Без сумніву, вже за кілька днів головною новиною європейських подій буде кампанія в Німеччині. Її результат покаже не багато й не мало — перспективу розвитку Європейського Союзу і НАТО. Німеччина — показовий приклад того, як швидко забуваються гучно проголошені ідеї (в даному випадку — «лівоцентристської Європи»), і не тільки. Сьогодні в Німеччині чи не вперше за останні роки йдеться про поєдинок не стільки між ідеологіями (ринкової соціал-демократії Шредера чи консерватизму з «людським обличчям» Штойбера), але між лідерами, між особистостями, між конкретними політичними фігурами. Німеччина, що дала повоєнній Європі фігури Аденауера і Коля, сьогодні усвідомлює, що настав час для появи нового лідера нації того ж масштабу. Питання лише в тому, щоб не помилитися з оцінкою. Ідеологія досить несподівано відходить на другий план, і стає все більш очевидним, що традиційна політика 90-х років уже просто вичерпала свої можливості.
Потреба в лідері, який би згуртував націю, гостро стоїть у Сербії і в Македонії. В обох випадках йдеться про сподівання людей вирватися з зачарованого кола постійних втрат, проблем, конфліктів, про бажання забути про нещодавні війни, про надії повернутися до колись звичного нормального повсякденного життя. Президентські вибори в Сербії можуть продемонструвати як крах розрахунків, зроблених за межами країни, так і появу нових можливостей для всіх. Парламентські вибори в Македонії так само можуть дати чітку відповідь — чи здатні рецепти ЄС і НАТО дати результат там, де проблеми накопичувалися століттями.
Від результату виборів у Словаччині залежатиме, чи буде країна запрошена в листопаді до членства в НАТО, чи буде найближчими місяцями завершено переговори з нею про вступ до ЄС. Причому — не від того, чи будуть вибори демократичними, а саме від результату виборів, тобто, чи буде Мечьяр прем’єр-міністром, чи ні. Що насправді не дуже відповідає деклараціям, які робляться в Брюсселі та інших західних столицях. З поведінки керівництва ЄС і НАТО стосовно словацьких виборів можна буде робити досить багато висновків на тему щирості, доцільності, раціональності. Між тим, не стільки самі вибори, скільки їх оцінка Заходом безпосередньо вплине і на ситуацію в європейській безпеці, і на перспективи ЄС, і, відповідно, на найближчі перспективи для України. Залишається лише нагадати, що попри те, що партія Мечьяра потроху втрачає свій рейтинг, він сам залишається найпопулярнішим політиком у Словаччині, і проблема лідерства в цій країні, таким чином, стоїть так само гостро.
Можливо, лише вибори в Швеції пройдуть спокійно і очікувано. Хоча й це не факт: з розширенням ЄС стає дедалі більш зрозумілим, що сам по собі процес європейської інтеграції вимагає виходу на політичну арену сил, здатних вийти за традиційні межі існуючого мислення.
Вибори-2002 у багатьох країнах, з різних причин ставлять, як виявляється, одну й ту саму проблему: подолання кризи традиційних ідей. Адже казус Ле Пена, проблеми в Австрії, перемога Берлусконі сталися лише тому, що політика не може запроновувати громадянам нічого нового — тоді як світ змінюється на очах. Криза ідей, криза лідерства можуть призвести до вельми небезпечних для всіх спроб урятувати затишний куточок «старенької Європи» в недоторканому вигляді з усім, що з цього витікає, спроб уникати відповідальності, якої вимагають процеси глобалізації. Без нових ідей, схоже, не вдасться зупинити наростання непорозумінь між США та Західною Європою, в яких ніхто насправді не зацікавлений, не вдасться домогтися стабільності на Балканах і на Сході Європи. Без нових лідерів не вдасться реалізувати ці нові ідеї.
