден ізраїльський уряд. Але й жорстке відстоювання безпеки
держави може не врятувати Барака від позачергових виборів.
Проблеми очікують і на Арафата, який вирушив у турне арабськими
країнами. Арабський світ не є єдиним, Ірак, Лівія, Сирія, Ліван зберігають
відверту антиізраїльську позицію. Багато хто з палестинців пам’ятає, що
Організація визволення Палестини, якою ще не так давно керував Арафат,
мала програмний пункт про знищення держави Ізраїль, і цілком поділяють
цю позицію — особливо, коли Ізраїль не погоджується на можливість повернення
всіх палестинських біженців. Арафат, зрештою, не може не пам’ятати про
долю покійного Їцхака Рабина, застреленого ізраїльським студентом-екстремістом.
А серед палестинців вистачає прихильників екстремістських рухів.
Одначе обидві сторони вже явно втомилися від конфлікту,
який триває 52 роки. Що й породжує сподівання, що, може, навіть цього року
мирну угоду все ж буде підписано.
