23 березня в Брюсселі відбулася Міжнародна інвестиційна конференція щодо модернізації газотранспортної системи України. Довгоочікуване свято — і, як водиться в нашій національній історії, не без сліз на очах.
Захід проходив у грандіозному будинку Європейської комісії, що має ім’я «Шарлемань»— з французької «Карл Великий». Той самий, що вперше, на відміну від Римської імперії, поставив на порядок денний європейців перспективу інтеграції при збереженні різномаїття і поліцентричності. Участь у Конференції Президента та прем’єр-міністра України та, з іншого боку, президента Європейської комісії Жозе-Мануеля Дурао Баррозо й комісарів Беніти Ферреро-Вальднер та Андріса Пібалгса (відповідно — зовнішні справи та енергетика) мала символічне значення: вона підкреслила некон’юнктурний інтерес нашої держави до європейської інтеграції і готовність ЄС підтримати цей інтерес. Більш того, «енергетичний формат» виявився лише приводом до глибшої розмови про великі виклики сьогодення, які єдиній Україні доцільно долати спільно з Єдиною Європою.
Криза, яку Україна переживає важче, ніж країни ЄС, не змінює погодженого порядку денного двосторонніх відносин. Угода про асоціацію, підготовка проекту якої знаходиться на завершальному етапі — найкраще цьому свідчення. Але не виняток — й інші теми. У їхньому числі — реалізація Меморандуму про порозуміння щодо співпраці в енергетичній сфері між ЄС та Україною від 1 грудня 2005 року, на виконання якого, власне, Конференція і відбувається. Меморандум, якщо коротко, говорить про наміри України реформувати енергетичну галузь, імплементувати європейське енергетичне законодавство і про зобов’язання Євросоюзу цьому сприяти.
Підсумковий документ останнього саміту Україна—ЄС в Парижі 9 вересня 2008 року конкретизує спільні дії. У ньому згадується, що «Сторони привітали майбутню конференцію з модернізації ГТС України» в контексті «реформування газового сектору та встановлення дієвих фінансових механізмів модернізації». У цьому сенсі проведення Конференції є переконливим свідченням послідовності української зовнішньої політики, про що так турботливо піклуються останнім часом її критики.
Вже неодноразово говорилося про те, що процес європейської інтеграції України сьогодні вимушено здійснюється не «струменем», як це було у випадку балтійських чи центральноєвропейських держав, а «ручаями». Інтеграція відбувається в окремих сферах: у сільському господарстві, в авіації, в транспорті, у візових питаннях, у енергетиці зокрема. Так сталося тому, що принципового політичного рішення про членство України на цьому етапі Брюссель ще не прийняв. Але було б безглуздо чекати склавши руки — і Київ працює в окремих сферах, де менш, а де й більш продуктивно. Енергетична сфера якраз і належить до найбільш просунутих.
У чому ж, власне, полягає ця продуктивність? Що дає Україні Меморандум і Брюссельська конференція? Чому цей форум 37 країн, головних міжнародних фінансових інституцій, 20 найбільших енергетичних компаній світу набув якогось інтригуючого, якщо не двозначного резонансу?
Відомо з пост-соціалістичного в цілому й пострадянського досвіду зокрема, що введення ринкових відносин найважче відбувається в монополізованих сферах. До них належать такі галузі, як роздержавлення землі, залізничний чи авіаційний транспорт, вуглевидобування і, зрозуміло, енергетика. На виконання Меморандуму спільно з ЄС (і здебільшого за його гроші) в рамках п’яти робочих груп здійснюється цей складний перехід. В Україні поступово реалізовується проект реформування вугільного сектору, включно з безпекою видобування. Національна комісія з регулювання електроенергетики проводить перехід від існуючої моделі оптового ринку електроенергії до моделі балансуючого ринку. За участю МАГАТЕ Україна та ЄС виконують проект з оцінки ядерної безпеки АЕС України. Ці проекти фінансово підтримує Єврокомісія. Нарешті, робоча група з безпеки енергопоставок та транзиту вуглеводнів у 2007 році передала урядові України здійснений на гроші ЄК аудит вітчизняної ГТС, визнала її загалом якісною і надійною та порадила активізувати модернізацію.
Вартість робіт визначена у 2,5 млрд. євро, термін —2009—2015 роки. Для того, щоб отримати ці кошти від міжнародних фінансових інституцій, і було схвалено скликати Конференцію. Важливо, що мастер-план модернізації, тобто перелік і опис її першочергових складових, робили Нафтогаз та Укртрансгаз, знавці теорії і практики ГТС.
Український читач, на якого останні місяці сиплються повідомлення про неймовірні фінансові вливання в Європі та Америці, що їх роблять тамтешні уряди в банківський сектор, може здивуватися, чому йдеться про таку «незначну» суму. Але пояснення досить просте.
По-перше українська ГТС в хорошому стані. Як відзначалося на конференції, впродовж останніх років виконано капітальний ремонт і реконструйовано 1128 км магістральних газопроводів. У постійному режимі проводиться внутрішньотрубна діагностика системи.
По-друге, чимало робіт фінансується з національних джерел. Це дає прибуток вітчизняним виробникам, роботу вітчизняним фахівцям.
По-третє, гроші, які потребуються — найдешевші в світі. Їх дають не комерційні банки, а Європейський банк реконструкції і розвитку та Європейський інвестиційний банк. Повертати кредити будемо з прибутків ГТС. Тому не женемося за великими позиками.
У цьому плані сам факт скликання конференції, де були і уряди, і компанії, і банки, створив хорошу «змагальницьку» атмосферу для майбутніх тендерів під запропоновані в мастер-плані об’єкти. Більше конкурентів — нижча ціна (для України). А факт модернізації за стандартами ЄС робить нашу ГТС дорожчою в рази.
Керівництво держави дало чіткі запевнення щодо реалізації положень Спільної заяви — заключного документу Конференції. При цьому плани щодо реформування енергетичного сектору України були прокоментовані в контексті загальної стратегії енергетичної співпраці з ЄС — просування нашої держави шляхом приєднання до Договору про енергетичне співтовариство та синхронізації об’єднаної енергосистеми України із загальноєвропейським Союзом з координації передачі електроенергії. Прем’єр-міністр запевнила, що виконання положень Спільної заяви буде під постійним контролем уряду України.
Україна розглядатиме модернізацію ГТС тільки в контексті збереження державної власності на всю інфраструктуру системи. Ми готові до забезпечення прозорості в газовій сфері та, перш за все, у справі транспортування газу до Європи з тим, щоб уникати будь-яких маніпуляцій. Україна також пропонує ЄС розглянути можливість у рамках проектів мастер-плану розширення транзитної ланки ГТС додатково до 60 млрд. м3 на рік. Це коштуватиме усього 5.5 млрд.дол. тоді, як для досягнення аналогічного результату шляхом розбудови нових, альтернативних, маршрутів постачання російського газу до Європи потрібно вп’ятеро більше.
Реалізація закріплених в Спільній заяві умов призведе до демонополізації доступу як до самої ГТС України в цілому, так і до підземних газових сховищ зокрема. Словом, про це й мріялося.
Проте, ніщо з того, що останнім часом стосується нашої держави, не проходить без широкого розголосу (хочеться сказати «скандалу», але посада не дозволяє). Розголос вчинила російська делегація на чолі з міністром енергетики С.Шматком та заступником голови правління Газпрому В.Голубєвим. Розголос, як тепер бачиться, сприятиме більшому інтересу спеціалістів та широкої громадськості до української ГТС, а отже, підвищить її вартість.
По суті ж відбулося дивне шоу, в якому роль ображеної дитини грали високі посадовці поважаної держави. Несподівано для співорганізаторів Конференції — Європейської комісії — делегація з РФ почала вимагати стати її третім учасником. Отже, змінити текст Спільної заяви Україна-ЄС відповідно до своїх інтересів. Свої претензії гості пояснювали тим, що газ іде з Росії, тому Росія має право вето на все, що стосується системи, яка цей газ перекачує. Згодом цей безглуздий аргумент пролунав із найвищих сфер Федерації. Як водиться, негайно знайшлися і на рідних теренах «фахівці», котрі кинулися виправдовувати поведінку делегації РФ. До речі, ця делегація була присутня на підписанні спільної заяви, московський міністр С.Шматко потиснув руку київському міністру Ю.Продану — і пішла до журналістів висловлювати «глибоке обурення».
У цьому зв’язку доречно зазначити наступне.
Усе, що пов’язане з конференцією і з її предметом — модернізацією ГТС України — є результатом згаданого Меморандуму. Воно має чіткий двосторонній вимір. Так само, як програми фінансової та технічної допомоги в рамках стратегічного партнерства ЄС—РФ мають двосторонній характер і Україна не вимагає їхньої зміни для своїх інтересів.
Не менш важливо і те, що РФ, її компанії мають рівні з іншими учасникам Конференції можливості брати участь у тендерах на виконання проектів. Коли Президента України В.Ющенка спитали про це 27 січня в Брюсселі в ході його спільної з Ж.Баррозо прес-конференції, він підтвердив відкритість України до всіх інвесторів, включно з Росією. Той факт, що запрошення на захід міністру С.Шматку (і, до речі, міністру закордонних справ С.Лаврову), як і іншим їхнім європейським колегам, було надіслано одночасно ще в грудні минулого року, свідчить про відсутність будь-якої дискримінації. Але російські колеги до 20 березня цим питанням не цікавилися. І аж у цей день раптово почали бомбардувати Єврокомісію вимогами все зупинити, бо інакше «міністр Шматко не прийде». Не схоже на європейській підхід.
Ну а вимоги «погоджувати» модернізацію української ГТС з Москвою взагалі не варті серйозного розгляду. Один мій злоязикий приятель пожартував: це схоже на вимогу власника електростанції погоджувати з ним купівлю нового телевізора. Поточну, планову модернізацію Нафтогаз проводить постійно, роками. Щоб швидше, дешевше, надійніше. А що, «Газпром» не проводить? Коли ні, то хай в ЄС задумаються. Коли так, то чому Україну не залучає до контролю?
Особливо шкода, що до відомчих енергетичних суперечок, які так нещасливо нагадують січневий 2009 року пароксизм дружби двох братніх народів, долучилося і московське МЗС. У його коментарі говориться, що модернізація системи може призвести до подорожчання вартості газу для українських та європейських споживачів, до перебоїв у постачанні. Природно, що такий коментар не підготувало б міністерство енергетики, бо там розуміють: модернізація для того і робиться, щоб не було перебоїв, щоб при транспортуванні газу не було втрат, тобто подорожчання. А крім того, знаючи щільний характер українсько-російських дипломатичних контактів, питаю себе: чи не краще, чи не по-сусідськи було б звернутися до посла України Костянтина Грищенка «до» події? Чи не фаховіше було б доручити «газовику» Віктору Чорномирдіну переговорити з належними людьми в Києві та пояснити стурбованість? Прикрі питання, хотілося б їх не мати.
Незважаючи на складну ситуацію у нас і довкола нас, Україна наполегливо продовжує інтегруватися в ЄС. Де вимогливо, як от у візовій сфері, де з помилками, як у аграрній, де поступово, зважено, у відповідності з особливостями внутрішнього ринку, як у енергетиці. У нас не буде монополістів — одні купуватимуть енергію, інші її вироблятимуть, інші її транзитуватимуть. Тому не буде можливості маніпулювати тарифами і встановлювати довільні ціни.
Здійснювати такий системний перехід важко, але потрібно. Власне, за ринковими, некорпоративними правилами живе більшість світу. Прийде до цього й Російська Федерація. Просто вона, судячи з реакції на брюссельську конференцію, вирішила зробити це пізніше, і, зважаючи на її складну монополістичну спадщину та внутрішні ресурсні проблеми, маємо свідомо поставитися до такого рішення. І реалізовувати свій вибір, європейський вибір, в якому наше населення мріє жити. Європейський Союз нам в цьому послідовно допомагає. А це означає, що він не лише схвалює наш вибір, а й бачить нас у своєму широкому колі.
КОМЕНТАР
Ізабель ФАКОН, Фонд стратегічних досліджень, Париж:
— Перш за все, було б корисно знати більше деталей про зміст декларації, без якої важко робити серйозний коментар. Декларація ЄС-Україна торкається двох дуже чутливих, з точки зору Росії, питань — енергетичних відносин з Європою та політичної долі України. Звісно, підписавши двосторонню декларацію, ЄС посилає політичний сигнал Москві та Києву, більш-менш такий самий, який він послав у вересні 2008 року, коли Брюссель оголосив про намір посилити й розширити партнерство з Києвом.
З боку Росії цілком легітимним є бажання, щоб з нею консультувалися з будь-яких питань, що стосуються транзиту російських енергоносіїв європейським споживачам (до 80% транзиту російського природного газу в Європу проходить через Україну).
І, можливо, потім російська сторона буде проінформована й залучена до консультацій. Але цілком зрозуміло, що у ЄС немає жодних причин для того, щоб зруйнувати сумісність між українською та російською газотранспортними системами, що може зашкодити транзиту російського газу до Європи (така стурбованість була висловлена російськими урядовцями, а також неурядовими коментаторами). І Москва може отримати вигоду від того, що українська газотранспортна система стане більш транспарентною!
Менш легітимною є жорсткість реакції Москви, що знову виглядає як політичний шантаж: пропозиція переглянути принципи відносин із країнами-членами ЄС, якщо інтереси Москви будуть проігноровані, нагадує Євросоюзу, наскільки це європейське співтовариство залежить від російських енергоносіїв.
А це не є демонстрацією прогресу з боку Росії у відмові від бачення нею пострадянського простору як «власного двору». І це узгоджується з тим фактом, що в останні роки Росія припинила приховувати свій аналіз подій у регіоні, який ѓрунтується на термінах «нульової» суми, зокрема, стосовно України. Сила цього бачення полягає в тому, що Москва, здається, неспроможна зрозуміти, що саме така реакція заохочує її сусідів намагатися зменшити свою залежність від Росії, причому в будь-якій сфері.
Усе це також свідчить про те, що Росія стурбована політикою ЄС щодо пострадянського простору, як і щодо НАТО, хоча в політиці Європейського Союзу стосовно цього регіону немає військового компоненту.
