З 11 по 17 листопада Посольство Ісламської Республіки Іран вперше проводитиме в Києві широкомасштабний тиждень іранської культури в Україні. У ході цього заходу буде представлено майже 20 видів іранського мистецтва і культури, національна музика, твори декоративного мистецтва, національний одяг різних народностей країни, знамениті перські килими, твори іранського кінематографу, ляльковий театр, традиційна кухня. Які очікування покладає Тегеран на цей культурний тиждень і якими бачить перспективи розвитку співпраці між Україною та Іраном після приходу в нашій країні нової влади? За яких умов до України може потрапити іранська нафта і газ? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Ісламської Республіки Іран Акбар — ГАСЕМІ-АЛІАБАДІ.
— Зараз розпочинається новий, третій етап в історії взаємин між Іраном та незалежною Україною. І я особисто як посол, а також мій шановний колега, посол України в Ісламській Республіці Іран, пан Самарський — ми разом докладаємо зусиль для ознайомлення двох народів, проводячи цього року тиждень культури Ірану в Україні, а на початку наступного року — тиждень культури України в Ірані.
Перший етап тривав перші 14 років історії незалежної України, коли наші взаємозв’язки та співпраця розвивалась дуже плідно. Другий період — це попередні п’ять років, на жаль, відзначався стагнацією та замороженням відносин. Зараз ми починаємо третій період, який потребує імпульсів у різних сферах суспільного життя. Передусім, аби зблизитися, нам потрібно створити сприятливу атмосферу в суспільній думці наших країн. По-друге, необхідно визначити потенційні можливості обох наших країн для того, щоб визначити сфери, де сторони могли плідно співпрацювати, забезпечуючи взаємний інтерес.
Наступного року ми плануємо провести дві великі виставки в галузі торгівлі та промисловості, запросивши іранські компанії до України, а також організувати виставку українських компаній в Ірані для з’ясування потенційних можливостей плідної економічної співпраці. Протягом останніх п’яти років чимало сфер, де наші сторони могли плідно співпрацювати, залишилися непізнаними. А це такі сфери, як співпраця в галузі науки, освіти, технологій, промисловості та торгівлі. Я впевнений, що такі акції, як проведення днів культури, виставок, зокрема, торгово-промислових виставок, дадуть значний імпульс для пожвавлення наших зв’язків та взаємин у всіх сферах.
— Хотілось би почути від вас деякі статистичні дані, зокрема щодо товарообігу на даний момент?
— Обсяг товарообігу між нашими країнами не відповідає потенційним можливостям, ані геостратегічному положенню, яке займають наші країни в своїх регіонах. На превеликий жаль, ще недостатніми є контакти між громадськістю двох наших країн. І наші народи ще мало знають одне про одного. Обидві наші країни прагнуть відстоювати справжню, реальну незалежність, і тому вони мають співпрацювати і допомагати один одному в затвердженні цієї мети, а також у підвищенні рівня добробуту своїх народів.
Наші народи нам дорікають, що ми не достатньо зробили для цього, як мені послу Ірану в Україні, так і моєму шановному колезі. Перед нами ще чимало завдань для того, щоб справді досягти такої реальної мети. У нас уже вже скасовано візовий режим з Азербайджаном, ми співпрацюємо з Грузією, щоб скасувати візовий режим (уже скасовано — в середу. — Авт.). Так чи інакше, якщо ми не будемо докладати зусиль для того, щоб спростити режим пересування громадян, то, звичайно, це не буде сприяти пожвавленню зв’язків у різних сферах.
У той час коли товарообіг між Іраном і Росією складає 3,5 млрд.дол., Білоруссю і Казахстаном — майже 2,5 млрд.дол., Туреччиною — 14 млрд.дол., виникає питання, чому Іран та Україна, які мають розвинуті інфраструктури для розвитку економічних зв’язків, досі не перевищили позначки в 1 млрд.дол.
— Пане посол, а які галузі можуть дати цей мільярд?
— Це можуть бути різноманітні галузі. Наприклад, видобувна промисловість, машинобудування, авіабудування, енергетична галузь, зокрема експорт нафти і природного газу, виробництво комплектуючих для залізниць, науковий обмін та вузівське співробітництво, а також обмін студентами. Можна нарахувати десятки сфер співпраці, завдяки чому ми могли б у декілька разів збільшити обсяг товарообігу та зв’язки між нашими країнами. Сюди можна віднести реекспорт енергоносіїв, та їх транзит, а також співпрацю в туристичній галузі.
— Оскільки ви назвали таку сферу як експорт енергоносіїв, то чи готова ваша країна приєднатися до проекту NABUCCO, який передбачає постачання газу до Західної Європи?
— По-перше, немає ніякого сенсу в спорудженні трубопроводів, які б були недостатньо наповнені ресурсами. Це порожні труби. Їх необхідно наповнювати ресурсами, причому в повному обсязі. Ті країни, які мають чимало запасів енергоносіїв можуть як експлуатувати їх, так і впливати на загальну ситуацію в галузі геоенергетики.
По-друге, необхідне інвестування відповідних проектів. І по-третє, наявність стабільної ситуації в тих країнах, через які мають здійснювати транзит енергоносіїв. Усі ці фактори так чи інакше мають пряме відношення до Ірану та Російської Федерації, двох основних енергопостачальників. Лише розвідані запаси нафти у районі Південний Парс складають 17 % світових запасів чорного золота. Практично всі великі нафтодобувні компанії мають свої черги в цьому районі.
— Пане посол, а якою є в цьому випадку перспектива постачання іранської нафти та газу до України і, можливо, через її територію до інших європейських країн?
— Ми висловили українській стороні пропозицію про співпрацю в галузі енергоносіїв, з урахуванням того, що в Південному Парсі вже працюють іноземні компанії. Наскільки я знаю, українська сторона зацікавилась цією пропозицією. Проте ми очікуємо здійснення організаційних кроків задля того, щоб розпочати співпрацю. Уже було проведено кілька раундів перемовин і необхідно ще організувати візит до Ірану української делегації на чолі із заступником міністра.
— А як щодо маршруту постачання іранських енергоносіїв до України?
— Є чимало шляхів: через Туреччину, Грузію, Ірак, а також через Сирію до Європи. Загалом існує чимало можливостей. Експерти ведуть перемовини, іноді вони висловлюють скептицизм, а це часом гальмує питання транспортування енергоносіїв.
Загалом технічні питання мають вирішити в достатній мірі експерти. Вони мають провести відповідні перемовини, якщо українська сторона поставить це питання у повному обсязі на порядок денний.
— А не боїтесь ви того, що поки це питання обговорюється, Венесуела розпочне масштабні поставки нафти не лише до Білорусі, але й до України?
— У нас із Венесуелою розвиваються міцні стосунки. Ми створили з цією країною спільний консорціум і вітаємо прогрес Венесуели в експорті нафти у різні країни. Чимало наших фахівців працює на нафтових родовищах у Венесуелі. Можна сказати, що у нас є спільний інтерес із Венесуелою. Ми вважаємо, що наші інтереси у цій сфері є спільними і з Україною. Оскільки зараз існує велика потреба в енергоносіях, то їх диверсифікація не створює значної конкуренції. З іншого боку, існує велика різниця у собівартості експорту та транзиту газу і нафти з таких віддалених районів, як Латинська Америка, зокрема з Венесуели і нашої країни. Ми вже провели газопровід до Вірменії і плануємо побудову чергової гілки — до Грузії. Як тільки ми доведемо цей газопровід до Батумі, то зможемо експортували через Чорне море наш газ до України.
— Пане посол, існує ще така сфера співпраці між нашими країнами, яка була започаткована в середині 1990-х років, як авіабудування. Зокрема, згідно з підписаним тоді контрактом, передбачалося, що на цей рік на авіазаводі в Ісфахані мали випускати 10 — 12 літаків АН-140 на рік. Як розвивається цей проект?
— Перш за все, слід сказати, що одним із символів нашої співпраці є співробітництво в авіаційній сфері. Заради цієї співпраці наші сторони працювали самовіддано, жертвували своєю кров’ю. Ви пам’ятаєте про цю трагедію, що відбулася в 2002 році, коли представники еліти літакобудування загинули в авіакатастрофі під Ісфаханом.
— Так.
— Також протягом кількох наступних років при випробуванні літака загинуло 6 наших спеціалістів. Ці жертви на шляху розвитку нашої співпраці, утвердження незалежності сприяють тому, що наші зв’язки ще більше міцнішатимуть. Я щиро і глибоко шаную пам’ять фахівців, які віддали своє життя на шляху розвитку нашої співпраці в авіабудуванні. Протягом майже 14 років співпраці виготовлено 12 літаків АН-140. У процесі виробництва наші фахівці пліч-о-пліч працювали, потом і кров’ю зміцнювали підґрунтя, щоб і надалі плідно та ефективно розвивати наше співробітництво. Пана Януковича ми вважаємо одним із архітекторів співпраці в індустріальній сфері між нашими країнами.
Виходячи з переговорів і домовленостей, які було досягнуто за останні три місяці, ми очікуємо, що обсяг співробітництва в авіаційній галузі становитиме близько 1 млрд.дол. Ця сума була озвучена вельмишановним паном генеральним конструктором АНТК ім. Антонова Дмитром Ківою під час цьогорічного авіасалону. Мова йде про лізінг, а також спільне виробництво АН-148 і АН-158. Ми маємо вивчити всі слабкі моменти і недоліки, які спостерігалися в процесі виробництва літака АН-140. Разом із тим ми вважаємо, що успіхи співробітництва в галузі літакобудування будуть дороговказом і для розширення співпраці в інших сферах.
— І скільки часу потрібно на дослідження?
— Я думаю, після закінчення періоду лізингу літака Ан-148 та запуску Ан-158 після завершення процесу його виробництва викристалізується відповідність цих літаків тим критеріям, які існують у нашій країні. Слід сказати, що чотири-п’ять країн висловлювали нам пропозиції щодо співпраці у галузі літакобудування, проте ми віддали перевагу українській стороні завдяки тому, що ми вже багато років співпрацюємо і уже створили необхідне підґрунтя для розвитку співпраці у галузі літакобудування з Україною.
— Пане посол, ви назвали, що це третій етап розвиток відносин між нашими країнами. Тоді, можливо імпульсом чи розвитком цього етапу мала б стати зустріч наших вищих керівників. Коли це може бути?
— Дуже ефективним є прогрес саме там, де приймають рішення високопосадовці, тоді співпраця буде ефективнішою. Протягом 19 років наших взаємин було чимало візитів на рівні президентів, на рівні голів парламенту, голів уряду, (іноді по кілька разів на рівні певних посадових осіб). Ми маємо використати найпершу можливість для того, щоб зробити ефективні кроки протягом цього третього періоду, щоб організувати, відновити контакти між високопосадовцями двох наших країн.
Що стосується початку нового періоду наших взаємин, то слід зазначити, що українські посадовці реагують на наші пропозиції з деякою сповільненістю. Може це таке початкове уявлення у нас складається завдяки тому, що до влади прийшов новий уряд і здійснюється внутрішнє переформування в українських відомствах. Проте якщо цей процес затягнеться, то він може стати для нас під запитанням. Неодноразово представники ЗМІ до мене зверталися: у чому причина того, що поки що не здійснено таких вагомих кроків і поки що немає такої достатньої реакції з боку представників української влади?
— Але ж ви самі сказали, що наш перший віце-прем’єр незабаром відвідає вашу країну...
— Це я чув від українських посадовців, проте в реальності це ще не було здійснено. Наприклад, під час зустрічі з паном Тігіпко, віце-прем’єром України з економічних питань, було висловлено думку про організацію візиту до Ірану на чолі з вашим віце-прем’єр-міністром паном Клюєвим.
— А ось ви зі своєї сторони передавали запрошення Президенту України відвідати Іран?
— Звичайно, візити лідерів країн надають значного прогресу розвитку дружніх взаємин. Проте для цього слід проводити необхідну підготовчу роботу. І як тільки ми побачимо від української сторони такий сигнал, який свідчитиме про бажання здійснювати такі візити, ми докладемо всіх необхідних зусиль для їх реалізації.
— Пане посол, а сигнал полягає у чому — в отриманні запрошення від Януковича, щоб Ахмадінежад відвідав Україну?
— Звичайно, є такі необхідні протокольні процедури, такий протокольний захід як запрошення з боку президента України. Що стосується візиту до Ірану, то тут важливою підготовчою роботою мало б стати чергове проведення спільної міжурядовою комісії з торгівельно-економічного співробітництва для того, щоб також підготувати необхідне підґрунтя для здійснення візиту високо посадових осіб країни.
— Пане посол, ви знаєте, Україна свого часу відмовилася від ядерної зброї, а зараз, в очах більшої частини міжнародної спільноти складається враження, що Іран намагається отримати ядерну зброю. Чому вашій країні не вдається переконати міжнародну спільноту в тому, що прагнення Ірану — тільки опанувати мирний атом, тільки виробляти ядерне пальне для атомних електростанцій?
— Я хотів би зазначити, що саме обмежена кількість країн: Сполучені Штати, Велика Британія, Франція, звинувачують Іран у тому, що його атомна програма не є мирною. Проте ці кілька країн не складають усю світову спільноту. Адже фактично 112 країн, що є членами руху неприєднання, визнали право Ірану на розвиток мирних ядерних технологій. Крім того, 13 доповідачів Міжнародної агенції з атомної енергетики відвідали іранські ядерні об’єкти та підтвердили те, що немає ніякого відхилення від мирного характеру нашої ядерної програми. На них установлено камери відеоспостереження, які працюють цілодобово. Але, на превеликий жаль, тут штучно нагнітається негативна ситуація з боку тих ЗМІ, які мають експансіоністські цілі. Іран, як відомо, ніколи не прагнув створити ядерну зброю. Ми не вважаємо ефективним її використання і взагалі — мати ядерну зброю не є ефективним. Ми є членом Міжнародної агенції з атомної енергетики і виконуємо зобов’язання в рамках цієї організації.
Хіба мають право ті країни, в яких розвинута система ЗМІ, прагнути позбавити інші країни права на розвиток атомної енергетики? Наприклад, ми, іранці, пишаємося тим, що Україна має розвинуту атомну енергетику, яку використовує у сільському господарстві, у медицині, у виробництві палива для електростанцій. І майже 50% потреб в енергетиці забезпечуються в Україні саме атомними станціями і чи дозволите ви, щоб інша держава, таким, скажімо, деспотичним шляхом змусила вас відмовитися від розвитку своєї атомної енергії?
— Ви ж бачите, навіть Росія і Китай в останні рази приєдналися до санкцій...
— Росіяни і китайці зараз знаходяться в такому міжнародному становищі, що іноді, можливо, змушені приєднуватися до таких формальних актів. Хоча ми не сприймаємо такі дії. Проте ми переконані в тому, що таке їхнє рішення по приєднанню до санкцій — має лише формальний аспект. Окрім того, ці санкції не мають ніякого ефекту і ніякого впливу на нашу країну. Лише можна сказати, створюють нові можливості, аби ми рухалися вперед.
— Але як пояснити те, що в п’ятницю президент Ахмадінежад сказав, що іранцям треба затягнути паски?
— Це питання стосувалося не зовнішніх санкцій, а цільового використання субсидій і допомоги тим верствам населення, які їх потребують. Також йшлося про прийняття деяких «хірургічних» заходів терапії для нашої національної економіки, які відбуваються у зв’язку з приватизацією, та у зв’язку з можливим підвищенням цін. Проте це ні в якому разі не було пов’язано з міжнародними санкціями. Тут слід звернути увагу на такий момент. США вважали, що ми залежні від імпорту бензину і ці санкції вплинуть на нас. Проте завдяки заходам, яких було вжито, протягом одного місяця ми не лише досягли самозабезпечення бензином своїх потреб, проте ми маємо можливості експортувати бензин.
— Чи випадково те, що саме у минулу п’ятницю ваш президент висловив готовність продовжити переговори з групою Р+1 щодо іранської ядерної проблеми?
— Ми ніколи не відмовлялися від переговорів, ніколи не зачиняли для них двері, і це не є ніякою несподіванкою. Ми готові до переговорів, але до тих, на яких би було гарантування наших прав, а не ігнорування їх з боку інших країн.
— Пане посол, яким бачить своє майбутнє ваша країна, у час коли весь світ намагається модернізуватися?
— Ми вважаємо, що наш майбутній процес розвитку має базуватися на трьох складових: перше — самозабезпечення. Без самозабезпечення себе всіма необхідними видами продукції, без опори на власні ресурси ми не бачимо іншої гарантії розвитку нашого суспільства. Друге — подальший розвиток наукової сфери, освітянської сфери, враховуючи здібності нашого народу, його жагу до знань та до підвищення свого інтелектуального рівня. І третє — принцип справедливості — забезпечення добробуту широких верств населення зі всіх регіонів країни. Наша економічна модель базується на таких основних видах власності: державній, корпоративній і приватній. І крім того, у зовнішніх відносинах ми відкриті для всіх країн, окрім тих, які переслідують загарбницькі та експансіоністські цілі.
Зважаючи на те, що основним критерієм розвитку нашої країни є людина, її благородна природа, високі помисли, і те, що передусім ми опираємося на принцип справедливості, а також у зовнішніх зв’язках на принцип взаєморозуміння і взаємоповаги, ми вважаємо, що саме така модель, яка базується на цьому принципі, може бути зразком і для інших країн.
