Війна між Сполученими Штатами і Саддамом Хусейном завершилася в суботу, абсолютно несподівано для всіх, здачею в полон старого, стомленого і переможеного, завошивленого бороданя, якого викурили з підвалу, де він себе замурував. Після 12 років полювання кіт Буш нарешті заманив у свої сіті Саддама, і відлік, розпочатий 15 січня 1991 року іншим Бушем першою хвилею бомбардувань Багдада, завершив його син напередодні Різдва 2003 року. Очікуваний фінал супроводжувався повним набором сценічних атрибутів і «спецефектів», на які розраховували режисери операції в Іраку. Жодної загибелі богів в останній жорстокій сутичці між найвідданішими і невірними, була лише ганебна здача, «без єдиного пострілу», як сказав генерал Рікардо Санчес, командуючий американськими легіонами. Жодного смертника з поясом шахіда, жодних самогубств, жодних звернень перед смертю, був лише очманілий старий чоловiк, який роззявляв рота і говорив «а-а-а», щоб йому оглянули горло, — зовсім як бездомний, якому надають допомогу в палаті лазарету для бідних.
Жодної поспішної страти з демонстрацією трупа, виставленого на наругу колишнім підданим, бо це диктатор, про якого говорили як про «Гітлера Месопотамії», готового підірвати себе, аби не здатися живим. Це навіть не Муссоліні, вбитий у Ді Донго під час спроби втекти, переодягнувшись у форму німецького солдата. Хусейн виявився жорстоким нікчемою і в момент поразки не зміг вигадати нічого іншого, крім як сховатися в мишачу нору з двома непотрібними гвинтівками і двома соратниками. Як і всі жорстокі негідники, Саддам Хусейн, який без найменших вагань віддавав накази вбивати і катувати, тремтів за свою шкуру і обрав не смерть, а долю бранця, який тепер постане перед тими, хто сьогодні гнівно кричить: «Смерть Саддаму», як учора кричав: «Смерть Бушу» — з тим же палким бажанням догодити володарям. Хто пояснить, чому подібні режими можуть існувати так довго, спираючись як на жорстокість тирана, так і на м’якотілість тих, кого пригноблюють?
Сьогодні можна нарешті сказати, що місію, розпочату 19 березня з операції «Шок і трепет», виконано, що Буш отримав омріяний різдвяний подарунок, що життя тисяч загиблих іракців, американців, італійців, британців послужили щонайменше усуненню тіні одного з численних м’ясників, які правлять країнами третього світу, зокрема ісламськими. Звісно, тепер починається друга і найважча частина місії: побудувати громадянське суспільство і демократію там, де вони ніколи раніше не існували, і в досягненні цієї кінцевої мети арешт Саддама Хусейна був важливим етапом, але лише проміжною віхою на шляху до перемоги над світовим тероризмом. Із захопленням нечесаного бороданя тиран остаточно повалений, але разом із тим руйнується й «алібі». Тепер, коли нещасний старий чоловiк почне співати, як соловей у клітці, не залишиться жодних сумнівів щодо зброї масового знищення, бо він точно скаже, де вона і що це за зброя, якщо вона існує.
Тероризм і щоденні акції повстанців, керівництво якими йому приписували, тепер також припиняться. Іракці, які опиралися демократії, принесеній американськими військами, тепер швидко підуть шляхом до громадянського миру між народностями, релігіями, племенами, що звільнилися від страху перед поверненням минулого. Міжнародний тероризм, що несе відповідальність за численні вбивства в усіх куточках світу, тепер підніме білий прапор. Тож усі ми житимемо щасливо, як у казках або фільмах, оскільки Буші звільнили нас від Саддама Хусейна, якщо ви хочете вважати так або сподіватися на це.
