Президент України бере участь в міжнародній конференції
в Баку, яка начебто присвячена відродженню історичного «Великого шовкового
шляху» з Європи через Кавказ до Центральної Азії й далі на Схід. Власне,
ні для кого не є секретом, що сьогодні мова йде про новий великий нафтовий
шлях експорту енергоносіїв із Каспію та інших родовищ до європейського
споживача. І ні для кого не є секретом, що Україна конкурує вже навіть
не з Туреччиною за право транзиту найбільших обсягів нафти з Каспію, а
з Румунією — за саме право провести експортний потік через свою територію.
Хоча навряд чи це так прямо звучатиме на зустрічах президентів Кучми та
Алієва, Кучми та Шеварднадзе, Кучми та Константінеску. Можна заздалегідь
передбачити, що сьогодні президенти не сповістять про конкретні домовленості
та конкретні суперечки. І навряд чи буде прямо сказано, що шанси України
зростають відразу з двох причин. По-перше, ситуація в Росії ставить під
питання існування нафтового коридору до Новоросійська. По-друге, Україна
сьогодні виглядає більш готовою почати працювати з каспійською нафтою,
ніж Румунія. Бо — виділено загалом $1,5 млн. на експертизу можливостей
ще не збудованого терміналу під Одесою, вже наполовину готовий трубопровід
Одеса-Броди, є підтримка «українського шляху» в Європі, його гаряче лобіює
Польща, закидаючи Києву за зволікання, і незабаром очікується презентація
саме цього проекту в Брюсселі. Визнання Анкари — принаймні офіційне — що
український шлях не є конкурентом турецькому, ще трохи збільшує шанси Києва.
Власне, успіх України найбільше залежить від самої України — а Президентові
Кучмі лише потрібно переконати можливих партнерів, що ситуація в країні
під контролем.
«Великий нафтовий шлях» може завести Україну значно далі, ніж здавалося
би спершу — бо його створення автоматично дає шанс Україні, Польщі, Румунії
знайти на Кавказі та в Азії заміну втраченим можливостям у Росії, при тому,
що Москва контролювати ці можливі потоки не зможе. У свою чергу, це б сприяло
не лише економічному, а й політичному піднесенню України далеко за межами
СНД, і величезному «переобліку» самого СНД — але за умови, що інтереси
держави переважать інтереси чітко орієнтованих на Росію українських груп,
наближених до влади.
«Великий шовковий» чи то «великий нафтовий» шлях — не має значення,
як його назвати — залишатиметься прожектом доти, доки в ньому не буде чітко
визначеної зацікавленості кожної зi сторін, притому на рівні й держав,
і приватного бізнесу. Поки що успіхи України вимірюються лише тим, що її
запрошують на організовану Європейським Союзом конференцію, в якій країни
ЄС участі не беруть. Українська дипломатія, однак, стверджує, що робиться
значно більше, ніж говориться — тож побачимо.
