Після того як у ніч на 15 листопада поліція Нью-Йорка на вимогу жителів нижнього Манхеттена і на основі скарг власників Zuccotti Park ліквідовувала наметове містечко протестного руху Occupy Wall Street (Захопи Волл-стріт), акція увійшла до другого і, схоже, завершального етапу.
Спроби відзначити двомісячну дату руху широкомасштабними акціями завершилися, як цього і слід було очікувати, переважно шумовими ефектами. Ні блокувати Фондову біржу, ні паралізувати рух підземки, ні перекрити Бруклінський міст демонстрантам, зрозуміло, не дозволили. Близько 300 найбільш завзятих активістів були затримані, а решта вимушені були розійтися. Приблизно за таким самим сценарієм розгорталися в останні дні події і в інших великих містах США, де, як і в Нью-Йорку, градус терпіння властей по відношенню до протестуючих значно знизився, а рівень невдоволення місцевого населення безладами і незручностями, викликаними діями «окупантів», різко зріс. Власники ресторанів і кафе нижньої частини Манхеттена вже підрахували свої втрати і залишились від цього не в захваті. Хоча в Європі до послідовників американських «окупантів» поки що ставляться більш лояльно, але і там терпіння влади та населення також поступово вичерпується.
Учасники акцій претензійно називають себе представниками 99 відсотків населення, проте в Нью-Йорку їх декілька сотень, а до моменту ліквідації наметового містечка в майже 14-мільйонному Нью-Йорку їх залишалося близько 200 чоловік...
Можливо, подібні лівацькі акції і не були варті більшої уваги, коли б не ті дійсно серйозні тенденції, видимі крізь барабанний дріб гасел і какофонію вигуків люмпенізованої різношерстої тусовки.
У спробах прояснити суть того, що відбувається, існує декілька основних версій. Згідно з першою з них, «американська осінь» є продовженням «арабської весни». На цьому перш за все наполягають самі учасники акції.
Здається, що подібна інтерпретація є абсолютно непереконливою. Неможливо порівнювати повстання доведених до відчаю народних мас у деяких арабських країнах проти жорстоких диктатур з тим, що позначається деякими авторами як «постмодерністський акт масової культури, своєрідний артхаусний флеш-моб». Кількість розстріляних, роздавлених бронетехнікою на вулицях арабських міст, загиблих у результаті артилерійського обстрілу і кровопролитних боїв з регулярними військами перевищує декілька тисяч. Все це вельми віддалено нагадує безпроблемне і безпечне життя «борців з капіталізмом» у Zuccotti Park. Цікаво виходить. Триває боротьба «з диким капіталізмом, всемогутніми банками і монополіями», але при цьому зі смаком використовуються всі блага цивілізації і порівняно ніжне ставлення демократичної держави. Створюється враження, що учасники акції в США та Європі просто не уявляють, що б з ними зробила влада в містах деяких арабських країн. А від подій на площі Тяньаньмень у Пекіні вони, судячи з усього, надто далекі.
Друга версія розглядає її як політтехнологію з метою посилення позицій Обами. Деякі підстави для цього дійсно є. Є відомості про те, що низка крупних компаній, які традиційно виступають на боці демократичної партії, надали фінансову допомогу організаторам акції. Сам президент Обама публічно і неодноразово висловлювався на підтримку мітингувальників. Звинувачення на адресу банків і крупних корпорацій присутні і в риториці президента, щоправда, у вельми стриманих виразах. Вимоги «окупантів» про відміну податкових пільг для корпорацій, введення прогресивної шкали оподаткування для них і заможних американців, просто підвищення податків для багатих практично дослівно запозичені з документів і публічних виступів президента. На користь версії про те, що акції інспіровані з метою мобілізації традиційного електорату демократів говорить і факт явно гіпертрофованої уваги до них з боку провідних ліберальних телекомпаній і газет США, які висвітлюють події в явно позитивному ключі.
Якщо така версія подій хоча б якимось чином виправдана, і політтехнологи демократів дійсно намагаються включити ресурс натовпу за принципом «числом побільше — ціною дешевше», то це може означати, як мінімум, що в лавах демократів залишилося дуже мало надії на сприятливий результат виборів наступного року. Як максимум це може бути одним з перших симптомів значного «полівіння» Демократичної партії, її дрейфу з правого флангу майже до лівого центру. Проте уявляється все ж, що стратеги партії не стільки спланували такі акції, скільки ситуаційно намагаються їх використовувати з метою чинення тиску на членів Конгресу при голосуванні з конкретних питань. Адже в рамках чинної виборчої системи США жодного реального ефекту на виборах подібні акції мати не можуть. Дуже суттєва специфіка цієї системи в даному аспекті полягає в тому, що саме штати приймають ключові рішення в регламентації процедур і технологій голосування на виборах. Зараз майже в 35 штатах законодавчі асамблеї починають переглядати умови реєстрації виборців і їхнього допуску до процедури голосування.
Однією з новацій, що викликає найбільш запеклий опір саме тих категорій прообамовськи налаштованого електорату, які представлені на площах як «окупанти», є вимога мати посвідчення особи з фотографією як умова допуску до виборчих кабінок. Саме ці громадяни, як правило, таких посвідчень не мають, а отже і не зможуть проголосувати. Якщо до цього додати, що більшість прикордонних з Мексикою штатів також різко посилюють законодавство відносно нелегальних іммігрантів, у тому числі і для того, щоб не дозволяти їм голосувати, то стає зрозуміло, що значна частина електорату Обами може до виборів просто зникнути зі списків...
Ціна питання, таким чином, значно зростає. Поза сумнівом, що подібні нововведення переважно інспіруються республіканцями і зрозуміло, що команда Обами намагається таким чином якось протистояти цим спробам. Але є всі підстави вважати, враховуючи американські традиції вельми обережного ставлення до ухвалення рішень під впливом натовпу, що навряд чи така акція матиме успіх.
Сенс руху, який стартував у нью-йоркському Zuccotti Park, неможливо зрозуміти поза контекстом загальносвітової економічної ситуації і подій у Європі за останні місяці. Колосальні державні борги і дефіцити бюджетів провідних економік світу, відчайдушні зусилля країн зони євро зберегти єдину валюту і уникнути державних дефолтів, серйозні побоювання повторення рецесії ще в жорсткішому варіанті вимагають акумуляції фінансових ресурсів у спеціальних фондах, суворої економії бюджетних коштів, наполегливо диктують необхідність рекапіталізації системних банків, перенаправлення фінансових потоків, у тому числі й бюджетних, зі сфери споживання у виробництво та інновації.
Все це об’єктивно унеможливлює найближчими роками продовжувати масивні бюджетні вливання в соціальну добродійність, робить неможливою утримання на плаву неефективної, переобтяженої соціальними зобов’язаннями політики. Проте в західних країнах вже виросли цілі покоління громадян, розбещених надмірною і витонченою системою соціального забезпечення, які звикли жити безбідно на соціальні дотації тривалий час, ні за що і ні перед ким не відповідати і ніде ніколи не працювати.
Необхідність радикально переглянути весь життєвий устрій, відмовитися від незаслужених благ, від безтурботного байдикування психологічно неприйнятно для значної частини населення Заходу. Все це породжує акції активного опору, прагнення за всяку ціну відстояти дармові хліби, готовність постійно брати участь у найбільш авантюрних політичних акціях і кампаніях громадянської непокори, агресивно підтримувати будь-які, найабсурдніші і найрадикальніші ідеї, перманентно провокувати в країні кризи і внутрішнє протистояння.
У західних країнах все більше починають розуміти, що соціальні допомоги, які так перевантажують бюджет, необхідно згортати. Потрібно перейти і до іншої філософії побудови та функціонування банківської системи, щоб якщо не виключити, то суттєво знизити можливість надування фінансових бульбашок.
Якщо ідеологія американської і європейської працьовитості знову не стане пануючою в суспільстві, то Європі і Америці буде нелегко.
