Настав час демонстрації Президентом виконання передвиборних обіцянок. І ціна на газ — перша й головна з-поміж них. Від того, наскільки успішними будуть дії уряду в цьому напрямку, залежить дуже багато чого, зокрема, політичне майбутнє щойно створеної з такими зусиллями коаліції. Навіть більше, перспективи другого терміну Януковича й іще дуже багатьох... Саме з цим пов’язані як великі надії на успіх переговорів у Росії, так і очікування з боку опозиції їхнього провалу.
Хоч яким парадоксальним це здається, а ціна на газ — проблема значною мірою технічна. Тим паче що повноцінного ринку цього виду транспортованого трубами палива не існує. Починають діяти абсолютно інші чинники, передусім політичні, певною мірою фінансові. До цього слід додати, що інтриги довкола газу, контроль за його видобутком і продажем є наслідками внутрішньополітичної боротьби груп впливу як у Росії, так і в Україні. Тому газ є фокусом усього комплексу відносин між Москвою й Києвом з урахуванням впливу на них світових центрів від Вашингтона до Брюсселя.
Цілком зрозуміло, що просто так Росія вартості газу не зменшить. Окрім суто фінансового аспекту, Кремль у першу чергу цікавлять політичні преференції. Що може запропонувати українська сторона? Не надто багато, якщо обмежитися суто газовим спектром. У першу чергу — газовий консорціум. Ідея не нова. І в цьому прихована її головна вада. Те, що було привабливим 2003 р., дуже зблякнуло через сім років.
Насправді, навіщо, за великим рахунком, консорціум Росії? У власність ГТС не передається. Залишається за Україною. Про це заявив на прес-конференції у Запоріжжі перший віце-прем’єр України Андрій Клюєв. Частка Росії в такому об’єднанні в найкращому разі становитиме 30%. У білоруській ГТС вона становить 50%, і це не гарантує спокійного життя. Останній енергетичний конфлікт Москви й Мінська є наочною ілюстрацією цього. Добре, створили консорціум, почав він працювати. Де гарантія, що через п’ять років в Україні до влади не прийдуть інші люди й не розпочнеться повторення пройденого. І наявність третього учасника консорціуму — не гарантія того, що подібного не може статися. За великим рахунком, ідея консорціуму втратила свою актуальність. Потоки на півночі й півдні практично є повною гарантією того, що транзит залишається монополією Росії, із цим проблем більше немає. Тому Кремль має прийняти політичне рішення. І лежить воно абсолютно не у сфері енергетики, хоча має енергетичні складові. Росію дуже цікавить наша атомна енергетика. І є досить впливове лобі, готове за зменшення ціни на газ отримати доступ до нашої атомної енергетики.
І ще одне. Розмови про катастрофічний стан української ГТС не більше ніж пропагандистський туман. Насправді становище на російських ГТС аж ніяк не краще. І грошей на їхню реконструкцію виділяється абсолютно недостатньо. Знаходити кошти для України й не надавати для своїх? Російський народ може не зрозуміти...
Що ж отримує Україна від створення й функціонування консорціуму? Зменшення ціни на газ? Самого консорціуму для цього абсолютно недостатньо. Знадобиться щось значніше.
Насправді транзитне значення України для транспортування енергоносіїв постійно зменшуватиметься. І не лише у зв’язку з будівництвом російського South Stream, а також європейського Nabucco, а через загальну зміну джерел постачання газу і його логістики. Принципова зміна технології видобутку газу, наявність великої кількості горючих сланців у Європі, постачання відносно дешевого стислого газу з Перської затоки та Північної Африки роблять постачання трубами вельми дорогим і не настільки привабливим. Навіщо тоді вкладати кошти в реконструкцію української ГТС, якщо вони потрібні для будівництва й подальшої експлуатації потоків. До речі, перспективи останніх у світлі сказаного далеко не настільки безхмарні, як це намагаються подати в Москві.
З комерційного погляду для «Газпрому» цікавим є доступ на наш внутрішній ринок. І це може стати предметом торгу за зниження ціни на газ. Залишається не дуже зрозумілим, чи корисно це для нашої країни. У будь-якому разі досить близькі партнери в Германії або Франції категорично відмовляються допустити «Газпром» на внутрішній ринок. Не лише з комерційних, а й з політичних міркувань. Другий варіант — українська атомна енергетика. Проблема для країни, що пережила Чорнобиль, не така проста. На відміну, скажімо, від Чорноморського флоту, з нею обізнані значно менше, але прийняті тут рішення визначать нашу економічну й енергетичну політику на багато років, навіть десятиліть. Слід чітко розуміти, що реконструкція українських АЕС російськими компаніями зумовить прив’язку нашої країни не стільки до постачальника, скільки до його технологій виробництва електроенергії на АЕС. Чи маємо ми впевненість, що це найпередовіші технології в усьому циклі, від виробництва ТВЕЛів до вироблення струму, зокрема й у захороненні й подальшому використанні відпрацьованого палива. Обмін атомної енергетики на газові преференції не має здійснюватися без широкої суспільної дискусії, оскільки наслідки необачно прийнятих рішень дадуться взнаки вже для наступних поколінь. Адже однією з причин аварії на ЧАЕС була відстала й небезпечна конструкція атомних реакторів. Аварії були до й після Чорнобиля, але ніде вони не мали настільки катастрофічного планетарного характеру. Що ми отримаємо від російських постачальників — питання вимагає обговорення, причому відкритого в експертному співтоваристві, за участю науковців та екологів.
До речі, в разі підготовки поїздки нашої делегації до Москви на газові переговори якось забули про третього передбачуваного учасника консорціуму. Поки з Європи не чути не лише захоплення, а й навіть хоч якихось натяків на можливу участь. А якщо таке і буде, то Європа буде представлена німецькими, французькими та італійськими партнерами «Газпрому». Отже, ми можемо залишитися на самоті при вирішенні спірних питань. Є на чим замислитися.
Як бачимо, ідея консорціуму не надто приваблива для російських партнерів, а те, що їх цікавить, викликає у нас надто багато запитань. Тому центр тяжіння буде перенесено в політичну площину.
Вершиною цього айсберга є два питання: продовження перебування Чорноморського флоту в Криму та статус російської мови. Проблеми, які, насправді, не можна розв’язати навіть у найближчій перспективі. І річ не в тому, що хтось хоче зіпсувати відносини з сусідами або не хоче пільгових цін на газ. Це лише дві фундаментальні проблеми, що зачіпають принцип існування української держави як суверенної країни. Але під темною водою приховані інші, не менш важливі, проблеми. Це й доступ російського капіталу на український ринок, культурна, освітня й інформаційна експансія сусідів. І багато чого іншого. При цьому поступки в одній сфері спричинять ефект доміно і можуть призвести до невиправних наслідків. Це як у анекдоті про мости й напрямки, в яких їх будувати.
Вождь світового пролетаріату вчив, що політика є концентрованим вираженням економіки. Щодо українсько-російських газових, і не лише, відносин це абсолютно не так. Навпаки, політика визначає економіку та фінанси. При цьому енергетика є предметом гострої внутрішньополітичної боротьби як у Києві, так і в Москві.
У Першопрестольній частина оточення Медведєва вважає за можливе об’єднати трубопроводи South Stream і Nabucco. Проти чого категорично виступає близьке до «Роснефти» оточення Путіна. Точнісінько так само й щодо газового консорціуму. У Медведєва вельми прохолодно ставляться до цієї ідеї. За зниження ціни на газ вимагають повноцінних поступок і гарантій неможливості руху у зворотному напрямку. Більше того, йдеться про принципові зміни української зовнішньої політики. І українська делегація відчує цю жорстку лінію.
Путін теж підтримує таку позицію, але вважає за краще грати роль доброго. Не тому що він такий, а щоб за допомогою української карти підсилити свої позиції. Зважаючи на те, що напруження в російських коридорах влади зростає, ціна на газ для України стає внутрішньополітичним чинником Росії. І це значно ускладнює ситуацію.
Крім того, в Москві чудово розуміють наші внутрішні розклади, й склад уряду та Адміністрації Президента не є таємницею. Посилення групи Фірташа і деяке відсторонення глави держави — що видно з кадрових призначень — від деяких олігархів робить політичну ситуацію в Україні далекою від стійкості й стабільності. Це змушує Москву бути гранично обережною й не вдаватися до сумнівних експериментів.
Швидше за все, газові переговори будуть досить тривалими. Рівно доти, доки в Кремлі не ухвалять рішення з українського питання.
