Хіба нація в нашому світі — вже не нація? Принаймні, саме таке враження складається, коли читаєш проект оонівського плану зі статусу Косово. Цей анклав на Балканах знаходиться під керівництвом ООН ще з 1999 року, коли НАТО звільнила переважно албанське населення краю від влади сербів. Якщо й Косово не дадуть свободу, це буде вже глобальна тенденція.
У плані розв’язання косівського питання, рекомендованому минулого тижня Раді Безпеки спеціальним представником ООН Мартті Ахтісаарі, передбачається статус, вельми далекий від незалежності, хоча стосується він території розміром зі штат Коннектикут і з населенням у два мільйони осіб.
Можливо, шановний фінський дипломат саме цим намагається запобігти в колишній Югославії черговій війні. У силах сербського націоналізму, які стверджують, що земля Косово (або певні його частини) є священною для сербів, закладений потужний конфліктний потенціал.
За планом Ахтісаарі, албанська більшість отримає стільки суверенітету, скільки буде можливо, але при цьому розв’язання ключових питань в Косово протягом тривалого часу залишиться в руках ООН. Вийде вельми невдалий компроміс, в рамках якого важко буде вирішувати питання між сторонами, тому що жодна з них не досягне того, що прагне.
Хіба не знайома картина? Судячи з усього, в нашому світі, де відстані долаються все легше, зброя стає все більш руйнівною, а безліч кордонів, проведених за часів колоніальних імперій, зазнають жорсткого перегляду, половинчасті угоди, що обмежують суверенітет нації або етнічної групи, стають найпопулярнішими засобами вирішення конфліктів. Нерідко виникають питання по угодах, укладених десятиріччя тому — зокрема, по американському анклаву в затоці Гуантанамо на Кубі. Те саме відбувається на переговорах з Північною Кореєю з питання її ядерної програми: однією з основних проблем стала присутність американських військ в Південній Кореї, схвалена ООН ще в 1953 році.
Головною причиною нарощування китайської військової потужності в Азії, де Китай може згодом обійти США, є «недоконсенсус» в міжнародній спільноті з питання «незалежного» статусу Тайваню. У 1997 році, забираючи Гонконг у Великої Британії, Китай погодився на надання йому особливого статусу, однак сьогодні Пекін — у тому числі і в знак протесту проти вимог іноземних держав звільнити Тибет — активно саботує прийняту в той час формулу «одна країна, дві системи».
Суверенітет залишається абстрактним поняттям і в багатьох ключових районах Близького Сходу. Сирія, яка підтримує вбивць, і Іран, що підтримує терористів-шиїтів, ослаблюють позиції влади Лівану. Палестинці живуть у своїй «напівдержаві» під п’ятою Ізраїлю. Що ж до Іраку, розвал якого стримується тільки зусиллями американських і британських солдат, то й тут один з кандидатів на посаду президента США, сенатор Джо Байден, пропонує план розділу країни.
Присутність місій ООН, як і раніше, необхідна для забезпечення безпеки багатьох зруйнованих — і тих, що руйнуються — війнами країн Африки. Світова спільнота повністю схвалила рішення Ефіопії послати війська в Сомалі, коли було потрібно прогнати звідти ісламістів. Вона також схвалює зусилля військ Африканського союзу в Судані, що намагаються захистити Дарфур.
Від певної частини суверенітету відмовилися й США, підкорившись правилам Світової організації торгівлі. Крім того, США фактично відмовилися виконувати владні повноваження стосовно мільйонів нелегальних іммігрантів, які мешкають у середовищі, що погано асимілюється, говорять мовою, незрозумілою більшості американців, і не поділяють громадянських цінностей Америки.
Нещодавно в ООН було підтримано ідею вторгатися в межі суверенітету країн, в яких відбувається гуманітарна криза або зафіксовані грубі порушення прав людини. Власті багатьох держав були змушені надати певним територіям у своїх межах ту чи іншу автономію: Канада — Квебеку, Англія — Уельсу, Шотландії та Північній Ірландії, Пакистан — прикордонним територіям, контрольованим (пуштунськими) племенами.
План по Косово — черговий удар не тільки й навіть не стільки по традиційній концепції національної держави, скільки по природньому прагненню людини до самоідентифікації, що дає особистості безпеку та свободу.
