Нещодавній вихід статті міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова «Росія — ЄС: час рішень» викликав занепокоєння в думках українського істеблішменту. Почали говорити і про відокремлення східної частини України, і про поділ нашої держави на дві різні частини, які відійдуть відповідно ЄС та Росії. А найбільш налякані стверджували, що Росія повністю хоче загарбати територію нашої держави. Це традиційний український підхід до проблеми взаємовідносин, що складаються між Росією та ЄС. Пропонуємо інше бачення. Росія веде свою власну гру з Європою, в якій не бачить існування України ні в європейському, ні, як вважають традиціоналісти, в російському майбутньому. Сьогодні мета Росії — перетворити Україну в сировинний додаток до європейського регіону, де планує бути й сама Росія. Варто не забувати й про жахливий стан економіки РФ, єдиний вихід для якої — благати Європу про допомогу. Все це слова, але слова, написані міністром Лавровим.
ТИТАНІК «РОСІЯ» ПЛАВНО ЙДЕ ДО СВОГО ПУНКТУ ПРИЗНАЧЕННЯ
Так, можна називати різні причини, за якими видно, що Російська Федерація знаходиться у кризовому стані: низька конкурентоспроможність, зниження купівельної спроможності населення, падіння ВВП, корупція. Але насправді Росія страждає від інших причин, що носять більш глобальний характер. По-перше, енергетично залежна централізована економіка не може бути прогнозована, тому що ціна на енергоресурси постійно змінюється. Тут також потрібно врахувати і факт того, що найкращі сировинні родовища Росії вже виснажені. По-друге, ті дотації, що йдуть на підтримку російського режиму на кавказьких територіях — Чечня, Карачаєво-Черкесія, Інгушетія тощо, — знесилюють російську економіку й віддаляють економічні центри держави від стабільного розвитку. Так, європейська частина Росії опинилася в ситуації, коли багатий змушений платити за бідного, щоби застерегти свої ж кордони від можливих воєнних конфліктів. По-третє, так і не вирішене питання Далекого Сходу країни. Це означає, що третина територій російської держави в 2014 році ще не лише економічно не розвинені, вони навіть не освоєні ані населенням, ані економікою країни. Четверте, це підтримка країн, що входять до Митного союзу, особливо Білорусі, на допомогу якій кожного року Росія вкладає багатомільярдні суми.
Усі ці причини економічного занепаду Російської Федерації можна охарактеризувати одною фразою — відсутність глобалізаційного підходу. Глобалізація — це не тільки ринкова економіка, це й відхід від суверенної форми, стирання міжнаціональних кордонів та модернізація виробництва. Ці елементи дають можливість вільного перетоку ресурсів, в тому числі й людських. Єдиний ефективний інструмент у цьому разі — це транснаціональні компанії — ТНК. Так, ТНК дають нові технології, робочі місця, змінюють рівень життя громадян та створюють нові культурні форми. Це й є тією модернізацією, зміною, що конче необхідна Росії.
Якщо ж говорити про те, що «Росія не ставить за мету входження до ЄС» — це явне лукавство, адже протягом багатьох років Путін намагається умовити представників Європейського Союзу підписати з російською стороною угоду про Зону вільної торгівлі — ЗВТ. Звичайно, для Путіна європейський ринок дуже важливий, і втрачати він його не хоче. Але майбутнє своєї країни він вбачає у збереженні того режиму, що передбачає авторитаризм, замкненість державних кордонів та централізацію влади. Щодо модернізації, за Лавровим, а значить і ТНК, то для Путіна це означає зникнення монополій, зменшення владних повноважень, самостійність регіонів і, найважливіше, зміна культурних цінностей у населення країни. Тому поки Путін захищає власний міф про імперію, а Лавров проповідує утопічні навіть для себе самого ідеї, титанік «Росія» йде до свого пункту призначення.
УКРАЇНА ПОЗА ПЛАНАМИ
Ініціатива Путіна, що закріплена в Концепції зовнішньої політики Росії — від Лісабона до Владивостока, — не бачить існування України в зоні європейського простору. Це доводять і слова, що звучать у статті Лаврова: «І що не менш важливо — такий спільний підхід до майбутнього нашого континенту допоміг би і державам, розташованим між Росією та ЄС, значно комфортніше, в безконфліктній атмосфері розвивати взаємодію з сусідами як на Заході, так і на Сході».
Тепер зрозуміло, що російська влада бачить нашу державу як територію, що має назву «сировинний додаток до імперії». Ситуація складається таким чином, що російська сторона не вважає зараз Україну не лише міжнародним суб’єктом, а й не бачить її територію в Європейському просторі, в якому планує бути сама Росія в майбутньому. План простий: увійти до європейської зони, маючи при цьому здешевлену ресурсну базу в Україні.
Збираючись продати свою євроінтеграцію якнайдорожче, Путін вирішив створити Митний союз, на чолі якого він повів би цілий блок країн до європейського регіону. Звичайно, одна країна — не чотири. Чим більші територія й кількість населення, тим дорожча вартість домовленості. Але те, як складається ситуація з російською економікою, відчуття соціальної напруги й постійний занепад політичного ладу в Російській Федерації не дають часу російському президентові впроваджувати в життя свої імперіалістичні плани.
План під назвою «Україна», який ми побачили у цій «славетній» статті міністра, показав усю здичавілість підходів і задавнену ненависть до українського народу. Нарешті стає зрозумілим, що Путін хоче бути в Європі без України, сама ж наша держава йому потрібна лише в ролі сировинного додатку. Тому українці повинні зараз боротися в першу чергу за євроінтеграцію, а Європа — за Україну!
