Зустріч у Криму президентів Білорусі та Грузії, Олександра Лукашенка та Михаїла Саакашвілі, пройшла практично непоміченою в російському інформаційному просторі. І лише коли президент Саакашвілі з’явився в ефірі державного телебачення Білорусі — причому бесіда з ним анонсувалася в головній інформаційній програмі країни як подія місяця, — контакти Лукашенка та Саакашвілі було помічено та прокоментовано. Більше можна не чекати визнання незалежності грузинських автономій дружнім керівником Білорусі, більше можна не загинати мізинець, перераховуючи союзників Росії на пострадянському просторі, — відпав останній. Є якась зла для російських керівників іронія в тому, що два найбільш нелюбих у Кремлі та Білому домі пострадянських президента зустрілися на українській території, під час святкування 60-річчя Віктора Януковича. Від українського президента теж багато чого чекали — і визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії, і приєднання до інтеграційних декорацій на пострадянському просторі, і навіть проголошення російської мови державною. А дочекалися, хіба що, подовження перебування Чорноморського флоту в Криму — аби на тлі корабликів спідручніше було фотографуватися Олександрові Григоровичу та Михаїлові Миколайовичу.
Я не доводитиму, що російська зовнішня політика на пострадянському просторі зазнала краху: це й так ясно будь-якій розсудливій людині. Я не радитиму почати ставитися до країн, які з’явилися в результаті краху радянської імперії, як до рівноправних партнерів Росії, а не як до безрозсудного бидла, яке необхідно загнати назад до стійла братерства і захоплення нескінченою мудрістю російського керівництва: на жаль, люди, які приймають ухвали щодо вибудовування стосунків із сусідами, такі невігласи та самозакохані, що все одно не послухають жодних порад. Я просто запитаю себе: які висновки буде зроблено із зустрічі Саакашвілі та Лукашенка російськими керівниками? І дам просту відповідь — у Кремлі вирішать, що їх потрібно міняти. І в Мінську, і в Тбілісі потрібні нові, «добрі» — такі, що люблять Дмитра Анатолійовича та Володимира Володимировича — президенти.
У Кремлі ніколи не зрозуміють, що Лукашенко та Саакашвілі зустрілися не тому, що вони друзі чи вороги Росії, зрадники чи кон’юнктурники. Вони зустрілися тому, що вони політики. Так, різні. Так, кожен із них по-своєму сприймає світ. Так, із різним обсягом авторитарних тенденцій. Але — політики, які прийшли до влади в результаті непростого протистояння із владою і які утримують владу ціною нескінчених, а нерідко й нелюдяних маневрів. А російські керівники — урядовці, які ніколи до влади не приходили. І навіть білоруси тепер про це знають, а не лише грузини. Білорусам про це нагадав новий спікер верхньої палати парламенту республіки, який розповів на сторінках газети «Советская Беларусь», як російських президентів за руку вводили до кабінету номер один. І що проти цього заперечиш, якщо ми всі є свідками радісного тріумфування у зв’язку із упровадженням моделі спадкоємності?
Політики та урядовці живуть у різних світах. Політики борються, чинять опір, здійснюють помилки, і навіть злочини. Урядовці хочуть, аби їм зробили красиво по телевізору, реальне життя їх абсолютно не цікавить, як, утім, і реальна влада. Для них влада — гроші: стільки, скільки можна заробити. Саме тому урядовці й хочуть позбутися політиків.
Та лишень найголовнішого вони не можуть зрозуміти: ні до чого доброго для них це не приведе. Чи може Білорусь бути кращою без Лукашенка, а Грузія — без Саакашвілі? Поза всяким сумнівом. Однак новий президент Білорусі не буде проросійським, як і новий президент Грузії. Як і новий президент України. Так, президент Грузії може бути антиросійським (або антикремлівським, якщо хочете) — як Саакашвілі. І президент України може бути антиросійським чи антикремлівським — як Ющенко. А ось проросійських президентів не буває — бо Москва бажає мати справу не з президентами, а з губернаторами.
А губернатором не хоче бути ніхто. Ні Лукашенко, ні анти-Лукашенко, ні Саакашвілі, ні анти-Саакашвили, ні Ющенко, ні анти-Ющенко, тобто Янукович. Навіть тепер уже колишній президент Башкирії Муртаза Рахімов не хотів бути губернатором — і його сколупували всім миром отак років із десять. Здається, це було в самій Росії.
Продовження теми на стор. «СВIТОВI ДИСКУСIЇ»
ТИМ ЧАСОМ
Президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що його переговори з президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі не були спрямовані проти когось. Лукашенко та Саакашвілі зустрічалися в Криму під час святкування 60-річчя Віктора Януковича. Перший канал білоруського телебачення показав інтерв’ю Михаїла Саакашвілі, який подякував Мінську за зважену політику щодо Абхазії й Південної Осетії та критикував Москву за «незрозумілі вимоги» до нього.
«Ми не збираємо коаліцію з Грузією проти когось», — розповів Лукашенко журналістам під час поїздки Речицьким районом. Водночас президент Білорусі заявив про тиск на нього з боку російського керівництва. «Вони чекають, що ми не витримаємо удару й почнемо їм відповідати тим самим. Хоч би як вони тиснули, нічого в них не вийде», — сказав Лукашенко. На його думку, тиск на Білорусь у російських ЗМІ справляє зворотний ефект серед росіян. «Прикро, що твої колеги це роблять, ніякі не ЗМІ. Замовлення йдуть звідти, і я знаю, хто ці замовлення дає, — сказав президент. — Але ми не відповідатимемо на бруд брудом... Я не хочу, щоб російська людина подумала, що ми проводимо політику проти росіян. Ми не збираємося сваритися», — наголосив Лукашенко.
