Україна та Узбекистан мають потужну міждержавну базу для взаємовигідної співпраці у найрізноманітніших галузях. Однак, багато українських структур навіть не здогадуються про ці можливості. Нещодавня міжнародна наукова конференція «Україна — Узбекистан: паралелі історичного шляху та магістралі співробітництва в ХХI столітті», що проходила у Національній бібліотеці імені Вернадського, стала одним з відновлених мостів (насправді їх багато) в україно-узбецьких стосунках. Усі присутні, а на конференцію та відкриття книжково-інформаційної виставки зібралось чимало представників наукових та дипломатичних кіл братніх (без лапок) країн, відзначили великі перспективи розвитку взаємовигідної співпраці. Вона повинна розвиватись у форматі якісно нових моделей, але при цьому потрібно взяти й те, що було найкращим у стосунках до сьогодні — ті тисячі ниток, які пов’язують країни в економічній, науковій сфері, а також у міжцивілізаційних стосунках.
Економічні відносини між Україною та Узбекистаном, за свідченням експертів, розвивались досить нерівномірними темпами. Дуже часто, зі зміною урядів, попередні домовленості про співпрацю забувались чи відкладались, а про вже підписані договори більшість людей просто не знала. Так, у 2004 році була підписана домовленість про відміну вилучення в режимі вільної торгівлі, яка значно полегшувала економічну співпрацю. Періодично відбувались діалоги у бізнес-колах країн. Сьогодні ж існує тенденція до розширення співробітництва. Зокрема, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Узбекистан в Україні І. Хайдаров відзначив зростання товарообміну між країнами, який за 2006 рік збільшився майже вдвічі. Крім того, після земельної реформи в Узбекистані зросла потреба у сільськогосподарських машинах, її може вдовольнити український ринок, який не працює на повну потужність. А українські розробки та інновації у галузі нафтовидобутку можуть із успіхом втілюватись у нафтогазовий комплекс Узбекистану, підкреслює директор Інституту відкритої політики Михайло Довбенко.
Однак, для повноцінної співпраці між країнами необхідним елементом є політичний діалог. Нагадаємо, що остання зустріч президентів Віктора Ющенка та Іслама Карімова відбулась у листопаді 2006 року у Мінську, крім того, з президентом Узбекистану зустрічався наш прем’єр у Сочі. У цьому році заплановано ряд великих візитів керівництва держав. А вже зараз Україна робить активні кроки, щоб підготувати ґрунт для проголошення одного з наступних років роком Узбекистану.
Українсько-узбецькі стосунки мають значний потенціал і в галузі культурного обміну, так, в рамках конференції відбулося підписання Угоди про науково- інформаційне співробітництво між Національною бібліотекою Узбекистану імені Алішера Навої та Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського. Передував цьому тривалий історико-культурний та інформаційний процес. Пан Хайдаров зазначив, що обидві країни тісно пов’язані історично, і попри всі перипетії, майбутнє будуватимуть разом, у співпраці.
На одній із двосторонніх зустрічей президентів голова Узбекистану зазначив, що єдиною проблемою є те, що дві країни надзвичайно близькі, однак не мають спільного кордону. На що український президент дав коротку відповідь: «Для справжніх друзів кордони не мають жодного значення».
КОМЕНТАР
Михайло ДОВБЕНКО , директор Інституту відкритої політики:
— Гадаю, що нам є чого повчитися один в одного. Наприклад в Узбекистані є цікаві політичні й економічні ходи, які можуть допомогти нам швидше рухатись у добру перспективу. Наприклад, проведення у них земельної реформи. Вони не побоялись запровадити приватну власність на землю, все віддати у приватні руки. Лише певні окремі споруди (зокрема, іррігаційні) залишились у руках держави. Тим самим вони дали серйозний поштовх до розвитку агропромислового комплексу і вже є перші результати. Фермери мають досить хороші результати, що у свою чергу спонукає далі модернізовувати та механізовувати своє господарство. Тут ми могли б знайти точки дотику у галузі машинобудування. Для нас і наших узбецьких друзів є досить цікавою наша участь у інвестиційних проектах у нафтогазовій галузі. Скажімо, вони зараз взяли напрям на залучення якомога більшої кількості інвестицій. Думаю, ми могли б увійти туди зi своїми науково- технічними розробками, яких є досить багато. Будемо відвертими, кроки, які вони роблять у цій галузі і ті результати, яких вони досягли, зацікавлюють у співпраці. Вони зуміли не тільки уникнути імпорту нафтогазових продуктів, а навпаки — вийти з серйозним експортом на світовий ринок. Я думаю, якщо ми матимемо більше інформації з приводу кроків, які робить узбецький уряд, такою співпрацею зацікавляться більше компаній в Україні.
В’ячеслав ШВЕД , завідувач відділу країн Близького Сходу та Азійсько- Тихоокеанського регіону Національного інституту стратегічних досліджень:
— Я думаю, що певні затримки у розвитку українсько-узбецького співробітництва залишились позаду. Ми стали мудрішими і зрозуміли, що треба більш бережно та уважно ставитись один до одного і шукати шляхи взаємовигідної співпраці для України та Узбекистану у реалізації своїх національних стратегічно важливих інтересів. Серед найвірогідніших точок дотику у нашій співпраці я б виділив такі. По-перше, спільна участь у розробці глобальних євразійських енерготранспортних проектів. Зараз зростає значення Центральної Азії, і Узбекистану, як однієї з провідних країн цього регіону, яка володіє дуже багатими запасами природного газу. А Узбекистан займає шосте місце у світі за покладами природного газу і 12 е — за обсягом видобутку. Ми маємо зрозуміти значення Узбекистану у формуванні як нових євразійських енегротранспортних коридорів, так і у формуванні системи європейської енергетичної безпеки. На це нещодавно звернув дуже серйозну увагу Євросоюз, підкресливши роль і значення Узбекистану для організації. І зараз ЄС шукає шляхи розвитку відносин з цією азійською країною. У цьому плані Україна якраз може дуже гарно і з великою вигодою для себе вписатись у новий формат стосунків об’єднаної Європи з Узбекистаном. По друге, ми маємо зрозуміти, що Узбекистан є нашим серйозним партнером у розвитку відносин з такими країнами, як Афганістан та Китай, а також з важливими регіональними організаціями, наприклад, Шанхайською організацією співробітництва (ШОС). Тут Узбекистан має колосальні резерви. По-третє, у нас дуже великі потенційні можливості для піднесення на якісно новий рівень нашого духовного спілкування, обміну духовними цінностями, розвитку взаємовигідного співробітництва у галузі науки, освіти, культури. І якраз ця виставка і міжнародна конференція підтвердили величину потенціалу духовного збагачення, взаємообміну, який мають наші народи. І я хотів би особливо підкреслити, що для успішного розвитку наших відносин, потрібно поновити і розвивати надалі політичні консультації, політичний діалог між керівниками наших країн, і початок цьому покладено.
