Невдовзі у світі й в Україні відзначатимуть День ООН. Хоч іноді цей міжнародний орган критикують за його недостатню ефективність, він залишається єдиним універсальним форумом, в якому представлені всі держави світу. Механізми ООН покликані не лише забезпечувати діалог із найважливіших світових проблем, але й дають можливість кожній державі порушувати ті проблеми, вирішення яких найкраще відповідає її національним інтересам. Основні функції ООН полягають у підтриманні міжнародного миру і безпеки, захисті прав людини, сприянні розвитку міжнародної співпраці в екологічній, соціальній, культурній та гуманітарній сферах, забезпеченні мирного врегулювання спірних питань у відносинах між державами-членами. У системі організації особливу роль відіграє Міжнародний суд, який є головним судовим органом ООН. До його компетенції належить вирішення міждержавних спорів у разі обопільної згоди сторін передати конкретний спір на розгляд суду. Саме цей орган має розв’язати суперечку між Румунією та Україною щодо делімітації континентального шельфу і особливих економічних зон в Чорному морі. Хто був ініціатором передачі питання на судовий розгляд? Чи справді можна сподіватися, що рішення Міжнародного суду ООН у цьому спорі буде справедливим? Чи обов’язкові рішення суду до виконання і чи існують механізми їхньої імплементації? Чим можна пояснити окремі заяви в українській пресі, що Україна, мовляв, уже програла справу? Про це — «Дню» в інтерв’ю Уповноваженого України в Міжнародному суді ООН, Надзвичайного та Повноважного Посла України, професора Володимира ВАСИЛЕНКА.
— Ідея звернення до Міжнародного суду ООН у разі безрезультатності двосторонніх українсько-румунських переговорів щодо делімітації морських просторів у Північно-західній частині Чорного моря належить Україні. Пропозиція України сприяла прискоренню розробки остаточного тексту підписаного 1997 року Великого українсько-румунського договору, який підтвердив існуючу лінію державного кордону між двома країнами, в тому числі й приналежність Україні острова Зміїний.
Запропонована Україною формула звернення сторін до Міжнародного суду ООН передбачала попереднє укладання ними Договору про режим державного кордону та набуття ним чинності. Після ратифікації цього Договору обома сторонами всі територіальні питання і питання державних кордонів були врегульовані у найменших деталях.
Існувала ще одна важлива обставина. Оскільки українська сторона була впевнена у міцності своєї позиції у питанні делімітації морських просторів поза межами державних кордонів, то й запропонували румунській стороні задіяти Міжнародний суд ООН. Ми при цьому виходили з того, що протягом своєї понад 50-літньої історії суд не заплямував себе жодним чином і завжди ухвалював зважені, збалансовані рішення, відзначені високою правовою якістю.
— Володимире Андрійовичу, чи можете ви назвати декілька яскравих прикладів?
— Прикладів багато. І вони всі яскраві. Починаючи з 1946 року, суд розглянув понад сто міждержавних спорів. Зараз у провадженні Міжнародного суду 15 справ, серед них і українсько-румунська. Серед усіх справ 15 стосувалися або стосуються делімітації морських просторів. Кожна справа унікальна. Вони всі складні, бо до суду звертаються вже тоді, коли переговори зайшли в глухий кут. А такі переговори іноді тривають роками, а то й десятиліттями. Навіть потужні держави вважають для себе нормальним звертатися до Суду ООН. Наприклад, у 1967 р. було зареєстровано справи щодо делімітації континентального шельфу у Північному морі між ФРН і Нідерландами та ФРН і Данією, а у 1981 р. — щодо морського кордону в районі затоки Майне між США та Канадою.
— І хто ж виграв у цих справах?
— (Сміється). У Міжнародному суді переможців немає. Виграють усі. Визначаючи у своїх рішеннях лінію делімітації та обѓрунтовуючи її, суд застосовує одну загальну методологію для вирішення всіх спорів, хоч би якими різними вони були. Тому важливо, щоб країна свою аргументацію і свою позицію будувала таким чином, щоб це відповідало цій методології.
— Про яку саме методологію йдеться?
— При делімітації морських просторів суд ООН застосовує міжнародне право, враховуючи географію і використовуючи геометрію. При застосуванні права вирішальними є географічні фактори, такі як конфігурація узбережжя в районі делімітації, співвідношення довжини берегової лінії сторін спору, наявність островів та їхні специфічні характеристики.
Визначивши район делімітації, суд має провести рівновіддалену лінію розмежування між протилежними узбережжями сторін спору або перпендикулярно до суміжних узбереж у точці стику зовнішніх кордонів територіальних вод сторін. Потім, виходячи з принципу, відповідно до якого земля домінує над морем, суд здійснює коригування лінії рівновіддаленості з урахуванням співвідношення довжини узбережжя сторін. Чим більша диспропорція довжини узбережжя сторін, тим більше лінія рівновіддаленості посувається в бік сторони спору, узбережжя якої є меншим. Проведення рівновіддаленої лінії та її коригування ускладнюється, коли узбережжя сторін в районі делімітації є одночасно і суміжними, і протилежним, і коли там є острови, скелі, відмілини тощо, а також штучні прибережні споруди, такі як дамби, хвилерізи, моли тощо. Всі ці елементи присутні в українсько-румунському спорі, тож справа про делімітацію морських просторів між Україною та Румунією є досить складною.
— Чи впоралася українська делегація із завданням застосування згаданої методології при обѓрунтуванні своєї позиції?
— Цілком. Основну увагу було приділено обѓрунтуванню адекватного підходу до визначення меж району делімітації й довжини узбережжя України. Натомість делегація Румунії зробила наголос на питанні статусу острова Зміїний, витративши на це половину свого часу усних слухань. Вони заявляли, що це не острів, а скеля, і що Україна намагалась у порушення своїх зобов’язань перетворити цю скелю на острів, проводячи там певну діяльність. Такий підхід суперечить тому факту, що острів Зміїний споконвіку на всіх картах позначений як острів. На ньому споконвіку проживали люди. Румунська сторона сама визнала його островом у додатковій угоді 1997 року до Великого договору, де записано: «Острів Зміїний належить Україні, й Україна не буде розміщувати на ньому наступальне озброєння».
Румунська делегація вдалася до перекручування назв і змісту постанов українського уряду, спрямованих на розвиток інфраструктури острова. Уповноважений Румунії заявив, що в Україні було схвалено програму перетворення острова, спрямовану на «реформу скелі». Насправді документ називався «Програма розвитку інфраструктури острова Зміїний і сприяння економічній діяльності на острові». Україна має право вести на острові будь-яку діяльність, як на будь-якій частині своєї власної території. Жодних кроків, спрямованих на збільшення території острова, Україна не робила.
Зосереджуючи увагу суду на острові Зміїному, румунська делегація прагнула відволікти його від того факту, що довжина берегової лінії України у районі делімітації принаймні втричі більша за довжину всього румунського узбережжя.
— Володимире Андрійовичу, яке ваше відчуття: рішення суду буде на користь України чи ні?
— Ретельний аналіз подібних справ свідчить, що суд ніколи не ухвалював рішень стовідсотково на користь якоїсь однієї сторони. Суд виходить із того, що запитні лінії, обѓрунтовані сторонами, віддзеркалюють їхні суб’єктивні підходи в оцінці обставин, що впливають на проведення лінії делімітації. Суд завжди знаходив аргументи для того, щоб провести лінію, яка об’єктивно враховує обставини справи. Суд вивчає всі деталі позиції кожної сторони й аргументовано доводить, що з певними її елементами він може погодитися, а з іншими — ні. При цьому його аргументація базується на міжнародному праві й усталеній у його практиці методології. Суд прагне до безстороннього, неупередженого і зваженого рішення.
— Чи можна сказати, що суд сам проведе лінію?
— Правильно. Сторони для цього і звернулися до суду.
— Тобто, хоч яку лінію суд провів, обидві сторони спору мають з нею погодитися?
— Так.
— Чи обов’язкові рішення суду до виконання, і чи існують механізми їхньої імплементації?
— Рішення суду в принципі є остаточним, обов’язковим для виконання обома сторонами і не може бути оскаржене. Сторони, спираючися на рішення суду, можуть просто здійснювати свою активність в районах окресленого судом кордону між їхніми особливими економічними зонами і континентальним шельфом. Але найкраще — укладення двосторонньої угоди, в якій сторони підтвердять зобов’язання поважати цю лінію і, не виключено, зафіксують якісь принципи чи рамкові норми щодо їхньої співпраці в районі делімітації.
— А якщо якась сторона не виконує рішення суду?
— Таких випадків у міжнародній практиці не було і, сподіваюся, не буде. Хочу підкреслити, що це зумовлено високою правовою якістю рішення Міжнародного суду.
— Чи може бути переглянуто рішення суду?
— Я вже сказав, що воно є остаточним. Але сторони мають право звернутися до суду із проханням тлумачення рішення, якщо їм щось незрозуміло. У практиці були випадки, коли суд давав тлумачення своїх рішень. Також були звернення до суду з проханням перегляду рішення з посиланням на статтю 61 його статуту. Ця стаття передбачає можливість перегляду справи у випадку виявлення нових обставин, які були невідомі під час розгляду справи і які за своїм змістом і значенням могли б суттєво вплинути на рішення. Суд не переглянув жодної справи за відсутністю доказів виявлення нових суттєвих обставин. При цьому суд аргументовано пояснював свою відмову переглянути справу. До речі, рішення Міжнародного суду — це грубезний том іноді на кілька сотень сторінок, у якому власне рішення може бути викладено на одній сторінці. Решта присвячена його обѓрунтуванню.
— До речі, чи справді в української сторони такі важливі аргументи, що екс-глава румунського МЗС Адріан Северин, який очолює в Європарламенті комітет зі співробітництва ЄС—Україна, заявив в одній із статей, що «від дружби та підтримки Румунії Україна виграє набагато більше, ніж від кількох зайвих квадратних кілометрів континентального шельфу»?
— Мені сподобалася його стаття, але остання її фраза для мене, м’яко кажучи, є незрозумілою. Зараз справа перебуває на останній стадії розгляду в суді, який має встановити лінію делімітації морських просторів між Україною та Румунією. Тепер вирішення цього питання не залежить від волі сторін. Суд встановить лінію розмежування, яка ѓрунтуватиметься на нормах міжнародного права і справедливості. І жодна зі сторін не повинна торгувати шельфом в обмін на дружбу. Але Северин є серйозним політиком. Можливо, наведене висловлювання є результатом непорозуміння через неточний переклад, або lapsus lingua.
— Як ви гадаєте, чому в українській пресі з’явилися публікації, у яких лунали звинувачення, що Україна «здає» острів Зміїний і т. д.? Чи можна пояснити це браком інформації про хід справи?
— Я думаю, що такі дилетантські оцінки позиції України і діяльності української делегації в суді є свідченням або некомпетентності окремих політологів, політиків, урядовців і народних депутатів, або навмисних спроб з їхнього боку використати спотворену ними інформацію у політичній боротьбі. Так звані критики, прізвища яких я, в разі потреби, можу назвати, мають знати, що позицію України у питанні делімітації було визначено указами Президента України, рішеннями РНБО і міжвідомчої робочої групи ще наприкінці 2003 і на початку 2004 років. Україна обстоювала цю позицію на всіх стадіях процесу.
Я радив би їм ознайомитися з підготовленими делегацією України документами, які стали відкритими з початком усних слухань у суді, й вивчити стенограми усних дебатів сторін, які розміщені на його сайті. Ці документи відображають динаміку справи і силу аргументації української сторони.
— Чи можуть погіршитися наші відносини з Румунією, якщо суд ухвалить рішення на користь України?
— Я абсолютно не згоден із тим, що суд ухвалить рішення на користь якоїсь із сторін. Суд ухвалить рішення, яке базуватиметься на нормах міжнародного права та на принципі справедливості. Це є основоположною засадою діяльності суду, який ніколи не ухвалював необ’єктивних рішень. Вважаю, що виграють обидві сторони, оскільки з їхніх відносин буде вилучено серйозний конфліктний чинник. Це створює підѓрунтя для розбудови нормальних добросусідських відносин між Україною та Румунією. Певен, що рішення створить сприятливі умови для залучення кожною стороною іноземних інвестицій у проекти, спрямовані на використання ресурсів їхніх морських просторів.
— Чи можливо «румунський» досвід застосувати для врегулювання подібної проблеми з Росією — делімітації Азовського моря й Керченської протоки?
— Це дуже гарне запитання. Оскільки переговори в питанні делімітації Азовського моря і водних просторів у Керченській протоці нині в глухому куті, то Україні варто було б формально звернутися до Російської Федерації з пропозицією передати спір на розгляд Міжнародного суду ООН. Така пропозиція стане свідченням того, що позиція України не є свавільною, а ѓрунтується на праві. Чим швидше це буде зроблене, тим краще. Принаймні шкоди це не завдасть.
— Росія не погоджується провести чіткий кордон в Азовському морі та в Керченській протоці, постійно апелюючи до спільного використання цього моря і протоки. А чи є у світі подібні приклади?
— Світова тенденція полягає у прагненні держав мати між собою чітко визначені кордони. Саме тому в складних випадках держави, між якими існують спори з приводу державних кордонів, в тому числі морських, звертаються або до Міжнародного суду ООН, або домовляються про створення спеціальних арбітражних судів і доручають їм визначення лінії кордону в спірних районах.
