Увесь минулий тиждень тихе провінційно-курортне містечко Лаванду французького середземноморського департаменту Вар лихоманило від кривавої трагедії, що розігралася посеред білого дня на очах спокійних відпочивальників. Звиклі чути пістолетні постріли тільки у кримінальних серіалах по телевізору, мешканці сусідніх будинків і пансіонів довго перебували у шоковому стані й не могли повірити, що вбивство сталося насправді. Близько 16:30 сім’я поверталася з пляжу, піднімаючись тихою алейкою до паркінгу. Проїжджаючий повз мотоцикліст стріляє кілька разів у чоловіка, який умить падає на тротуар. Побачивши падіння пораненого батька, його 12-річний син кидається навздогін за мотоциклістом, що стрімко віддаляється. Знову звучать постріли: кілер намагається спинити дитину, що біжить...
Жертвою зведення рахунків виявився бізнесмен із Самари Володимир Захарченко, який уже кілька років жив на Заході у Німеччині. Три роки тому він купив віллу у французькому курортному містечку Bormes-les-Mimosas, куди приїжджав на літній відпочинок. Увечері 1 липня Володимир Захарченко помер від вогнепальних поранень у госпіталі Фон-Пре в Тулоні. Наступного дня генеральне консульство Російської Федерації у Марселі повідомило про смерть російського бізнесмена.
Волею канікулярної долі я опинилася «в тому самому місці й у ту саму годину», а саме — минулого тижня в Лаванду. Місцеві газети рясніли кривавими фотографіями та мафіозними заголовками: «Український бізнесмен забирає свої таємниці у могилу», «Сьогодні проводиться розтин тіла українського бізнесмена». У той час як російське диппредставництво інформує про смерть росіянина, французькі мас-медіа поширюють новину про жорстоке вбивство українського бізнесмена. Газети Ніцци, Марселя, Авіньйона, телеканал France 3 в один голос розповідають про смерть українського бізнесмена. Дивуючись із приводу таких нестиковок щодо громадянства потерпілого і знаючи особливу пристрасть репортерів до кримінальної хроніки та скандальної інформації, я зв’язалася з місцевим журналістом. Мені письмово підтвердили, що з офіційних судових джерел стало відомо, що Володимир Захарченко перебував на території Франції з українським паспортом. Законно постає питання, звідки у російського громадянина український паспорт і коли та на яких підставах нині покійний бізнесмен із Самари отримав українське громадянство? Прокуратура міста Тулон порушила кримінальну справу за фактом убивства Володимира Захарченка. Безсумнівно, запити будуть направлені до країн, громадянином яких він був. Чи знає українська компетентна влада про існування та діяльність самарського бізнесмена на території України? Питань багато, але хто дасть відповіді?
З російських інтернет-видань відомо, що Володимир Захарченко, як і багато бізнесменів першої хвилі в епоху перебудови, почав свою кар’єру наприкінці 1980-х років. Звільнившись із внутрішніх військ, де він служив замполітом, учорашній армієць подався в кооперативи. Доволі швидко у місті Самара почали відкриватися магазини й салони з продажу аудіо- та відеотехніки, продуктів, іграшок, автомобілів, фотосалони тощо з припискою «Захар», що стало згодом візитною карткою бізнесмена, який досягав успіху. Маючи великі гроші, хочеться великої влади — доріжка, добре знайома багатьом сучасним СНД-шним політикам зі скоробагатьків. Проте ігри Володимира у великого політика виявилися не такими успішними: бажання стати депутатом губернської Думи й мером Самари не увінчалися успіхом. За словами колег, бізнесмен вирізнявся неспокійним і безкомпромісним характером. Після численних розглядів адміністративного порядку невгомонний бізнесмен і політик, що не відбувся, отримав від самарських журналістів прізвисько «гроза чиновництва» та «чингачгукоподібний бюрократобій». 2003 року він заявляє про себе як президент компанії Zakhar Group import-export, стаючи членом Клубу підприємців, зареєстрованого у Женеві. Останнім часом Володимир Захарченко займався нерухомістю й торговельними центрами.
Багато друзів Володимира кажуть, що він не йшов на компроміси із самарськими «авторитетами», тому і мав проблеми з місцевими кримінальними структурами. Після першого замаху 2003 року в Самарі та багатьох місяців реабілітації російський бізнесмен вирішив перебратися жити за кордон. Однак і там його «дістали братки». 2006 року в Німеччині на Володимира Захарченка вчинили другий замах. Третя спроба на французькому Лазурному березі виявилася останньою — людину вбили. Кажуть, що мотоцикл кілера мав німецькі номери. У день трагедії французька поліція негайно розгорнула план перехоплення «Яструб»: на дорогах були встановлені загородження, військові вертольоти типу Дракон 83 і повітряна бригада жандармерії міста Ієр оглядали узбережжя. Але мотоцикліст немов розчинився, і на сьогодні поліція не має у своєму розпорядженні жодних конкретніших відомостей.
Убивство Володимира Захарченка дістало широкий резонанс у російській і особливо самарській пресі. Невідомий автор на сторінці російського сайту Політрук пише: «Чи безпечно бути олігархом, бізнесменом і просто багатою людиною — можна судити з кримінальних зведень. Може, така країна у нас бандитська, а, може, бізнес злодійський і побудований на законах зони, де виживає найсильніший».
Слід від заказного вбивства на Французькій Рив’єрі тягнеться до Німеччини, Росії, України... Чи можна сподіватися на іноземне правосуддя у справі розкриття таких злочинів, якщо в самій Росії не шукають винуватців попередніх замахів на життя людини... А кому це треба?
