Враження українця про Китай формують китайські ресторанчики, в яких завжди чомусь жарко й повно відвідувачів, і речові ринки з китайськими товарами й почасти з китайськими ж продавцями. Китайський дипломат, з яким довелося зустрітися напередодні візиту китайського лідера, зізнався, що для багатьох його співвітчизників Україна все ще асоціюється з Росією. Щоправда, він одразу наголосив, що в КНР Україну знають все одно краще, ніж на Заході. По-перше, в радянські часи чимало українців намагалися допомогти своїм азійським братам по партії збудувати соціалістичне майбутнє. По-друге, який же вищий учбовий заклад України міг бути без китайських студентів. По-третє, на створення іміджу України в КНР чудово працюють художні фільми. Попередній посол Китаю в Україні в інтерв’ю «Дню» заявляв, що українців в Китаї дуже добре знають за фільмом «Кубанські козаки». Згаданий уже китайський дипломат додав, що тепер китайцям дуже полюбилася Україна після серіалу «Як гартувалася сталь», знятого китайським режисером у нашiй країнi.
Колізій в українсько-китайській співпраці, кажуть українські дипломати, не ставалося. Відстань між Китаєм та Україною досить значна, а це дозволяє проводити певною мірою безконфліктну політику. Хоча на початку 1996 року в Україні розгорівся справжній шпигунський скандал (чи не перший за всю історію незалежності). Трьох китайських громадян тоді було вислано з України за підозрою в отриманні секретних матеріалів із дніпропетровського Південмашу. Пекін тоді відкинув звинувачення в шпигунстві. МЗС України назвало інцидент «непорозумінням». Одначе тодішні усунення з посад першого заступника голови СБУ Андрія Хомича та керівника обласного управління СБ Володимира Слободенюка пов’язали саме iз цим скандалом. У серпні того ж року свої претензії до Києва висловив Пекін, коли Україну відвідав віце-президент Тайваню Лієн Чан. Українське зовнішньополітичне відомство змушене було заявити, що візит мав приватний характер і відбувався на запрошення Київського університету імені Тараса Шевченка. Черговий «тайванський» інцидент стався уже на початку цього року, коли Тайбей відвідало близько двадцяти українських парламентаріїв, серед яких був і перший український президент Леонід Кравчук. Українське МЗС знову було змушене наголосити, що візит був неофіційним і що в Києві визнають «єдиний Китай». Самі тайванці, щоправда, трималися іншої думки. А в «Тайбей Таймз» з’явилося інтерв’ю з Леонідом Кравчуком, який тоді заперечив поширену інформацію, нібито він збирається виступити посередником у переговорах між КНР та Тайванем.
Тайванська тема, очевидно, ще не раз ставатиме каменем спотикання в українсько-китайських відносинах. Одначе показовим у цій проблемі є реакція Пекіна на будь-які навіть неофіційні намагання українців налагодити зв’язки з Тайванем. У той же час російсько- тайванські контакти в КНР не викликають такого протесту. Пекін це пояснює просто, але навряд чи переконливо: з Україною КНР має високий показник торговельно-економічних відносин і навіщо його псувати. Із Росією, між тим, рівень товарообміну з Китаєм у порівнянні з Україною більший майже в п’ять разів. Проте у Москві та Мінську функцiонують ще й тайванські представництва. Із 1996 у білоруський столиці функціонує Тайбейська торговельно-економічна місія, а у російській — Московсько- Тайбейська координаційна комісія з економіки та культури. У Києві про це й мови не хочуть вести, знаючи китайський темперамент... Однак присутність саме такої місії (аж ніяк не дипломатичного представництва, яке могло б суперечити визнанню Україною єдності та неподільності КНР) в Києві могла б забезпечити більш ефективні взаємовідносини з поки що самостійним Тайванем (у подальшому, можливо, китайським регіоном). Навряд чи плідна регіональна співпраця суперечить інтересам Китаю. Тим більше, що товарообмін між Україною та Тайванем тримається на позначці близько $200 млн.
Товарообмін iз самим Китаєм та Україною явно не відповідає потужностям обох країн. Тим більше, починаючи з 1997 року, коли рівень товарообміну сягнув $1,3 млрд., в українсько-китайській економічний співпраці намітився суттєвий спад. Торік показник товарообміну становив уже $761 млн. Переломним у такій тенденції стане, слід сподіватися, поточний рік. За інформацією з китайських джерел, за перше півріччя цього року рівень товарообміну склав $590 млн., що на 130% перевищило минулорічний показник за аналогічний період. Для китайців український ринок цікавий передовсім як територія збуту виробів текстильної, легкої та харчової промисловості (згадані речові ринки та ресторанчики є чудовим тому доказом). На китайському ринку у свою чергу ми виступаємо як один із постачальників металовиробів та прокату чорних металів, а до недавніх пір — міндобрив.
Великі сподівання в Україні також покладають на можливості співпраці з КНР за проектом виробництва та експлуатації транспортного літака АН- 70 — особливо враховуючи провал планів спільного iз західноєвропейськими країнами проекту АН-7Х. Тут є чимало обставин, які й цього разу не сприяють Україні. У Києві їх чудово розуміють, але не приховують, що згода КНР на купівлю літаків може стати епохальною подією. Китайські представники демонструють зацікавленість, проте поки що більше приглядаються. Як стало відомо «Дню» від китайського дипломата, орієнтовно в серпні (точна дата поки що узгоджується) до України прибуде спеціалізована делегація з КНР. Міністр зовнішньоекономічних зв’язків, керівник держкомісії з планування та розвитку КНР вивчатимуть можливості українського літака та умови ймовірного контракту. Проте панування на китайському авіаринку американського «Боїнга» явно грає не на руку Україні. При транспортуванні скандального американського літака-розвідника ЕР-3, до слова, було обрано літак АН-124 російської компанії, хоч розглядалася й участь української.
Не менш важливою для України є підтримання політичного діалогу з Китаєм. Оволодіння китайським ринком дозволить проникнути на азійський ринок у цілому, який, без перебільшень, має величезний потенціал, що вже добре відчув Захід. Там, попри заяви про проблеми КНР з правами людини, давно розгорнуто справжню активність. Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР) чимало експертів по праву вважають потенційною підвалиною майбутнього багатополярного світу поряд зi Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Країни АТР, до того ж, не мають властивості втручатися у внутрішні справи інших держав, зокрема й України. На чому в розмові з «Днем» наголосив китайський дипломат. У Пекіні добре розуміють ситуацію й труднощі України, пов’язані з географічним розташуванням, між Заходом та Сходом, а тому головне для них — розвиток політичного діалогу та торговельно-економічних відносин. Україна має всі шанси цим скористатися...Тим часом російські медіа вже розцінили як надзвичайно успішний візит голови КНР до Росії, після якого знову заговорили про можливе створення осі Москва—Пекін.
