Цей тиждень позначився двома важливими подіям и. Перша — вибори в Білорусі, де слабкі очікування з приводу перемоги опозиційного кандидата так і не справдилися. І друга — річниця тюльпанової революції в Киргизстані (цю дату відзначали саме вчора, коли стало відомо про розгін білоруських мітингувальникiв). Події начебто мало пов’язані. Але приклади Мінська та Бішк ека свідчать про два протилежні й яскраво виражені процеси на пострадянському просторі. Якщо перший у розвитку країни спирається на командно-адміністративні методи, то другий — на демократичні. Чий шлях виявиться більш вдалий? Які плоди тюльпанової революції? Про це в інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом Киргизької Республіки в Україні Еркіном МАМКУЛОВИМ.
— В Україні багато людей розчарувалися у подіях після помаранчевої революції. Яке ставлення киргизів до плодів тюльпанової революції?
— За минулий рік у Киргизстані багато чого зробили. Хоч у громадян справді може спостерігатися неповне задоволення через рік після революційних подій. Тут кілька причин. З одного боку, існували трохи завищені очікування. Люди прагнули до одномоментних позитивних змін. З іншого боку, є й суворі реалії: нове керівництво країни було вимушене вирішувати цілий комплекс питань, якi не вирішували роками. Звісна річ, багато проблем почали виходити назовні. Знадобилися чималі зусилля для того, щоб якоюсь мірою стабілізувати ситуацію. Ще доведеться дуже багато здійснити. Але загалом стратегічні завдання за рік були вирішені. Насамперед — це політична стабілізація, вживання заходів з оздоровлення економіки. Заділ створений для покращання життя громадян. Тепер усе залежить від швидкості реформування.
— На пострадянському просторі можна виділити дві групи держав, які обрали різні шляхи свого розвитку. Перший шлях — демократичний, другий спирається на адміністративно-командну систему. Це питання особливо актуальне у зв’язку з нещодавніми виборами в Білорусі. На вашу думку, чий шлях успішніший у перспективі?
— Кожна колишня радянська республіка обрала свою модель розвитку. Вони, звісно, відрізняються. У деяких випадках відмінності дуже помітні. Про це свідчить навіть регіон Центральної Азії. Є країни, де наявне значне державне регулювання, є країни, де воно здійснюється в меншій мірі. Подібне розділення можна спостерігати й у європейській частині пострадянського простору. Треба виходити з констатації факту: існують різні моделі розвитку. Якщо вони існують, отже, для цього є об’єктивні причини. Тут можна лише побажати успіху, щоб та або інша модель була реалізована відповідним чином. Найголовніше, щоб ці моделі працювали на інтереси простих громадян, на економічне благополуччя.
— Отже, економічне благополуччя важливіше за демократію?
— Економічне процвітання має відбуватися паралельно із затвердженням принципів свободи та демократії. Іноді пріоритет економічних завдань може на практиці призвести до вторинного розвитку демократичних процесів. І навпаки: демократизація політичного життя може призвести до негативних процесів у економічній площині. Це дуже делікатна межа, до якої треба прагнути.
— Чи складно Киргизстану виконувати місію «острівця демократії» в Центральній Азії?
— Це популярне визначення існувало в 1990-х роках, коли в нашій республіці справді активно розвивалися демократичні процеси, що, на жаль, незабаром почали згортатися. У сукупності з соціально-економічними причинами вони створили базу для революції. Зараз стоїть завдання, щоб встановити реальний демократичний шлях розвитку. Іноді було складно приймати рішення з урахуванням тих відмінностей у моделях, про які ми щойно говорили.
Можливо, не завжди кроки керівництва Киргизстану сприймалися з розумінням нашими сусідами. Але з ними треба вміти знаходити порозуміння. Є таке прислів’я: близький сусід дорожчий за далекого родича. Загалом ми прагнемо до того, щоб розвивати відносини з усіма країнами.
— У Киргизстану досить хороші відносини з Росією. Принаймні, не спостерігається такого драматизму, як у випадку з українсько-російською співпрацею. Проте багато експертів пов’язують складнощі між Києвом і Москвою з помаранчевою революцією. Хоча бішкекський досвід спростовує подібну логіку, показуючи, що Кремль лякають революції не самі по собі...
— Треба зважати на характер і рівень тих відносин, що склалися між Україною та Росією, а також між Киргизстаном і Росією. Усе-таки характер і масштаби співпраці відрізняються. Ми бачили, наскільки динамічно розвивалися процеси протягом останніх 15 років. Після революції нове керівництво Киргизстану відразу ж заявило про те, що всі раніше укладені міжнародні угоди залишаються в силі. Тобто нове керівництво не розглядало зміни своєї зовнішньополітичної концепції. Згідно з цією концепцією ми проводимо багатовекторну дипломатію, співпрацюючи з основними партнерами — Росією, США, ЄС, КНР. Бішкек досяг досить високого рівня співпраці з Москвою. Киргизстан активно співпрацює з РФ у рамках СНД, ЄврАзЕС, ШОС, Організації колективної безпеки. Звісно, після революції РФ підтримала нове керівництво, що забезпечило наступництво у зовнішній політиці. У цьому сенсі киргизько-російські відносини, мож ливо, якоюсь мiрою відрізняються від українсько-російських.
— Над відносинами Москви та Бішкека не нависає «тінь» екс-президента Аскара Акаєва, який отримав притулок у Росії?
— Це жодним чином не заважає нашій співпраці. Те, що РФ визнала можливим надати першому президенту Киргизстану притулок, можна розглядати як суто гуманний жест. Зараз Аскар Акаєв займається викладацькою діяльністю в одному з центрів при МДУ. Це ніяк не позначається на характері киргизько-російських відносин. Треба розрізнювати державні та приватні відносини.
— Ще рік тому в Киргизстані багато говорили про «клан Акаєва», про різні корупційні схеми сім’ї президента. Але, як зазначають спостерігачі, далі гострих обвинувачень справа не просунулася...
— Зовсім недавно Генпрокуратура Киргизстану заявила про те, що порушені кримінальні справи, пов’язані з бізнес-діяльністю рідних першого президента, — зокрема стосовно сина, тестя. Питання про те, що близькі першого президента були втягнені в бізнес-діяльність і при цьому мали незаконні преференції, з порядку денного не зняте.
— Якою мірою політичний досвід України може бути цікавий Киргизстану?
— У широкому сенсі в Киргизькій Республіці й Україні відбуваються досить схожі суспільно-політичні й економічні процеси. Зокрема, на сьогодні в Киргизстані обговорюють питання про перегляд конституційної системи формування органів влади, перерозподілу повноважень президента, забезпечення вищого рівня участі політичних партій у формуванні парламенту. У суспільстві лунають голоси як за президентсько- парламентську форму правління, так і на користь введення парламентсько-президентської форми.
Треба відзначити, що поки що серед громадян ще немає достатніх знань про систему державного устрою при різних формах правління, інші питання конституційної реформи, що ускладнює суспільству країни усвідомлено підійти до їх оцінки та вибору. Усі ці питання вирішуються в рамках конституційної реформи, що проводиться в країні. Було встановлено, що за підсумками роз’яснювальної роботи в четвертому кварталі 2006 року в Киргизькій Республіці проведуть референдум.
У свою чергу, як відомо, прийняті в кінці 2004 року Верховною Радою України поправки до Конституції країни, започаткували перехід України з 1 січня цього року до нової форми державного устрою — парламентсько-президентської республіці. Тому в ході втілюваних демократичних перетворень, підготовки конституційної реформи в Киргизстані з великою увагою стежать за ходом політичної реформи в Україні.
— Який нинішній стан українсько-киргизьких відносин?
— За минулі роки була створена солідна договірно-правова база киргизько-українських відносин, що нараховує сьогодні близько 80 угод. Приємно, що протягом останніх років спостерігається зростання товарообігу між двома нашими країнами. Так, за підсумками минулого року він становив близько 40
лн. доларів США. З урахуванням того, що в 2000 році ця цифра становила всього вісім мільйонів доларів США, динаміка зростання стає очевидною. При цьому Україна експортує трактори, колісні машини, добрива, фармацевтичні препарати, кондитерську продукцію. У свою чергу Киргизька Республіка експортує в Україну готові текстильні вироби, електричні машини й обладнання, авторадіатори, шкірсировину, бавовну.
Мене, звісно, не може не радувати, що після зафіксованого на початку 90-х років минулого століття розриву багатьох економічних зв’язків між нашими країнами зараз поступово триває їх відновлення.
— Які першочергові питання стоять сьогодні на порядку денному відносин?
— У грудні минулого року в Любляні (Словенія) відбулася зустріч глав зовнішньополітичних відомств двох наших країн А. Джекшенкулова та Б. Тарасюка, в ході якої були окреслені кроки на найближчу перспективу. Серед першочергових заходів, що стоять сьогодні на порядку денному, хочу відзначити заплановане проведення в м. Києві політичних консультацій сторін. На порядку денному на поточний рік зазначається також офіційний візит до України міністра закордонних справ Киргизької Республіки А. Джекшенкулова. Велике та важливе місце в наших планах займають питання розвитку й поглиблення торгово-економічної співпраці. У 2006 році разом з українськими партнерами плануємо проведення в Бішкеку Другого засідання міжурядової киргизько-української комісії зі співробiтництва, що проаналізує стан двосторонньої співпраці в торгово-економічній і культурно-гуманітарній галузях, а також визначить перспективи та напрями спільної роботи на найближчий час.
Великого значення ми надаємо проведенню в рамках двосторонньої міжурядової комісії киргизько-українського бізнес-форуму, в участі в якому висловили зацікавленість кілька підприємств України. Зокрема, Україна зацікавлена продовжити співпрацю в області енергетики, оскільки багато силових агрегатів киргизьких електростанцій випущені в Харкові. Сподіваюся, що в стадію практичної реалізації перейде найближчим часом створення в м. Бішкеку Українського торговельного дому. Також покладають надії на практичну реалізацію наміру авіакомпанії «Донбасаеро» здійснювати польоти за маршрутом Донецьк — Бішкек.
У культурно-гуманітарній сфері хочемо розширити практику навчання студентів із Киргизької Республіки у вищих навчальних закладах України, а також провести в Киргизстані Дні культури України. Хотів би зазначити, що в Киргизстані на сьогодні нараховується 35 тисяч громадян української національності, які бережуть свої національні традиції. У країні діє український національно-культурний центр, народний колектив «Берегиня». Упевнений, що проведення Днів культури України в Киргизькій Республіці лише сприятиме подальшому взаєморозумінню між двома нашими народами.
— Останнім часом, у зв’язку з нещодавнім підписанням Україною та США протоколу про взаємний доступ на ринки товарів і послуг, а також здійснюваними зусиллями Києва щодо вступу до СОТ, почало порушуватися питання про борг України перед Киргизстаном, що є членом СОТ. Як вирішується це питання?
— Справді, Киргизстан першим з країн-учасниць СНД вступив до Світової організації торгівлі. Хотів би зазначити, що питання про борг України перед Киргизької Республікою має свою історію та з’явилося на порядку денному не сьогодні. Своїм корінням воно йде в початок 90-х років минулого століття, коли в результаті торгових операцій між двома республіками виникла згадана заборгованість України перед Киргизстаном. Наш уряд готовий до продовження предметного діалогу з українськими партнерами з цього питання. А щодо його деталей, гадаю, фахівці відповідних міністерств і відомств двох наших країн зможуть знайти взаємоприйнятні рішення, оскільки це в інтересах і Киргизької Республіки, й України. На закінчення хотів би зазначити, що в Киргизькій Республіці щиро бажають успіхів Україні в досягненні поставлених цілей і завдань на благо дружнього українського народу.
