Нові вибухи в Москві загнали Росію на кільцеву лінію тероризму. Громадяни як були беззахисними перед атаками терористів, так і залишаються, попри всі обіцянки влади убезпечити їх. Вибухи на двох станціях Сокольницької лінії метро в Москві особливо страшні тим, що є черговими. Незважаючи на те, що боротьба з тероризмом вважається чи не головним завданням нинішньої російської влади, вибухи в столичному метро через шість років після минулого подібного теракту, на жаль, закільцьовують новітню російську історію. Тепер головне — навіть не знайти організаторів (це, насправді, не вдавалося ніколи), а зробити так, щоб вибухи в метро не повторювалися.
Зайнятися нарешті реальною рутинною роботою із забезпечення безпеки «вибухонебезпечних» об’єктів, як це зробили США, Велика Британія, Іспанія після атак терористів. Так, у цих країнах, як і раніше, спецслужби інколи оголошують підвищений рівень терористичної загрози, але можна не сумніватися, що якщо це робиться, значить, є реальні підстави.
У нинішніх вибухах на станціях «Луб’янка» і «Парк культури» є видимий політичний контекст. У Росії перебуває спецпредставник ПАРЄ з Кавказу Дік Марті, який щойно відвідав Інгушетію та Чечню, де перші особи розповідали йому про поступальні успіхи північнокавказького примирення. Марті належить навесні підготувати нову доповідь щодо Північного Кавказу. Упродовж останніх трьох тижнів силовики вбили чи не останніх значних терористів, імена яких відомі навіть частині населення: Саїда Бурятського, якому правоохоронні органи приписували організацію двох вибухів «Невського експресу», й Анзора Астемірова, який керував нападом на Нальчик чотири з половиною роки тому. Епоха Шаміля Басаєва, який брав на себе відповідальність за будь-які теракти, здається далекою історією. Тепер усе «ваххабітське підпілля» в Росії персоніфіковане Доку Умаровим. А наприкінці минулого тижня головком МВС Росії заявив, що на Кавказі все ще діють близько 500 бойовиків. Чеченський президент Рамзан Кадиров оперував значно меншою цифрою.
Іншими словами, чи візьме хтось відповідальність за теракти в московському метро, чи не візьме ніхто, суспільство не може бути впевнене, що в російських спецслужб є реальні шанси та можливості знайти справжніх організаторів. Проте у влади є можливості й, головне, вони зобов’язані нарешті почати реально дбати про безпеку громадян.
Шість років тому, після минулих терактів у метро, московська влада обіцяла забезпечити всі станції метрополітену газовими аналізаторами, що розпізнають вибухівку, — такі прилади є всюди в Ізраїлі. Але це одна з багатьох обіцянок, що так і залишилися порожніми словами. Щодо московської міліції, то в метро вона останніми роками відзначилася лише бійками з людьми «неслов’янської» національності при перевірці документів. А громадяни як були беззахисними, так і залишилися.
Безглуздо вкотре намагатися списати теракт на підступи міжнародних терористів. У США, Великій Британії та Іспанії, що мали набагато більше підстав страждати від міжнародних терористів через війни в Афганістані та Іраку, вистачило одного страшного теракту, аби впровадити постійний контроль над безпекою в транспорті.
У Росії виявилося мало «Норд-Осту», Беслана, вибухів будинків у Москві та Волгодонську, тепер уже серії вибухів у метро.
Після цих терактів жоден високопоставлений силовик не був відправлений у відставку, а найпомітнішим заходом реагування влади на найкровопролитніший теракт в історії країни — захоплення понад 1000 заручників у школі північноосетинського Беслана — стало скасування виборів губернаторів.
Можна довго розмірковувати про співвідношення успіхів і провалів кавказької політики Кремля, про те, що північнокавказькі республіки через свою перманентну нестабільність, бідність, недостатню інтегрованість у тіло держави зажадали створення окремого федерального округу. Що решта Росії фактично морально відокремила себе від Кавказу. Але все це вторинне відносно нездатності держави гарантувати безпеку громадян у Чечні, Інгушетії, Москві, в кожній точці країни.
Ідея безпеки стала ключовою в офіційній риториці влади. Але переважно під цим мається на увазі безпека самої влади і «підвалин», а загрозами державі називаються переважно міфічні «підступи Заходу». Тим часом Росія й надалі житиме на кільцевій лінії тероризму, поки влада та суспільство не усвідомлять, що причини терактів криються у внутрішніх проблемах країни й що вирішувати їх можна лише всередині Росії.
