Ще минулого тижня стан російської політики оцінювали як нудний і прогнозований. Не додавав інтриги навіть той факт, що Росія переживає розпал політичного дійства під назвою «президентські вибори». Деякі актори цієї постановки, як, приміром, Іван Рибкін, уже встигли «намутити води» своїм раптовим зникненням і чутками про свою смерть, а в цей час Ірина Хакамада привселюдно звинуватила президента в організації терактів у Москві у своїх передвиборних цілях. Епатажності вистачає, а ось інтриги явно не спостерігається. Адже попри все бажання суперників Володимира Путіна їм так і не вдалося створити йому реальну конкуренцію. Однак завісу передбачуваності розвіяв не хто інший, як сам Путін. Спочатку він відправив у відставку, здавалося б, непотоплюваного Михайла Касьянова, який зумів протриматися в прем’єрському кріслі всі чотири роки президентства Путіна, а у перший весняний день повідомив ім’я найімовірнішого кандидата на вільну посаду.
Московські аналітики оцінили примусову відставку Касьянова за три тижні до 14 березня, після якого його все одно, згідно із законом, мали відставити як прояв крайньої неввічливості. І це навіть попри те, що відносини між президентом і прем’єром остаточно охолонули ще з весни 2003 р. Неввічливість полягає у зробленому президентом РФ спеціальному роз’ясненні причин такого кроку: «Вважаю, що громадяни Росії мають право і повинні знати пропозиції щодо складу вищого виконавчого органу держави у разі мого обрання на посаду президента... Вважаю правильним прямо зараз, не очікуючи закінчення виборчої кампанії, заявити склад вищого виконавчого органу державної влади».
Чому треба «знайомити громадськість» з можливою кандидатурою нового прем’єра, відправляючи достроково уряд у відставку, — не зовсім зрозуміло. Принаймні, для цього мали бути додаткові підстави. На думку політолога Андрія Люлька, «бажання нібито прискорити процедуру призначення нового уряду, через необхідність узгодження з парламентською більшістю, виглядає абсурдним. Враховуючи триста голосів «Єдиної Росії» в Держдумі, прийняття політичних рішень Кремля не викликає сумнівів ні в кого».
Необхідність зміни уряду як піар-хід перед виборами також не дуже переконлива. Адже, на думку авторитетного в Росії Фонду «Громадської думки», сумарний рейтинг усіх конкурентів Володимира Путіна не перевищує 20 відсотків, включно з кандидатом від комуністів. І це враховуючи, що популярність самого глави держави «зашкалює» за 70 відсотків. Напевно тому заступник глави президентської адміністрації Дмитро Козак заявив, що майбутній плебісцит перетвориться на референдум з одним запитанням у бюлетені: «Чи підтримуєте ви політику Путіна?»
До речі, таке рішення президента Росії змусило багатьох пригадати про політику часів Бориса Єльцина, донині аж ніяк не властиву Путіну. Відсутність подібних «заскоків» вважалася принциповою відмінністю путінського правління від єльцинського. Єльцин застосовував нестандартні прийоми, коли треба було різко підправити систему стримувань і противаг між різними діячами державної влади, коли посилення будь-якого політика було загрозою для позиції самого Єльцина. Вибудовування Путіним «владної вертикалі» вважалося гарантією, в тому числі, від подібних «закарлюк» та «рокіровочок». Президент ставав єдиним суб’єктом, який визначає політичну ситуацію, і зникала потреба в «сильних ходах». Примусити Путіна діяти по- єльцинськи могла тільки зміна усталеного внутрікремлівського розкладу. Або бажання самому його різко змінити. Ні для кого не є секретом, що Касьянов разом із Волошиним вважалися головними «зв’язними» Путіна з єльцинською «сім’єю», приставленими до нього при врученні головного державного поста як гаранти виконання умов президентського контракту та дотримання інтересів єльцинського оточення. Наскільки вагомі були умови згаданого контракту, існують різні думки. Путін довго не зважувався порушувати табу. Тільки надзвичайна ситуація привела до відставки Волошина, коли вибухнула найсерйозніша криза останнього часу — «справа ЮКОСу» і арешт Ходорковського. І цього разу найімовірнішим залишається припущення, що, відправляючи у відставку Касьянова саме до виборів, Путін остаточно пориває з єльцинською спадщиною, припиняючи, таким чином, дію горезвісного контракту 1999 року.
Слід зазначити, що багато аналітиків обпеклися на невірних прогнозах щодо майбутнього прем’єра. Адже список кандидатів на цей пост розширявся мало не щогодини. Кого тільки не ладили на хазяїна «Білого дому». За словами політолога Андрія Люлька, «Після наради в Ново-Огарьово з керівництвом «Єдиної Росії» почали говорити про можливе призначення на пост прем’єра Гризлова, вважаючи, що це буде гіршим варіантом розвитку подій». І якщо вся дискусія була влаштована заради того, щоб поставити главою уряду абсолютно прогнозованого й абсолютно несамостійного Гризлова, то, хоч як не крути, а доведеться визнати: усе це безглуздий піар, який вказує на цілковиту неадекватність влади, або, у кращому випадку, результат сутички кланів в оточенні Путіна. А якщо не Гризлов, то хто? Іванов чи Козак? А може, міністр Кудрін?
Цікаво, що сам Володимир Путін упродовж кількох днів витримував так звану ораторську паузу, не віддаючи переваги жодному з імовірних кандидатів на пост прем’єра. Позначався ідеально налагоджений чинною адміністрацією механізм управління інформаційними потоками, роблячи практично безглуздим аналіз окремих кандидатур, не кажучи вже про прогнози. Президент хотів зробити країні сюрприз. І він його зробив.
«Професіонала» Михайла Фрадкова «запросили» на прем’єрство за явно китайським принципом. Адже, як відомо, в цій країні будь-які перетворення в економіці відбуваються, так би мовити, не зачіпаючи політику. Ось і російський президент обмежив нового прем’єр-міністра сферою економіки, залишивши собі таким чином політику. Такий голова уряду, в разі вияву ініціативності та компетентності, цілком може створити дієздатну реформістську команду, зберігши вплив адміністрації президента на нього й уряд загалом. Ще вчора його ім’я нічого не говорило думській більшості, а вже сьогодні йому присвячують компліменти майже всі парламентарії. Найбільш утішну оцінку отримав кандидат у прем’єри від глави РАТ «ЕЭС России» Чубайса, який назвав Фрадкова професіоналом такого класу й досвіду, яких у Росії одиниці. За словами хазяїна головного рубильника в країні, «Фрадков має рідкісну рису, корисну для нинішнього уряду, — здатність до прагматичних повсякденних дій з одночасним баченням стратегії». Проте людям, навіть не дуже обізнаним, зрозуміло, за що хвалить півень зозулю. Крім того, Чубайс зазначив, що рішення про висунення Михайла Фрадкова особисто для нього було несподіваним. «Схоже, що ми бачимо прояв усталеного стилю президента — він не любить приймати ті рішення, яких всі від нього очікують».
Прямо скажу, що багато експертів назвали Фрадкова політиком далеко не першого плану, порівнявши його з самим Володимиром Володимировичем часів його зльоту в далекому 1999 році. Але якщо сам Путін рекомендував його як досвідченого професіонала та порядну людину, то цим сказано все. Навіть, незважаючи на те, що в середині 90-х нинішній претендент на крісло прем’єра опинився в центрі досить резонансного скандалу. Тоді він був заступником міністра зовнішньоекономічних зв’язків і саме з його прізвищем пов’язували незаконні витрати значних фінансових коштів. Розслідування ускладнювалося пожежею в приміщенні, де зберігалися компрометуючі документи, і навіть смертю одного з головних свідків. Колишній шеф податкової поліції та фінансовий розвідник має «тягнути» на собі нелегкий тягар адміністративних, економічних реформ та цілої купи непопулярних рішень.
Відставка уряду — подія, яку можна порівняти хіба що з парламентськими або навіть президентськими виборами. Після цього йтиметься про формування нового внутрішньополітичного порядку денного. Отже, і про злам того сценарію («зачистка олігархів» та зміцнення «силової» складової російської політики), який реалізовувався протягом останніх чотирьох місяців і пов’язував Путіна з «дрібними проблемами», швидше, не за його волею. Таким філігранним кроком Володимир Путін явно дозволив собі разом зі своїм переобранням розпочати своє політичне життя з нової сторінки. При чому після такого майстерного проведення політичної рокіровки вже ніхто не зважиться назвати президента Росії сірим самодержцем. Адже хід явно набридлих виборів Путіна заслуговує на почерк талановитого гравця.
