Відставка президента Ліберії Чарльза Тейлора та його вигнання до Нігерії означають не тільки довгоочікуване полегшення для роздертою війною країни, якою він так погано керував, але, можливо, також і перший дзвінок для інших диктаторів, які дискредитували себе. Справді, старий президент Зімбабве Роберт Мугабе, якому 79 років, повинен зараз зважати на неминучість близького кінця своєї політичної кар’єри.
Так, Хараре поки ще не осаджують війська повстанців, на горизонті поки ще не маячить американський військовий корабель із 2000 морськими піхотинцями на борту, і президент Джордж Буш поки ще не вимагав, щоб президент Роберт Мугабе склав свої повноваження після 23 років перебування у влади. Проте кризи, що роздирають ці дві африканські країни, на диво схожі одна на одну. Ця схожість вселяє громадянам Зімбабве надію, що незабаром вони позбудуться Мугабе.
Перед тим, як піти у вигнання, Тейлор передав президентську владу своєму давньому союзнику, віце-президенту Мозесу З. Бла, який має правити, допоки не прийде до влади новий перехідний уряд. Відомо, що і Мугабе схиляється до того, щоб передати владу тимчасовому уряду на чолі зі своїм давнім союзником Еммерсоном Мнангагвою, якщо вирішить, що настав час піти з поста. Як і Бла, Мнангагва вкрай непопулярний, і на загальних виборах 2001 року він втратив своє місце в парламенті. Однак Мугабе негайно призначив Мнангагву, якого дуже бояться і часто звинувачують у корупції, спікером парламенту.
Більш того, як і його західноафриканський двійник, Мугабе править економікою, що розпадається, і неспокійним населенням. Його режим продовжує існувати тільки завдяки безжалісній кампанії терору, яку проводить армія (головнокомандуючим якої є Мугабе), поліція (керівник якої публічно заявляє про політичну відданість Мугабе), жахлива Центральна розвідувальна організація (яку багато років очолював Мнангагва) і віднедавна погано навчені та жорстокі молодіжні загони, непорушно віддані правлячій партії.
У випадку Ліберії Буш поставив умову відставки Тейлора як попередньої умови конструктивного діалогу й активнішої участі США в пошуку мирного способу припинення 15-річної міжусобної війни, що зруйнувала економіку та інфраструктуру країни і водночас спричиняє до розпалювання війн у більшості сусідніх країн. Стосовно Зімбабве Буш не сказав і не зробив нічого такого рішучого. Але держсекретар США Колін Пауелл звинуватив Мугабе в «невмілому правлінні за допомогою насильства» і назвав його уряд «жорстоким режимом». За словами Пауелла: «Якщо лідери континенту не докладуть додаткових зусиль до того, щоб переконати президента Роберта Мугабе визнати верховенство закону і вступити в діалог з політичною опозицією, то він і його поплічник доведуть Зімбабве до такого ступеня падіння, що руйнувати вже буде нічого».
Тому зімбабвійці були здивовані, коли Буш під час своєї нещодавньої поїздки Африкою висловив задоволення триваючими переговорами, як кажуть, між партією Мугабе, Zanu PF, та її головним противником, Рухом за демократичні зміни (MDC), очолюваним лідером опозиції Морганом Тсвангіраї. Буш висловив задоволення тією посередницькою роллю, яку відіграв президент Південноафриканської республіки Табо Мбекі, чия безрезультатна «тиха дипломатія» стомила зімбабвійців і одночасно посіяла в них підозри.
У емоційній промові під час церемонії вшанування пам’яті героїв війни за звільнення Зімбабве від влади білої меншини, що відбулася раніше цього місяця, Мугабе застеріг опозицію: «Ті, хто водить компанію з нашими ворогами за кордоном, не можуть одночасно бути нашими партнерами у справі розбудови нації». Як Тейлор, так і Мугабе звинувачують у бідах своїх країн Захід. Мугабе постійно засуджує MDC як «ворога», стверджуючи, що цю партію контролюють уряди Великої Британії та США, які нібито тільки й мріють про те, як знову перетворити Зімбабве на колонію.
Рідний брат президента ПАР Табо Мбекі Моєлетсі Мбекі, який очолює Південноафриканський інститут міжнародних відносин, радикальніше дивиться на безконтрольне політичне насильство у Зімбабве і на нерішучість зусиль щодо вирішення ситуації: «Перед нами людина, яка порушує всі правила демократії, — говорить він, маючи на увазі Мугабе, — і жоден африканський уряд не говорить: «Тобі час піти».
Слід сподіватися, що відставка Тейлора сповіщає для Африки початок нової ери, коли африканські правителі не стануть більше захищати диктаторів континенту, вважаючи за краще швидше накликати на себе гнів безликої громадськості, ніж вигнати диктатора зі своїх лав. Якщо так, то лідери, подібні до Мбекі, стануть героями нової Африки, в якій втручання сусідніх держав захистить мільйони жителів континенту, які залишаються під владою старих диктаторів на кшталт Мугабе, котрі зловживали своїм статусом керівників антиколоніального визвольного руху, і більш молодих авантюристів-флібустьєрів на кшталт Тейлора. Тільки тоді терпимому ставленню Африки до тиранів буде покладено край.
Джефф НЬЯРОТА, засновник і головний редактор «The Daily News», найбільшої та єдиної приватної щоденної газети в Зімбабве, нині стипендіат Nieman та науковий співробітник у Гарвардському університеті.
