На президентських виборах у Киргизстані, що відбулися у неділю, у першому турі переміг колишній прем’єр-міністр Киргизстану Алмазбек Атамбаєв. За результатами обробки понад 99% голосів, 55-річний Атамбаєв набрав близько 63% голосів. Його найближчий конкурент — виходець з півдня країни, лідер партії «Єдиний Киргизстан» Адахан Мадумаров — набрав близько 15% голосів.
Ще один представник півдня Камчибек Ташиєв, який при Бакієві керував МНС, а зараз очолює проурядову партію «Вітчизна», також отримав близько 15%.
Уперше в історії незалежного Киргизстану ніхто не брався спрогнозувати переможця президентських перегонів. Так само, як і стверджувати, що передача влади відбудеться мирно. Досі неодмінно перемагав чинний президент — та ще й за вагомої переваги над іншими кандидатами і сенсаційної явки виборців (рецепт нехитрий — вкидання бюлетенів). Слід пам’ятати, що обох із них — Акаєва та Бакієва — змели народні революції відповідно у 2005 та 2009 рр. Причини переродження колись улюбленців у вигнанців — і натхненника незалежності академіка Акаєва, і лідера «тюльпанової революції» Бакієва — відомі: кумівство, корупція, особисте збагачення, переслідування незгодних. Саме після останнього народного виступу республіка змінила форму правління на парламентську. «Ми вже пережили дві диктатури, і з нас досить. Адже киргизи — дуже вільнолюбний народ», — пояснює віце-спікер Жогорку Кенеша (Верховної Ради) Асія Сасикбаєва. Пані Асія сама зазнала репресій режиму Бакієва, втім, і зараз вона у парламентській опозиції. У школах, де розміщені дільниці для голосування, можна побачити стенди із фотографіями випускників — «Героїв квітневої революції» 2010 р., які отримали поранення у сутичках із кинутим на протестувальників спецназом, а вже потім — державні нагороди. Суд над екс-посадовцями, обвинуваченими у застосуванні сили проти власного народу (84 загиблих, більше 500 поранених), триває і нині, зокрема, заочно судять і екс-президента.
Як свідчення функціонування молодої демократії, віце-прем’єр Атахонов (що важливо відзначити, етнічний узбек, і про цю меншину більше далі) наводить статистику: «За ці 10 місяців відбулося півтори тисячі різноманітних мітингів, як правило, з вимогами справедливості. У суспільстві справжнє розмаїття думок і конкуренція між гілками влади». І дійсно, під стінами парламенту кожного дня — новий мітинг із новими вимогами. Безмежний плюралізм заяв та оцінок демонструє й сам парламент, у якому три партії складають правлячу коаліцію, а дві сформували опозицію: мас-медіа часто закликають депутатів до толерантності й відповідальності у висловах.
Про це, власне, і попереджав мене до поїздки консул Киргизької Республіки в Києві. До речі, працівників посольства повністю усунули від організації голосування на дільниці в Україні. Активісти киргизької діаспори самі створили дільничну комісію, скориставшись тільки посольським приміщенням (в Україні на консульському обліку перебувають 1300 киргизьких громадян, а загалом, вважають, постійно проживають близько 7 тисяч).
і все ж, попри декларований парламентський устрій, роль президента залишається вагомою: він таки обирається всенародним голосуванням, а не парламентом, ба більше, може розпустити парламент за досить розпливчасто оформленою умовою про свій нездоланний конфлікт із законодавчою гілкою, а також призначає силовиків (окрім міністра внутрішніх справ). таким чином, наступного президента, хто б ним не став, навряд чи відвідає спокуса віддати свої важелі.
Важливим чинником нинішніх виборів стала неучасть у ній діючої глави держави Рози Отунбаєвої, яка й далі зберігає і популярність, і повагу. Внаслідок проведеної реформи її визначили тимчасовим президентом і позбавили права висуватися. Вже відомо, що після складання повноважень вона працюватиме в ООН.
Виборча кампанія відзначилася рекордним числом висунутих кандидатів — 84 осіб. Втім, до виборчих бюлетенів з ласки ЦВК (багато хто, наприклад, не здав іспиту на належне знання державної киргизької мови) потрапили 16. Фаворити визначилися спочатку: згідно з рейтингами, найбільші шанси були у прем’єр-міністра Алмазбека Атамбаєва, який із початком кампанії склав свої повноваження глави уряду, екс-міністра МНС Камчибека Ташиєва та екс-секретаря Радбезу Адахана Мадумарова. Популярність екс-прем’єра можна пояснити не тільки його привабливими для виборця особистими професійними і людськими якостями, а й політикою підвищення зарплат бюджетникам та пенсій.
Передвиборча риторика не відзначалася галантністю кандидатів, і ЦВК невтомно й оперативно робив їм зауваження. Сама чинна президент заявила про вкинуті в виборчі фонди деяких кандидатів (без прізвищ) гроші від збіглого Бакієва, який мріє повернутися до країни. На день голосування чекали провокацій. Напередодні знову ж таки Отунбаєва із посиланням на інформацію силовиків повідомила в інтерв’ю журналістам, що можливі підпали виборчих дільниць у північній частині країни, щоб спровокувати заворушення на півдні (регіональна солідарність грає чималу роль). Скориставшись останніми годинами перед суботнім «днем тиші», коли заборонена всяка агітатація, кандидат Ташиєв зробив заяву про очікувані, за його даними, масові фальсифікації, внаслідок чого, пообіцяв, «на революцію піднімуться мільйони». Багато хто розцінив це як погрозу не визнавати результатів майбутнього голосування, якщо вони будуть не на його користь. Були побоювання, що зловмисники знову спровокують міжетнічний конфлікт на півдні, де мешкає узбецька громада. Рани червня 2010 р. ще не загоєні: тоді в сутичках загинуло 415 людей, а 75 тис. шукали притулку в Узбекистані. Влада покладає відповідальність за заворушення на прихильників екс-президента Бакієва.
Щоб усі учасники перегонів погодилися на результат голосування і відбулася мирна передача влади — таке побажання громадян доводилося часто чути на дільницях і в столиці, і в аулах, де поруч нерідко ставили юрту і гріли великі самовари — для чаювання аксакалів. Явка виборців хоч і не досягла попередніх «рекордів», усе ж склала вагомі 60 із хвостиком відсотків. Із почутих міжнародними спостерігачами скарг виборців найчастіша — відсутність їх у списку, хоча таке явище було далеко не масовим. Не знайшов себе у списку і син президента Отунбаєвої, про що негайно повідомив у Facebook. Водночас слід відзначити, що самі виборці мали можливість перевірити свою наявність у списках не тільки особистим походом на дільницю напередодні голосування, а й через інтернет на сайті ЦВК, який розмістив електронний реєстр. У столиці ті, кому відмовили у волевиявленні, прийшли за поновленням справедливості прямо до ЦВК, де їх зустрів парламентський Акий-Китчи («справедливий старший брат») — Омбудсман Киргизстану Турсунбек Акун, відомий іще як «король барикад», багаторічний борець із режимами Акаєва і Бакієва, рекордсмен за числом арештів і голодувань. У результаті його втручання деякі скарги задовольнили голосуванням членів ЦВК.
Новому президенту — хто б ним не став — дістанеться невтішна спадщина. Країна пожинає плоди неоліберального економічного рецепту, застостосованого із набуттям незалежності, а також нинішньої глобальної кризи. За словами міністра праці й зайнятості Алмазбека Абитова, кожна четверта сім’я має заробітчанина за кордоном, із грошових переказів якого й живе, але внаслідок кризи ці перекази зменшилися. Вражаючі факти наводить голова неурядової «Ради з прав людини» Гюльжамал Султаналієва: 48 з половиною відсотків дітей живуть у бідності, а кожна восьма дитина зростає просто у злиднях, більше півмільйона дітей працюють, часто вони взагалі не відвідують школу. У самому Бішкеку 300 тис. людей, як правило, ті, що приїхали до столиці в пошуках кращого життя, мешкають у самовільно збудованих помешканнях, що вже склали 47 мікрорайонів — там ні доріг, ні води, ні електрики. Саме цю верству вважають найуразливішою для збурення.
