Фракційна й безладна українська політика знову виставлена на загальний огляд. Призначені дострокові вибори, але одна з найбільших партій блокує парламентську трибуну, забиває машини для голосування папером і обгортками від жувальної гумки, і за допомогою судів перешкоджає підготовці голосування. Міжнародний валютний фонд може піти назустріч Україні, яка потрапила в лещата фінансової кризи, і виділити їй кредит у $16,5 млрд. Але цього не відбудеться, доки пакет допомоги і всебічні закони стосовно боротьби з кризою залишаються заручниками особистих амбіцій провідних українських політиків.
У цьому немає нічого нового. Міжпартійні розбрати й передвиборча ворожнеча давно вже підім’яли під себе політичні компроміси й зупинили реформи. Завдяки їм Україна заробила репутацію країни, де царить криза та нестабільність.
По українській політиці 8 жовтня був нанесений новий нищівний удар, коли впав однорічний уряд Юлії Тимошенко, зі складу якого вийшла партія Президента Віктора Ющенка «Наша Україна». Замість того, щоб реорганізувати крихку прозахідну коаліцію, загнану в глухий кут нескінченними сварками, Президент Ющенко призначив нові вибори в надії на те, що завдяки їм він укріпить свої позиції у справі формування внутрішньої та зовнішньої політики країни, а також підвищить власні шанси на переобрання.
Це був другий розпад правлячої коаліції, яку очолювали партії та лідери, що діяли разом у ході демократичної помаранчевої революції 2004 року. 2005 року перший крах «помаранчевого» уряду призвів до виборів, внаслідок яких до влади прийшла проросійська Партія регіонів. Те, що Ющенко вирішив піти на такий самий ризик в умовах світової економічної кризи, коли Росія поводиться дуже вороже, а НАТО уважно аналізує перспективи поглиблення взаємовідносин з Україною, демонструє, наскільки погані відносини між Президентом та прем’єр-міністром. Це також свідчить про надто невисокий рівень довіри Ющенка та частини української еліти до спроможності Тимошенко керувати урядом та економікою країни.
Протиріччя в лавах політичної еліти України настільки гострі, що вона не може навіть призначити дату проведення виборів. Спочатку голосування було призначене на 7 грудня, але ця дата була поставлена під сумнів. Блок Тимошенко домігся низки судових постанов проти виборів, Ющенко «заморозив» указ про розпуск парламенту, щоб законодавці прийняли низку термінових законодавчих актів у сфері фінансів, а табір президентських прихильників усе більше непокоїться щодо надто слабкого рейтингу популярності свого лідера, про що свідчать результати недавніх опитувань.
Але крах уряду Тимошенко — це щось більше, ніж розставання непримиренних суперників на президентських виборах 2010 року. Уряд Тимошенко став жертвою наслідків двох міжнародних криз — вторгнення Росії у Грузію та глобальної фінансової кризи. Ці кризи ще більше заплутали й без того хаотичну ситуацію на політичній сцені України, створивши нові тріщини в лавах українських «помаранчевих» політиків та великій опозиційній Партії регіонів.
Війна в Грузії розколола «помаранчеву» коаліцію. «Яструби», представниками яких є Президент Ющенко та «Наша Україна», прагнуть прискорити входження країни в НАТО. Вони рішуче засудили агресію Росії. «Голуби» — а це Тимошенко та її блок — обережно обходять стороною питання про членство в Альянсі, оскільки цю ідею підтримує лише троє з десяти жителів України. Вони критикують і Росію (м’яко), і президента Грузії Михаіла Саакашвілі (різко).
Війна також розколола опозиційну Партію регіонів. У її лавах виник твердий проросійський табір, очолюваний колишнім прем’єр-міністром Віктором Януковичем, який підтримав вторгнення Росії у Грузію, і крило представників ділових кіл, які відверто заявили, що Росія порушила норми міжнародного права.
Та й світова фінансова криза сприяє поглибленню внутрішніх протиріч між основними політичними гравцями. Прагнення Президента Ющенка відправити у відставку прем’єра Тимошенко підтримують нервуючі представники бізнесу, які з недовірою ставляться до її популістських схильностей і до здатності керувати економікою країни в період кризи. Але ділові кола з не меншою недовірою ставляться й до Януковича, який, сидячи в кріслі прем’єра з серпня 2006 по грудень 2007 року, виявив схильність до зосередження у своїх руках необмеженої влади, а також користувався цією владою для просування економічних інтересів своїх найближчих прихильників.
У результаті бізнес віддає перевагу такому рішенню, що приведе до створення деполітизованого уряду, що складається з компетентних технократів, здатних керувати країною у важкі з економічного погляду часи.
Теоретично найідеальніший варіант на період кризи — це створення уряду, який діятиме на підставі угоди трьох основних політичних сил. Але враховуючи жахливі відносини між Тимошенко, чия компетентна економічна команда стримує властивий їй популізм, а в останні дні говорить і робить правильні речі, і Президентом Ющенком, — такий уряд, швидше за все, можна буде створити на базі коаліції «національної єдності», мається на увазі коаліція в складі політичних сил Ющенка та Партії регіонів. Однак сформувати таку коаліцію можна буде лише після виборів, а очолити її зможе досвідчений у питаннях економіки керівник, такий як спікер парламенту Арсеній Яценюк або колишній прем’єр-міністр і нинішній міністр оборони Юрій Єхануров.
Для України, чия державна незалежність стала одним із найважливіших геополітичних результатів краху комунізму в період 1989—1991 років, це означає збереження невизначеності. А невизначеність означає, що не буде ніякого прогресу на шляху інтеграції у структури НАТО. Крім того, вона не обіцяє ніякої передбачуваності іноземним інвесторам.
Разом із тим нинішня політична плутанина приховує нові реалії, що виникли в країні. А це — різке підвищення рівня життя за останні п’ять років, відмова виборців від ультралівих і ультраправих політичних течій, зростання національної гордості, посилення демократичного плюралізму та великий вплив на великі політичні партії з боку провідних підприємців та бізнесменів.
Оскільки в лавах вищого українського керівництва особисті взаємовідносини серйозно отруєні, і там панує атмосфера глибокої недовіри, політична стабільність зможе прийти в країну лише з появою нових лідерів і нових партій. А враховуючи результати опитувань, які свідчать про невдоволення українських громадян політичними варіантами, що їм пропонуються, така поява свіжих сил — це, очевидно, головна надія України на довгостроковий успіх. До цього Україна залишатиметься такою ж: із радикальною риторикою та візантійськими тенетами політичного шахрайства й обману, які закінчуються центристським компромісом, що насилу запобігає краху всієї країни.
Адріан КАРАТНИЦЬКИЙ — старший науковий співробітник Атлантичної ради США
