Учора в Чернігові пройшло чергове, шістнадцяте засідання міжурядової білорусько-української комісії з питань торгово-економічного співробітництва. Білоруську делегацію на переговорах очолював перший заступник прем’єр-міністра Володимир Семашко, українську — перший віце-прем’єр-міністр Олександр Турчинов.
Дві країни вирішили більш уважно проаналізувати двостороннє співробітництво в різних сферах економіки, а також спланувати ряд заходів щодо нарощування білорусько-українського товарообігу в умовах теперішньої економічної кризи.
До порядку денного засідання міжурядової комісії входило також обговорення питань виробничої кооперації, створення спільних виробництв, міжрегіональне та прикордонне співробітництво.
Проте при всій повазі до білорусько-українського економічного співробітництва, не воно визначає стан економіки, так сам, як і політики нинішньої Білорусі.
28 травня відбулося засідання Ради міністрів Союзної держави Білорусі та Росії. У той же день відбулася зустріч Володимира Путіна та Олександра Лукашенка. У той день і приблизно у цей же час Олексій Кудрін, міністр фінансів Російської Федерації дав ще напередодні засідання союзного Радміну прес-конференцію, на якій піддав досить різкому остракізму фінансову політику Білорусі, яка, за Кудріним, не реформується, а намагається просто жити в борг.
А ось як все це звучало в інтерпретації самого білоруського лідера: «Ми вчора спостерігали цікаву ситуацію, коли президент Білорусі сидить із Володимиром Путіним і абсолютно на дружній ноті обговорює питання, починаючи від приватних і закінчуючи державними. І нормально йде обговорення. А в цей час Кудрін дає прес-конференцію до засідання союзного Радміну, суть якої — посіяти паніку в Білорусі. Він повністю консолідувався з нашими покидьками, які тут на західні гроші патякають і починають нас учити працювати. Якщо в них така хороша економіка, тоді звідки 10% падіння ВВП? У нас інша економіка, але даємо показник 1,5% ВВП».
Треба відразу зазначити, що це вже другий різкий випад щодо Росії з боку Олександра Лукашенка за останній час. За кілька днів до засідання того ж Радміну союзної держави він сказав буквально наступне: «Ви бачите, як діють наші брати росіяни. Усе, про що ми домовилися, обговорили на Вищій державній раді, підписали відповідні документи — все це блокується. Якщо ми починаємо блокувати одне одного в цих питаннях, і Росія починає не пускати нас на свій ринок, то кому потрібні ці так звані інтеграційні процеси?»
Судячи з надто вже емоційного «антикудрінського» спічу білоруського президента, ці інтеграційні процеси з боку Білорусі ДІЙСНО можуть бути відсунуті на другий план. Лукашенко в наказовому порядку на нещодавній нараді з поточних питань соціально-економічного розвитку країни заявив прем’єр-міністру Сергію Сидорському і всій своїй «вертикалі», щоб усі вони шукали щастя в іншому, відмінному від безкрайніх російських просторів, місці: «Не виходить у Росії — не варто ходити кланятися туди, квилити, плакати, потрібно шукати свого щастя в іншій частині планети. Досить, Сергію Сергійовичу, водити за собою міністрів уторованими стежками! Потрібно йти в інші місця, де нас не знають, де нас чекають, і торгувати — десятьма тракторами, одним комбайном, та навіть по чайній ложці цукор возити».
Крім того, в нещодавній позиції своїх поки ще найближчих партнерів, президент Білорусі побачив ознаки явної змови, тобто ігри в гарного та поганого поліцейського: «Невже ви не розумієте, що вже не вперше створюється ситуація, коли нас хочуть взяти голими руками, безоплатно? Адже вчора Володимир Путін сказав, що на підльоті до Мінська вони з Кудріним обговорили ситуацію. І тут Кудрін вибухнув тирадою. Що, це було не узгоджено? Все це було узгоджено».
У запалі викриттів лукавої політики РФ щодо «братської» Білорусі, Олександр Лукашенко взяв та й відмовився від кредиту росіян на загальну суму 500 млн. доларів, але в російських рублях. При цьому була запропонована цікава мотивація: долар — він, мовляв, і в Африці долар.
Найцікавіше в цій ситуації те, що після подібних різких заяв у бік Росії, та відмовчувалась. На цей же раз так не вийшло. Якщо Володимир Путін спробував якимось чином згладити ситуацію, наголосивши на феномені зростання білоруського ВВП у важких кризових умовах, то сам Кудрін постфактум недвозначно дав зрозуміти, що від своїх слів не відмовляється, і, більш того, наполягатиме на свій критичній позиції щодо білоруської економічної моделі. «Я звернув увагу на виступи Лукашенка. Якщо ті, хто бажає допомагати Республіці Білорусь, і бажає збалансованої та стабільної економіки, прирівнюються до опозиції, то я тоді не розумію, що ж потрібно Республіці Білорусь», — таку заяву зробив російський віце-прем’єр на брифінгу перед журналістами 1 травня.
Він нагадав, що за останні півтора року Росія надала Білорусі кредити на суму близько 3 млрд. доларів. І ці гроші надавалися на певних умовах: бездефіцитний бюджет, заморожування заробітної плати, підвищення тарифів, проведення девальвації.
На думку Кудріна, «до умов економічного характеру та критики уряд Білорусі виявився не готовим». І тому він «ще більше ставить питання про те, що така підтримка може виявитися безрезультатною та неефективною».
Більш того, цього разу не залишилися осторонь від великого міждержавного змагання російські сенатори. Голова комітету у справах СНД Ради Федерації РФ Вадим Густов так прокоментував останнє висловлювання білоруського лідера: «Президент Лукашенко гне свою лінію. Його остання заява — це спроба натиснути на Росію, але це недалекоглядний і безперспективний крок».
А голова комітету з економічної політики тієї ж Ради Федерації Оганес Оганян був ще більше різким: «Такого роду заяви з боку найближчого союзника Росії в особі пана Лукашенка — це абсолютний шантаж і провокація».
Тепер справа стала за малим — хто в цьому поєдинку зможе взяти гору та відступатиметься назад, для кого союзна інтеграція важливіша й актуальніша, хто відчуває себе більш комфортно в нинішній геополітичній ситуації.
Колишній прем’єр-міністр Білорусі Михайло Чигир в інтерв’ю «Дню» заявив, що «інтеграція на сучасному етапі не так потрібна Росії, як вона потрібна Білорусі»: «Ні для кого не секрет, що ми отримуємо нафту та газ далеко не за ринковими цінами. І маємо намір отримувати їх і надалі. Так у подібному випадку потрібно бути вдячними Росії за це, і в жодному разі не «наїжджати» з приводу чи без на Російську Федерацію. Що значить, «не ходіть до росіян»? Зрештою, сусідів не вибирають. Так і переключитися на інші ринки в нинішній непростий час за короткий термін просто неможливо і згубно для країни. А взагалі тут, мені здається, питання полягає в звичайній побудові роботи з нашими східними партнерами. Коли я був прем’єр-міністром, подібних скандалів не виникало та й не могло виникнути в принципі. Не можу сказати, що в нас не виникало досить серйозних протиріч із тогочасним російським прем’єром Віктором Черномирдіним. Бувало, сперечалися з ним до чотирьох годин ранку, але потім усе одно приходили до якогось спільного знаменника, і ніхто не здогадувався про якісь складні робочі моменти наших переговорів».
Щоправда, не всі поділяють подібну позицію — «хороші росіяни — поганий Лукашенко» — в самій Білорусі. Наприклад, економіст Петро Рогойша повністю поділяє теперішній гнів білоруського лідера. Ось що він сказав у зв’язку з цим газеті «День»: «Абсолютно згоден із білоруським президентом щодо того, що росіяни в умовах кризи дійсно хочуть по-тихому та дешево скупити найкращі білоруські підприємства, і тим самим встановити повний контроль спершу над нашою економікою, а потім і над нашою політикою. Інша справа, що подібну жорстку позицію щодо «повзучої» російської експансії потрібно було починати набагато раніше. У такому випадку подібних колізій нині б не виникало. Адже живуть же пристойно сусідні балтійські держави, які з моменту отримання своєї незалежності взагалі не отримували дешевого російського газу».
Так чи є можливість різкого розвороту Білорусі в західному напрямку і знаходження там щастя, перефразовуючи вислів Лукашенка?
Більшість економістів сходяться на думці, що, наприклад, «Східне партнерство» поки приносить виключно політичні дивіденди Білорусі. Економічних слід буде чекати роками. Так і Росія дуже ревно ставиться до будь-якого білоруського руху в західному напрямку. Наприклад, згаданий вище російський сенатор Густов прямо заявив, що у випадку фінансових уливань із боку ЄС і Заходу, жодних потурань для Білорусі не буде. Мовляв, «ця країна — не Зімбабве і не Конго, якій можна буде пробачити та списати мільярдні борги».
Таке відчуття, що це ж саме, незважаючи на свій войовничий запал, починає усвідомлювати певною мірою і сам Олександр Григорович. Практично відразу ж після дуже резонансного білорусько-російського скандалу білоруські парламентарі «раптом» заявили, що питання про визнання незалежності Південній Осетії й Абхазії буде розглянуте «найближчим часом»... Раніше це болісне питання переносилося з однієї дати на іншу.
А саме цього, насамперед, намагалися і намагаються домогтися росіяни від своїх білоруських партнерів.
У тій своїй, більш ніж емоційній, промові Олександр Лукашенко сказав, серед іншого, чудові слова: «Вистоїмо — буде держава. Не вистоїмо — зімнуть і безкоштовно до кишені покладуть, бігатимемо потім і озиратимемось наліво й направо — кому ж догодити, щоб шматок хліба зі стола кинули... Коли ми, врешті-решт, почнемо мислити як чиновники незалежної суверенної держави?».
Залишилося лише дочекатися початку цього довгоочікуваного процесу.
