Чи можна вважати результати позавчорашньої ухвали Ради ЄС дати мандат на переговори щодо майбутньої угоди між Україною та ЄС, в якій не передбачається перспективи членства нашої країни в цій спільноті поразкою чи все таки це є крок уперед, як заявив міністр закордонних справ Німеччини? Чому деякі провідні країни євроспільноти не хочуть включати перспективу членства України в майбутню угоду? Як це рішення може вплинути на інтеграційні прагнення уряду і коаліції?
Аркадій МОШЕС , експерт Фінського інституту міжнародних відносин:
— Сам факт початку переговорів про угоду, безумовно, варто трактувати позитивно. Цей новий документ можна наповнити змістом, який являтиме собою крок уперед у порівнянні з тією угодою про партнерство і співпрацю, яка існувала дотепер. Важливо, що тут наявним є прогрес і зберігається бюрократична інерція. Незважаючи на певні внутрішньополітичні ускладнюючі передумови, які існують в Україні, ЄС як і раніше зберігає зацікавленість у виконанні тих зобов’язань, які він мав перед Україною раніше. Стосовно реакції України, безумовно, тут є підстави аби бути незадоволеним тим, що мова цієї постанови виявилася такою розмитою й нечіткою, що перспектива членства так і не визнана. Тут великої несподіванки немає, тому що позиція Євросоюзу й європейських країн була відома заздалегідь. Нині варто просто працювати спочатку над укладанням цієї угоди, а потім наповненням її змістом, а також над тим, щоб Україна в реальності наближалася до критеріїв членства, й тоді в середній і довгостроковій перспективі рішення може бути переглянуто. Я не думаю, що питання про перспективу членства закрите раз і назавжди. Але Україні доведеться виконувати домашню роботу із свого просування до стандартів членства, на жаль, у менш комфортних умовах, ніж ті, які були свого часу створені для країн Центральної та Східної Європи. Це неприємно, але ця реальність й її не варто сприймати як трагедію. Відсутність підтримки перспективи членства України з боку Франції й ряду інших старожилів пояснюється багатьма причинами. Для ряду країн, безумовно, присутній російський чинник і не бажання ускладнювати свої власні відносини з Росією з українського питання, й загалом обтяжувати свій власний порядок денний. Також існує об’єктивне побоювання не справитися з процесом розширення, оскільки здібність ЄС до інтеграції на сьогоднішній момент не зрозуміла для самих представників Євросоюзу. І по-третє, для таких країн, як Франція та Італія, Україна й взагалі вся східна повістка безпосередньо не є пріоритетом. Тому можна резюмувати, що неприйняття перспективи членства України в ЄС зумовлене комплексом внутрішньополітичних чинників у названих країнах. І крім того, виявилося очевидним, група опозиціонерів визначилася досить чітко й подолати її опір найближчим часом буде дуже складно. Нинішнє рішення ЄС щодо початку переговорів з Україною не повинно вплинути на інтеграційні спрямування українського уряду. На мій погляд, кардинальних змін не сталося. Адже було відомо, що рішення буде саме таким. На сьогоднішній момент продовжують діяти чинники, які підштовхують коаліцію й економічні бізнес-кола України, в тому числі й ті, які стоять за Януковичем, у бік більш активного розвитку відносин, передусім з Європою, й отримання доступу на її ринки. Тому, я гадаю, що в Україні присутнє поєднання економічних інтересів і тверезого погляду на те, що на сьогоднішній момент є досяжним. І, безумовно, головне тут, аби українська правляча еліта «як би» не погодилася з нинішньою негативною позицією Європи як з останнім словом. Я не знаходжу об’єктивних причин, щоб це сьогодні сталося. Як надалі складеться ситуація, говорити важко. Безумовно, можливе певне непорозуміння, пов’язане з темпами демократизації України й збереження реального прогресу в її просуванні на шляху демократизації й перетворення на державу з працюючим верховенством закону. Якщо це відбуватиметься й буде підтримано, в тому числі й нинішньою коаліцією, то Європі так чи інакше доведеться все це визнавати. Але якщо відбуватиметься відкат України навіть від того рівня розвитку демократії й боротьби з корупцією, який вона досягла у попередні роки, безумовно, Європа прореагує відповідним чином, й ось тоді може статися фактичне заморожування європейських перспектив України.
Валерій ЧАЛИЙ , директор міжнародних програм Центру iм. Разумкова:
— Дане рішення не закриває перед Україною можливість претендувати на членство в ЄС. З іншого боку, вона віддаляє для України можливість підписання угоди по типу європейських угод, як це було зроблено з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною перед підготовкою вступу до ЄС. Це рішення було очікуваним і, звичайно, не є дуже сприятливим для України. Адже воно фактично відтерміновує можливості для України мати чітку стратегію вступу до ЄС і початок переговорного процесу, як це відбувалося з країнами кандидатами. Водночас це рішення дозволяє зараз дійсно поглибити як економічну інтеграцію, так і політичні взаємовідносини. Ті можливості, які з’являються, дійсно є кроком вперед у порівнянні з попереднім рівнем співробітництва України та ЄС. Можливо, це не відповідає амбітним цілям України, але насправді відкриває додаткові можливості для розширення і поглиблення співпраці. Небажання Франції, Італії, Німеччини дати Україні перспективи членства пояснюється тим, що ЄС має дуже багато внутрішніх проблем. Ці проблеми пов’язані з різним ставленням до можливостей нових хвиль розширень та інституціальними питаннями в самому Євросоюзі, які потребують часу для вирішення. Окрім цього, слід зважати на те, що не так просто знайти спільну позицію в рамках утворення, яке включає 27 країн. Радує те, що серед країн ЄС зростає кількість лобістів України щодо її майбутнього членства. Це, мабуть, результат роботи, яка проводиться в Україні. Хоча з іншого боку, навіть ухвалене в Брюсселі рішення свідчить про те, що сьогодні ЄС фактично перекинув м’яч на поле України. Тепер від того, чи зможемо ми в середині країни довести спроможність реалізувати політичні, економічні і соціальні реформи європейського типу, а також консолідувати суспільство. Від цього буде залежати ставлення ЄС. Хочу нагадати, що перед подіями 2004 року позиція ЄС також була набагато обережніша, ніж сьогодні. Але своїми діями українські громадяни підтвердили, що вони є європейцями і здатні не тільки орієнтуватися на європейські цінності, але й захищати їх. Після цього позиція ЄС кардинально змінилася. Тому я ще раз наголошує, що все залежить від нас самих. В чому ж тоді проблема? Навіщо включення перспективи членства в нову угоду? Справа в тому, що чітке закріплення можливостей членства України в майбутньому в юридичній угоді тягне за собою відповідні додаткові фінансові і ресурсні інструменти з боку ЄС. І дійсно, для нас це важливо. Бо всі країни, які вступали до ЄС, користувалися підтримкою структурних реформ, підтримкою перетворень на шляху до вступу до ЄС. Але Україна не знайшла свого місця в бюджеті ЄС до 2013 року. Тому нам треба провести дуже активну роботу, щоб при розгляді нового бюджету ЄС на новий період там були більші ресурси, які будуть спрямовані на допомогу Україні в просуванні до стандартів ЄС. Сьогодні уряд і прем’єр дійсно задекларували слідування європейському напряму, як стратегічному для України і на політичному, і бюрократичному рівні. Але не завжди дії співпадають з тим, що задекларовано. Я думаю, що уряд буде більш активно і послідовно діяти на європейському напряму. Тому що так чи інакше, прем’єр хоче і буде змушений орієнтуватися на об’єктивні національні інтереси України. Я думаю, що в уряді чудово розуміють, що європейський напрям є стратегічним орієнтиром.
