...Колона баркашовців, що крокує московськими вулицями без будь-якої уваги з боку правоохоронних органів... Члени Російської національної єдності здіймають руки в нацистському вітанні, а начальник відділення міліції, ніяковіючи, вибачається за дії своїх підлеглих... Лимоновці, які пробралися до зали засідань з’їзду партії «Демократичний вибір Росії», щоб проскандувати своє «націонал-більшовистське» «Сталін! Берія! ГУЛАГ!»... Звичайно, все це здається на перший погляд заяложеною опереткою, однак тут дається взнаки наша впевненість у тому, що ми живемо в цивілізованому суспільстві, де екстремізм завжди залишатиметься на узбіччі.
Добре так думати, коли ти громадянин Франції або США — однак там чомусь екстремізму побоюються, з проявами неонацизму, антисемітизму, расизму борються усім цивілізованим і благополучним суспільством. Хоча й розуміють: головні гарантії від небезпеки — не тільки демократія, але й вдало вибудувана економіка. А у нас?
До 17 серпня 1998 року росіяни теж вважали, що живуть у суспільстві з економікою, яка мобільно й невпинно розвивається. Помилилися. Де гарантії того, що суспільство, яке існувало в світі ілюзорної економіки, завтра не побачить, що існувало у світі ілюзорної демократії? Адже очевидно, що економічного успіху, як стіни, що має захистити суспільство від баркашовців чи лимоновців, на пострадянському просторі не спостерігається — і це не лише російська чи білоруська, але й наша, українська проблема. Серед розчарованих легше знаходити прихильників, тим більше коли втомлена влада заплющує на все очі... Те, що сьогодні виглядає опереткою, завтра, на черговому дев’ятому валі економічної кризи, може виглядати добре організованою силою, ідеї якої сприймаються активною частиною суспільства — ну така вже залишилася активна частина! — і не зустрічають опору з боку тих, хто просто бореться за виживання — своє, а не держави. Які ідеї? Ну, відомо які. Росія для росіян! Україна для українців! Геть чорних з ринку! Наведемо порядок! Хай їдуть до свого Ізраїлю!.. Чого тут перераховувати...
Нас не захистять від усього цього ані добре написані закони, ані правоохоронні органи. Алергія на бруд з’являється тільки в чистому суспільстві — суспільстві, де люди не риються на смітниках у пошуках викинутої надії... Побудуємо таку країну — нехай собі марширують на околицях. Не побудуємо — чекаймо на них у центрі!..
