— На відміну від Тунісу і Єгипту, де після відставки президентів Бен Алі і Хосні Мубарака при владі залишилися ті ж самі політичні сили і все закінчилося «косметичним ремонтом» існуючої політичної системи, в Лівії збройне протистояння між прихильниками М. Каддафі і опозицією практично відразу перетворилося на громадянську війну. «Мирних демонстрантів», за долю яких так уболіває Захід, практично не було. З самого початку заколоту 16 лютого опозиція повелася вельми агресивно, захоплюючи склади із зброєю. «Мирні демонстранти» озброєні не гірше урядових військ, маючи на своєму озброєнні гранатомети, гармати, танки і літаки. Оскільки лівійські бунтівники відкинули неодноразові пропозиції Каддафі про переговори і перемир’я, керівництво Лівії змушене було застосувати силу проти учасників збройного заколоту. І це зробила б будь-яка держава, якби в ній стався заколот. Важко не погодитися з М. Каддафі, який сказав: «Вимоги демократичних свобод і спроба збройного захоплення країни терористами — це різні речі, і не варто їх плутати».
Але лідери західних країн з самого початку навмисне плутають ці речі лише для того, щоб мати привід збройного втручання у внутрішній лівійський конфлікт з однією метою — повалити режим Каддафі, якого ще вчора ці лідери приймали у своїх країнах з великими почестями як легітимного і багаторічного лідера Лівійської Джамахирії. Непокірний і незалежний Каддафі, лідер багатої на енергоносії країни, нікого на Заході не влаштовував, і сьогодні все робиться для того, щоб на його місце поставити слухняну маріонетку.
З самого початку Захід підтримує лівійську опозицію, не розбираючись, що це за публіка і чи варта вона підтримки. Нинішня лівійська опозиція — це досить еклектична публіка, що включає ісламістів, ліберальних дисидентів, колишніх чиновників і військових, які перейшли на бік «революції» буквально місяць тому.
Лівійська драма сьогодні ще раз демонструє деградацію світового порядку. Гіркі уроки історії, подібні ситуації, які були в Сербії та Іраку, схоже, нікого і нічого не навчили. Все ті ж темні інстинкти і оп’яніння силою перемагають здоровий глузд. Порушуються елементарні положення міжнародного права, зокрема право народів на самовизначення. На якій підставі країни Заходу вирішують те, що має вирішити сам лівійський народ? На прикладі Лівії ми маємо ще один прецедент у світовій практиці, коли легітимність того чи іншого уряду або опозиційного угруповання віддається на розсуд окремих держав, а не є волевиявленням народів тих країн, в яких має місце збройне протистояння між владою і опозицією.
Європейський Союз та Ліга арабських держав замість того, щоб стати посередниками у внутрішньому лівійському конфлікті з метою припинення збройного протистояння і досягнення національного примирення, підтримують одну сторону конфлікту — заколотників, визнають легітимність самопроголошеної ПНР (перехідна національна рада) і позбавляють легітимності Каддафі. На якій підставі? Чому ви позбавляєте лівійський народ права самому визначати свою долю і легітимність ПНР чи режиму Каддафі? Чому ви не пропонуєте лівійцям провести вільний і демократичний референдум під міжнародним контролем?
Сьогодні лівійська опозиція має одна гасло: «Геть Каддафі!». А що буде після Каддафі? Перетворення Лівії на сировинний придаток Заходу? Повернення маріонеткової монархії? Створення ісламської теократичної держави за іранським зразком? Перетворення Лівії на розсадник для терористів, як це має місце в Іраку або Афганістані? Щось не віриться, що на території Лівії може виникнути ліберальна держава, побудована за західними рецептами. Не готові лівійці до західної демократії. І ніколи не будуть готові. У них буде своя демократія, яка відповідатиме їхнім цивілізаційним цінностям. Тим більше, що лівійці вже сьогодні відчувають «привабливість» західної демократії у вигляді бомб і ракет, які почали сипатися на їхні голови. Сьогодні «супердемократичні» країни Заходу знищують одних лівійців заради «порятунку» інших. Чи це не найвище «досягнення» американської і європейської демократії?
