Однак я спробую. Проте я спробую розглянути відносини України
не тільки зі США, але й із Західною Європою і НАТО, тобто більш широко,
ніж ви пропонуєте. І почав би я навіть не від Різдва Христового, а від
Створення Світу.
Отже, в особі США ми маємо класичну (і єдину таку) ліберальну
державу, біля джерел якої стояли дуже розумні, чесні і практичні люди.
Усі свої починання вони перевіряли не незрозумілими теоріями,
а здоровим глуздом. Тому «батьки-засновники» будували державу, розраховуючи
не на ідеальну людину і виходячи з того, що людина, яку спокушає Сатана
і в якій нуртують пристрасті, часом недостойні, любить чуже тощо. І розділення
влади було природним захистом проти цього. Вийшла цілком працездатна система
самоочищення влади.
Саме завдяки цьому тринадцять маленьких колоній, затиснутих
між Аппалацькими горами та Атлантичним океаном, змогли перетворитися на
світову державу. Усе це загалом досить відоме.
І в часи Джефферсона, і в часи Клінтона головна риса Американської
держави — прагматизм, тобто своя вигода.
Тим часом за будь-яких обставин нам треба мати нормальні
добросусідські стосунки з Росією. Не обов'язково ловити кожний чих Бориса
Миколайовича, не обов'язково вступати в МПА. Відносини мають бути просто
нормальними, як у нормальних сусідів. Адже й Україна, і Росія не відлетять
зі свого місця.
Елементарний здоровий глузд підказує, що ми зацікавлені
в тому, щоб Росія була відкритою демократичною державою, з високим рівнем
життя і якомога без внутрішніх конфліктів. Справа не тільки в нафті та
газі. Проте здоровий глузд як полетів з України 1991 року, так і не повернувся.
Визнаймо чесно, що з перших днів незалежності Україна взяла
курс на конфлікт із Росією. Будь-які, навіть найменші розбіжності доводилися
до абсурду. І наші відносини — це постійний клінч. І робилося це тільки
для того, щоб зайвий раз нагадати, що Україна незалежна. Фанфарний дзвін
заглушав відсутність реформ. Про наслідки, як у нас ведеться, ніхто не
думав.
І «флірт» України зі США і НАТО — це приклад того, як НЕ
ТРЕБА себе поводити. Наші лідери абсолютно не розуміють, що НАТО об'єднує
держави з розвиненими демократичними інститутами, громадянським суспільством,
яке давно сформувалося, з високою політичною культурою тощо. Між НАТО і
нами — прірва. Не має належного вигляду Україна на тлі НАТО!
Усі розмови про інтеграцію в Європу — з тієї ж серії. Коли
пан Іван Заєць каже про вступ у НАТО, я згадую іншого Івана — Хлестакова,
який також казав, що його завтра, зараз же зроблять фельдмаршалом. Адже
Б.Клінтон і Д. Робертсон — це вам не Антон Сквозник-Дмухановський зі своїм
поштмейстером.
Проте в цих настроях виявляється типово радянський синдром
— цілковита відсутність ауторефлексії, тобто нездатність подивитися на
себе з боку, ну, скажімо, очима того ж Клінтона.
Адже Західна Європа — це не тільки дорогі бутики, комп'ютери
і «Мерседеси». Це, передусім, взаємна повага громадян одне до одного, повага
з боку держави до прав громадян. Україна ж вирізняється цілковитою відсутністю
загальноліберальних течій.
Біда полягає в тому, що, сприймаючи дуже серйозно відносини
з НАТО, ми пішли з наших природних ринків збуту. Ринок країн Заходу — це
той випадок, коли око бачить, та зуб не бере. А ринки СНД наші. Українську
продукцію там візьмуть із задоволенням. І торгівлі бажано не заважати.
Свого часу, 1933 року, буржуазний ліберал Ф. Д. Рузвельт
пішов на встановлення дипломатичних відносин зі сталінською тиранією. Він
знав і про ГУЛАГ, і про голодомор в Україні. Та ба!!! Це був 1933 рік,
у США лютувала криза. Щоб уникнути соціальної напруженості, треба було
за всяку ціну створювати нові робочі місця, нехай і шляхом торгівлі з СРСР.
На початку 80-х рр. керівництво ФРН пішло на підписання
«трубно-газового» контракту з СРСР, що перебував під ембарго через Афганістан.
Однак у металургійній промисловості ФРН був застій і, щоб уникнути масових
звільнень (і страйків), треба було створювати робочі місця для металургів
та будівельників — і контракт було підписано.
Проте ті політики керуються здоровим глуздом, а в наших
замість здорового глузду — одна національна свідомість.
Замість того, щоб зрозуміти, яким чином колишні рабовласники
і колишні раби разом живуть у демократичній державі, наша номенклатура,
як у старі добрі радянські часи, імітує бурхливу діяльність: БПК «Гетьман
Сагайдачний» перевели в клас фрегатів, якийсь сторожовик стане корветом.
Залишилося перейти на акри, милі, бушелі і кварти. Це не може викликати
нічого, окрім сорому.
Свого часу США допомогли відновити зруйновану війною Західну
Європу, допомогли побудувати демократичні держави в Німеччині та Японії.
Однак там відносини були принципово іншими. У тих країнах кредити «працювали».
А в нас вони відмиваються і… повертаються назад. І в цій ситуації американці
поводяться саме як прагматики: з їхнього погляду, якщо подібна політика
українського керівництва не спричиняє масові виступи протесту, значить,
народ усім задоволений. А Клінтону — що, більше за всіх треба?
От і виходить, що США не допомагають Україні, а просто
платять за свою безпеку, за спокійний сон.
