Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кремль рано ставить хрест на Лукашенкові

18 серпня, 2010 - 00:00
ЛУКАШЕНКО — МЕДВЕДЄВУ: «Я НЕ ХОТІВ БИ ДИСКУТУВАТИ НА ЦЮ ТЕМУ, ПРОСТО РОСІЙСЬКИЙ КОЛЕГА НЕДОБРОСОВІСНО І НЕПОРЯДНО ВИРИВАЄ ПЕВНІ РЕЧІ... ВІН ЛИШЕ НЕ СКАЗАВ ІНШУ ЧАСТИНУ... Я ТОДІ СКАЗАВ: НЕ ПРОБЛЕМА ДЛЯ БІЛОРУСІ ВИЗНАТИ АБХАЗІЮ ТА ПІВДЕННУ ОСЕТІЮ. АЛЕ Я ПЕРЕРАХУВАВ УСІ ПРОБЛЕМИ, ЯКІ У ЦЬОМУ ЗВ’ЯЗКУ ВИНИКНУТЬ У БІЛОРУСІ ПО ЛІНІЇ З ЄС, США, СНГ...» / ФОТО РЕЙТЕР

Результат білорусько-російської інформаційної «війни», що досягла днями свого апогею, передбачити поки неможливо. У тому, що ця «війна» досягла свого апогею наразі, можна судити з двох нещодавніх подій.

ПЕРША

Під час робочої поїздки Мінською областю Олександр Лукашенко різко зреагував на заяву російського президента Дмитра Медведєва, який сказав, що білоруський президент урочисто обіцяв визнати незалежність Сухума й Цхінвала «в найкоротший час». Відповідь останнього не забарилася: «Я не хотів би дискутувати на цю тему, просто російський колега недобросовісно й непорядно висмикує певні речі... Він лише не сказав іншу частину. Я тоді сказав: не проблема для Білорусі визнати Абхазію та Південну Осетію. Але я йому перерахував усі проблеми, які у зв’язку з цим виникнуть у Білорусі по лінії з ЄС, США, СНД. У зв’язку з цим я звернувся до Медведєва: ви готові взяти ці проблеми, зокрема, на себе й допомогти їх подолати? Росія виявилася нездатною, або керівництво Росії не захотіло йти на нівеляцію, ліквідацію тих наслідків, які могли виникнути для Білорусі (у зв’язку з визнанням)... Ось цього Медведєв не сказав. Якщо ви не готові, тоді й не сталося того, про що ми розмовляли. Ось така була розмова. А не те, що Лукашенко урочисто пообіцяв, але не зробив. До речі, Лукашенко урочисто ніде не обіцяв, ніхто про це не чув».

Тут уже за словом у кишеню не полізла російська сторона. «Ми можемо опублікувати й інші висловлювання Олександра Лукашенка, що будуть цікавими як білоруській, так і міжнародній громадськості», — сказав також помічник російського президента Сергій Приходько. Крім того, він зазначив, що «не Олександру Григоровичу говорити тут про непослідовність. ...Ця категорія стосується саме його».

ДРУГА

Вона сталася практично одразу після взаємних гучних обвинувачень російської й білоруської сторін. По каналу НТВ у прайм-тайм показали фільм «Хрещений батька-3», в якому стверджується, що родина президента Білорусі контролює мало не всі грошові потоки в країні, що з російських і білоруських підприємців нерідко намагаються висмоктувати всі соки, й далеко не завжди законним шляхом. У цьому фільмі порушена навіть тема здоров’я глави білоруської держави.

Слід одразу сказати, що цей фільм у Білорусі не транслювався з відомих причин. Його могли подивитися на території Білорусі власники супутникових тарілок певного типу та інтернет-користувачі — всі три частини «Хрещеного батьки» виставлено на окремих незалежних інтернет-ресурсах.

КРАПЛЕНОЮ КАРТОЮ В ПИКУ...

Якщо взяти суто описову частину перерахованих вище подій, може скластися враження, що цього разу Олександр Лукашенко, який упродовж 16 років перегравав з усіх поглядів своїх російських візаві, остаточно й безповоротно сів на мілину.

Більше того, деякі російські політики й журналісти мало не в один голос більше ніж безцеремонно почали радити Дмитру Медведєву й Володимиру Путіну, як саме слід поводитися з керівником незалежної держави. Наприклад, «Московский комсомолец» пише: «Отож, чинити з Лукашенком треба, як з шулером: хапати за руку й тикати крапленою картою в пику». Мовляв, «сам Лукашенко ніколи не обтяжує себе ні виконанням обіцянок, ні дотриманням пристойності».

Колишній заступник міністра закордонних справ Росії, директор фонду «Центр політичних досліджень «Консалтинг» Андрій Федоров у інтерв’ю «Єврорадіо» заговорив про таку матерію, як розрив дипломатичних відносин. Щоправда, поки він такий варіант розвитку білорусько-російських відносин повністю заперечує. Поки. При цьому він говорить, що «інформаційна війна між Росією й Білоруссю може перерости у війну економічну, якщо Олександр Лукашенко відмовиться від участі в неформальному саміті ОДКБ, який незабаром має відбутися в Єревані.

Джерело в кремлівської адміністрації поспішило повідомити, що Дмитро Медведєв уже не налаштований проводити двосторонню зустріч зі своїм білоруським колегою.

А мало кому відома компанія Baltic Surveys не так давно підбила підсумки свого соціологічного дослідження, згідно з яким рейтинг білоруського лідера на початок липня впав до 33%. Не виключено, що до кінця липня ця компанія може озвучити рейтинг О.Лукашенка і як 25%.

До речі, Незалежний інститут соціально-економічних і політичних досліджень (НІСЕПД), який уже багато років проводить соціологічні опитування щодо ситуації в Білорусі, в червні цього року підбив підсумки чергового такого опитування. Згідно з ним, рейтинг Олександра Лукашенка зашкалює за 40%. Тоді як його конкуренти мають рейтинги на порядки нижчі.

Інша авторитетна білоруська соціологічна служба — лабораторія «Новак» — стверджує, що для білорусів головним джерелом інформації є білоруські телеканали (88,6%) (а вони в Білорусі в абсолютній більшості державні. — П.Л.), 16,0% — білоруське радіо, 15,2% — державна преса, 11,1% — інтернет, 7,8% — колеги та знайомі, 4,3% — недержавні ЗМІ. До речі, згідно з «Новаком», якщо в червні на запитання «на ваш погляд, у якому союзі держав було б краще жити народові Білорусі — в Європейському Союзі чи в Союзі з Росією?» 32,5% назвали Євросоюз, то в липні ця цифра становила вже 38,4%. Висновки робіть самі.

ТОЧКУ НЕПОВЕРНЕННЯ ПЕРЕСТУПИТИ СКЛАДНО

Наш експерт Геннадій Сокол не бачить у цьому нічого дивного: «У інформаційній війні, хоч яким дивним це здасться комусь, для більшості білорусів на даному часовому відрізку виграє Олександр Лукашенко. Пов’язано це, в першу чергу, з порівняно стабільним економічнимстаном середньостатистичного білоруса. У другу чергу, серія фільмів «Хрещений батька» для освіченої публіки не розповідає чогось нового й сенсаційного. Більше того, та ж освічена публіка ставиться собі цілком закономірне питання: а чому це Росія мала справу з людиною, яку вона зараз «раптом» звинувачує в усіх тяжких злочинах за всі минулі 16 років. Що стосується неосвіченої публіки, якій удалося подивитися «Хрещеного батька», то вона просто відмовляється в це вірити».

Геннадій Сокол переконаний, що хоч ситуація в білорусько-російських відносинах уже дійшла до певної точки неповернення, переступити її навряд чи наважаться і білоруська, й російська сторони: «Надто багато ставиться на карту. Адже в нашій країні інтереси російських великих і середніх компаній уже й так представлені не одним десятком мільярдів доларів, які несуть і в осяжному майбутньому нестимуть «золоті яйця». Якщо Росії ставити, припустимо, навіть на якогось проросійського кандидата в президенти, то це означає досить серйозною мірою ризикувати долею цих «золотих яєць». Адже наразі єдиного кандидата в президенти від опозиції немає й не передбачається. А рейтинги теперішніх кандидатів у президенти демократичного спрямування вкрай низькі».

Не всі згодні з цією думкою. Наприклад, кандидат у президенти Андрій Санніков, характеризуючи нинішній характер і перспективи білоруської влади, переконаний, що «сьогодні дедалі очевидніше, що ситуація швидко зміниться». Його думку, щоправда, поділяють далеко не всі колеги по демократичному табору.

ЧИ ПОГОДИТЬСЯ ЛУКАШЕНКО НА ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ...

Геннадій Сокол вважає, що є: «У всякому разі, поки такий люфт є. Олександр Лукашенко не пішов і вже не піде на визнання Південної Осетії й Абхазії. Він демонстративно зустрічається з Михаїлом Саакашвілі. Він продовжує вести діалог з Європейським Союзом та іншими впливовими європейськими структурами, й не виключено, що на них робитиме ставку під час майбутніх президентських виборів у Білорусі».

От тільки чи погодиться він на проведення реформ у сфері свободи ЗМІ, виборчому законодавстві тощо, чого вже давно вимагає Європа? Тут постає велике питання, на яке в украй непростих відносинах, що склалися з Росією, білоруському лідерові доведеться відповідати вельми конкретніше, ніж він це робив досі.

Петро ЛАНКУТЬ, спеціально для «Дня», Мінськ
Газета: 
Рубрика: