Україна поступово наближається до нової політичної реальності. Нещодавні вибори до Верховної Ради є черговим етапом конституційної реформи, ухваленої під час так званого пакетного голосування в розпал помаранчевої революції наприкінці 2004 року. Політреформа, що передбачає ослаблення ролі президента з одночасним підвищенням ролі парламенту та прем’єр-міністра, була ухвалена фактично без обговорення в суспільстві. Багато сил, які виступали за запровадження в Україні парламентсько-президентського устрою, стверджували, що таким чином наша країна наближається до європейської демократії. Тому далеко не всі й досі можуть пояснити, як на практиці працюватиме нова політична система, з якими труднощами їй доведеться зіткнутися.
Чимало експертів стверджують, що парламентська система є менш стабільною, ніж президентська. Це пояснюється тим, що на практиці рідко так трапляється, що одна партія набирає більш як 50 відсотків голосів і може самостійно формувати уряд. Зазвичай партіям, які потрапили до парламенту, доводиться домовлятися для створення коаліційного уряду. А досягнення консенсусу потребує часу та вміння сторін домовлятися і йти на компроміс. Вибори до українського парламенту на повністю пропорційній основі проводяться вперше. Деякі спостерігачі прогнозують, що Україна може опинитися в ситуації повторюваних політичних криз, просто поганого управління, а часом і його відсутності. Мине ще багато часу, перш ніж складеться більш-менш стабільна партійна система. Проте деякі аналітики вказують і на деякі плюси парламентської моделі — зокрема вона більшою мірою, ніж президентська модель, дозволяє уникнути спокус створення авторитарної системи.
Багато відповідей щодо розв’язання проблем при становленні парламентської системи можна знайти в сусідній Польщі. Ця країна використовує інструменти, що забезпечують політичну стабільність на тривалий період. Як розповів «Дню» міжнародний оглядач польського журналу Wprost Єжі Марек-Новаковський, з цією метою в Польщі 1997 року ухвалили зміни до Конституції. З одного боку, було встановлено п’ятивідсотковий бар’єр для проходження до парламенту (і це аж ніяк не 3% порівняно з Україною). З другого боку, була укріплена позиція уряду та прем’єр-міністра. «Тепер немає можливості відправити уряд у відставку без формування нової урядової коаліції», — сказав польський журналіст (про це також слід було б знати українським політикам раніше, ніж відправляти у відставку власний уряд). Експерт вважає, що п’ятивідсотковий бар’єр «фільтрує» входження до парламенту тих партій, що не користуються підтримкою на території всієї країни. Згідно з Конституцією, є лише одна категорія політичних партій, яким не потрібен бар’єр — це партії національних меншин.
Марек-Новаковський вважає, що в Україні є теоретичні й політичні можливості сформувати помаранчевий уряд. «Вони отримають приблизно 250 голосів, а цієї кількості достатньо для забезпечення стабільної коаліції. У Європі часто правлячі партії мають у парламенті більшість з перевагою в 2 або 3 голоси», — зауважив польський оглядач.
У стабільності нової Верховної Ради практично не сумнівається головний редактор журналу «Россия в глобальной политике» Федір Лук’янов. Він сказав «Дню», що в українському парламенті до розпуску не дійде й здоровий глузд підкаже депутатам, що потрібна коаліція, яка спирається на парламентську більшість. У той же час російський експерт відзначив негатив — ускладнення процесу прийняття рішень у новому парламенті, який «не є монолітним утворенням, а розколотий на конкуруючі групи». При цьому він зазначив, що прийняті в парламентській системі рішення є «більш стійкими, оскільки їх затверджує більшість у процесі узгодження всіх інтересів». Російський експерт переконаний, що Україні набагато більше підходить парламентська форма правління, ніж президентська. На його думку, це викликано необхідністю враховувати різні інтереси — як регіональні, так і інтереси бізнес-груп. «Іноді можна вдаватися до деяких різких рухів, але потім усе одно доведеться повертатися до вирішення питань», — зазначає Ф. Лук’янов.
