З усіх ледачих думок, які виникають у європейських столицях, найбільш ледачою є думка про те, що наступна адміністрація США сповістить про початок нової ери благоденства в трансатлантичних взаємовідносинах. І ця думка дуже далека від істини. Барак Обама — улюбленець антибушівської зграї в Європі. Але в своїй книзі «Зухвалість надії» він заявляє таке: «Ми маємо право робити однобічні дії для усунення прямої загрози нашій безпеці». Обама твердить, що в Ради Безпеки ООН не повинно бути права накладати вето «на наші дії». Він навіть вдається до старої метафори, коли звинувачує Росію та Китай у спробах здійснювати свій вплив. Звучить вона так: «Прийдуть часи, коли ми знову повинні будемо грати роль світового шерифа, нехай і без особливого бажання. Цього не змінити. Та й не потрібно змінювати».
Якою б неприємною не здавалася американцям ця ідея, кожному новому президентові США доводиться чіпляти собі на груди бляху шерифа вільного світу. А якщо європейці думають інакше, то вони опиняться під струменями крижаного душу, який протвережує, коли наступний американський президент зробить щось таке, що Європі не до вподоби. Але замість того, щоб нескінченно пхикати, Лондон разом із Парижем і Берліном може взяти ініціативу на себе і позначити межі нового євроатлантичного співтовариства, яке об’єднає Сполучені Штати Америки, Канаду та більшу частину європейських держав, як тих, що входять до Євросоюзу, так і тих, що не є його членами. Називатися це співтовариство буде НАТОландією. Воно буде тягнутися від Чорного моря до Тихого океану, включаючи до свого складу понад мільярд людей з Австралії, Європи, Японії, Туреччини, Південної Кореї та США. Усі вони житимуть у рамках закону, маючи демократичне право міняти своїх правителів. У цьому співтоваристві націй засоби масової інформації будуть вільними, люди зможуть їздити туди, куди захочуть, говорити й писати те, що хочуть, дивитися те, що їм подобається, і завжди мати в своєму розпорядженні юриста, спроможного захистити їх у біді. НАТОландія буде угрупованням найбагатших, найбільш високоосвічених і найбільш надійно захищених людей на планеті.
З появою НАТОландії виникне та політична концепція, яка прийде на зміну аргументації доби Ширака—Буша—Шредера щодо протистояння Америки та Європи. До складу НАТО повернеться Франція, а у Європи з’явиться більш певна роль, а також визнання того, що на оборону потрібно витрачати більше коштів. НАТОландія захищатиме вільну торгівлю й долатиме китайський меркантилізм. Вона протистоятиме фанатикам ісламістського джихаду, разом із тим, поважаючи релігію та дотримуючись принципу розділення віри та політики в усьому світі. НАТОландії будуть потрібні масштабні інвестиції в дипломатію, щоб лідери цього співтовариства націй могли говорити єдиним голосом, зриваючи, таким чином, тактику дій за принципом «поділяй і пануй», застосовувану Путіним, Ахмадінежадом і Чавесом.
А якщо буде чітко заявлено, що Північна Америка та Європа — партнери, то виявляться відметеними в бік застарілі міфи про те, що американці родом з Марсу, а європейці — з Венери. Тридцять років тому існувала велика різниця між агресивною капіталістичною Америкою та Європою з її численними державами «загального благоденства». У Америки скрізь були свої солдати, а Німеччині та Японії посилати війська за кордон забороняли їхні конституції. Сьогодні в Європі існує набагато більш відкрита й ліберальна економічна система. Хоча Сполучені Штати Америки будуть, як і раніше, відігравати головну роль у складі НАТОландії, німецькі солдати вже сьогодні діють в Африці, Азії і на Балканах. А японські військові все активніше висуваються за межі своєї країни. За останні 20 років приблизно 200 тис. французьких солдатів брали участь у діях на африканському континенті. Загалом 50 тис. військовослужбовців із країн Європи несуть службу за межами своїх країн — від берегів Лівану до прикордонних гірських районів Пакистану. А найбільш серйозні європейські держави тепер усвідомили, що не можна більше залишати Америку на самоті, надаючи їй самій можливість виконувати обов’язок із захисту спільних інтересів.
НАТОландія повинна також спробувати поєднання жорсткої сили та м’якого впливу. Блок НАТО народився одночасно із Планом Маршалла та створенням агресивної й упевненої в собі публічної дипломатії, яка кинула виклик ідеології комунізму та пережиткам реакційного самовладдя. Сьогодні військова, дипломатична, економічна й політична сфери вільних країн світу не стикуються між собою. А це дозволяє прихильникам гасла «Америка над усе» і тим європейцям, яким не смакують євроатлантичні зв’язки, сприяти поглибленню розколу, а не єдності.
Але з’являються й ознаки зближення. Незважаючи на заяви про те, що Вашингтоном правлять яструби-неоконсерватори, Америка надала європейським міністрам закордонних справ досить часу для того, щоб вони довели дієвість і працездатність мирної дипломатії в Ірані. Якщо Іран через свої ядерні амбіції наполягатиме на глобальній конфронтації, європейці не зможуть уже сказати, що Вашингтон відмовився дати час для пошуку невійськового рішення. Окрім того, після багаторічних тверджень про те, що активна дипломатія не допоможе зрушити ізраїльсько-палестинський конфлікт із мертвої точки в напрямку його врегулювання, президент Джордж Буш змінив тон своїх висловлювань. Європа повинна вітати такі зусилля й відповісти на це пропозицією про налагодження нових стосунків із наступною адміністрацією.
У Лондоні, Парижі та Берліні з’явилися сильні проамериканські лідери. Європа де Голля віджила своє. А Америці в стилі де Голля не можна давати можливості для появи на світло. Ідея про монолітні Сполучені Штати, які протистоять монолітній Європі, безглузда. Цінності Канта, Адама Сміта, Вольтера, Вілберфорса, Руссо, Франкліна і Джефферсона, як і раніше, надихають людей. Ті країни, які з’явилися по обидва боки Атлантики завдяки цим людям, повинні триматися разом. Час створити нову єдність на берегах Атлантики і за їхнiми межами. Ласкаво просимо до НАТОландії!
Денис МАКШЕЙН — депутат парламенту від Лейбористської партії міста Ротергем, колишній міністр у справах Європи.
