У змалюванні російського телебачення війна в Грузії дуже відрізняється від тієї, яку показувало західне. На кожен кадр західних телеканалів, що демонструє грузинське місто Горі, на яке російська авіація скинула касетні бомби, припадають побачені російською аудиторією набагато більш страшні картини руйнувань у столиці Південної Осетії Цхінвалі, яку грузинські сили обстрілювали з артилерії та ракетних установок у ніч початку конфлікту.
Російським глядачам повідомляли, що війну почала Грузія, напавши на Південну Осетію; а західним — що відповідь Росії на провокацію була нищівною та непропорційною. Західні глядачі побачили, що велика Росія атакує маленьку Грузію, а російські — що велика Грузія атакує маленьку Південну Осетію.
В обох версіях є зерно істини; вся справа в розставлянні акцентів. Росіяни вважають, що ведуть справедливу війну, а російське телебачення, контрольоване державою, підкріплює в них цю думку.
У висвітленні подій російськими ЗМІ спостерігається сильний перекіс у бік російських військ, втрат з російської сторони та перемог Росії. Часто демонструвалися кадри, де президент Грузії Михаїл Саакашвілі, чекаючи на телеінтерв’ю, жував свою краватку, розмовляючи по мобільному телефону.
Але улюбленою мішенню російських ЗМІ була не грузинська сторона, а західна преса. На російському телебаченні постійно дорікали своїм колегам за однобокість і упередженість.
9 серпня, в суботу, на наступний день після початку бойових дій між Росією та Грузією, російський «Первый канал» взяв інтерв’ю у якогось лондонського таксиста про те, як він сприймає події, судячи з побаченого по телевізору.
«Цей лондонський таксист став жертвою першої хвилі інформаційного бомбардування, — почав свою промову кореспондент. — У суботу він вмикає телевізор: схоже, в Грузії йде війна. Через декілька хвилин він чує слова «Південна Осетія». Він бачить грузинського президента, який говорить гарною англійською, що росіяни почали масовану війну з його країною. Він бачить російського генерала, який заявляє, що контролює місто Цхінвалі. І він бачить, що грузинський президент закликає до припинення вогню».
Кореспондент перейшов до інтерв’ю з лондонським бізнесменом, який того дня не дивився телевізор. «У його офісі немає телевізора. Він заходить в інтернет і йому досить побачити заголовок на сайті лондонської газети The Times: «Грузія закликає до припинення вогню після російського вторгнення». (Цікаво, що заголовок, який показують на екрані, супроводжується титрами — перекладом на російську).
«Представникам Південної Осетії ефірного часу не дають, — продовжував «Первый канал», — представникам Росії ефірного часу не дають. Конфлікт висвітлюють виключно з грузинського боку».
Це правда, але на те були вагомі причини. Грузія була єдиною країною, звідки можна було потрапити на фронт у цій війні. Росія до 12 серпня не впускала жодного західного журналіста через російський кордон до Південної Осетії. Той, хто намагався висвітлювати війну, міг робити це лише з Горі.
Проте той факт, що російське керівництво фактично не дозволило російській версії подій розповсюдитися, оскільки багато днів не давало західним ЗМІ жодного доступу до неї, явно не притупив у російських лідерів бажання вірити, що «нас не люблять» (це стандартна російська реакція на критику з боку Заходу).
Зусилля російської сторони в галузі піару були не більш переконливими, ніж за часів СРСР: чиновники з нудьгуючим виглядом промовляли занудливі філіппіки. Цілодобовий інформаційний канал Russia Today, що фінансується Кремлем, знову й знову демонстрував запис виступу Віталія Чуркіна, постійного представника Росії в ООН, який критикував Financial Times за повідомлення, що Горі «лежить у руїнах» того дня, коли по цьому місту було завдано 10 бомбових ударів, зокрема, із застосуванням касетних бомб, і в результаті загинуло 11 осіб, а жителі розбіглися. Насправді, заявив Чуркін, в місті діє водопровід, електропостачання в порядку, а населення займається своїми буденними справами.
Російські ЗМІ також злорадно обсмоктували історію з інтерв’ю 12-річної Аманди Кокоєвої на Fox News (ця дівчинка з Осетії, приїхавши погостювати до Цхінвалі, стала очевидцем війни). Коли її тітка вимовляла фразу: «Головне, що я хочу сказати на телебаченні — що цю війну почав Саакашвілі, Саакашвілі й є агресором», — телеканал пішов на рекламну паузу.
«Я знаю, ви не хочете цього чути», — сказала жінка тієї миті, коли ведучий її перервав. Багато російських телекомпаній показали цей уривок, але не згадали, що телекомпанія Fox обірвала рекламну паузу й надала тітці додаткові 30 секунд ефірного часу.
У деяких випадках російські ЗМІ висловлювали обгрунтовані докори. Наприклад, на західному телебаченні широко використовувалися кадри Цхінвалі, що зазнав дуже сильного руйнування, тим часом як закадровий голос диктора згадував про Горі, який, хоч на нього й було скинуто близько дюжини бомб, постраждав менше.
Але здебільшого російське телебачення було приблизно настільки ж однобоким, як і версія, яку воно приписувало своїм західним колегам. Стару мудрість, що першою жертвою війни є правда, знову наочно доведено.
