Коли буде зрубано останнє дерево, коли буде отруєно останню річку, коли буде впіймано останнього птаха, — лише тоді ви зрозумієте, що гроші не можна їсти. Так звучить пророкування індіанців Крі. Проте бразильські індіанці вирішили не чекати настільки апокаліптичних наслідків сучасної індустріалізації та вирішили боротися за свої заповідні території.
Розфарбовані в кольори війни, потрясаючи луками і стрілами, 300 бразильських індіанців у штаті Мату-Гроссу оточили майданчик будівництва греблі ГЕС Дарданелос на річці Аріпуана. Вони взяли заручниками близько 100 будівельників греблі та пригрозили через два дні спалити будівельний майданчик, якщо до них на переговори не з’явиться хто-небудь із чиновників. «Це місце — за 30 кілометрів від нашого заповідника, воно має величезний культурний і соціальний вплив на нашу громаду, не кажучи вже про екологічну втрату», — цитує слова вождя одного з племен Аледесі Арари Reuters.
Індіанці зажадали від влади компенсації за те, що будівництво греблі було розгорнуто на священному місці корінного населення штату, а саме на індіанському кладовищі. Вони заявили, що хочуть не грошей, а ухвалення державної програми розвитку регіону, яка могла б компенсувати індіанцям втрату святилища, повідомив представник інтересів корінного населення.
На сьогодні близько 80% усієї електрики в Бразилії припадає на гідроенергетику; уряд країни продовжує активно розвивати цей напрям. Гребля на Аріпуані — одна з декількох, споруджуваних в Амазонії. Бразильська влада опинилася заручником ситуації: з одного боку, вона зобов’язана забезпечувати населення електроенергією і для цього забудовувати ГЕС навіть заповідні регіони, з іншого — їй доводиться серйозно тримати оборону від екологів.
На щастя, жодних зіткнень між протестуючими, владою і заручниками не сталося і постраждалих не виявилося. Учора повідомлялося, що індіанці звільнили будівельників. Спочатку свободу отримала близько сотні робітників, а трохи згодом — п’ять осіб із керівного персоналу нової станції. Індіанці згодилися розблоковувати будівництво після того, як домовилися про зустріч із місцевою владою.
Водночас на іншій півкулі, на вулицях українських міст і містечок також не зрідка відбуваються неабиякі бої за архітектурні пам’ятники і зелені насадження. Українці не розфарбовують свої обличчя в бойові кольори й не захоплюють заручників, але також намагаються відстояти право на історію, захистити природу. Багато руйнувань найважливіших природних об’єктів в Україні відбувається через недостачу фінансування, ці території не охороняються від несприятливих погодних умов, не відновлюють, не вкладають у них кошти. Наприклад, соляні шахти в Солотвино, всеукраїнській лікарні для хворих на астму та алергію, для українців безповоротно втрачені, їх затопили підземні води. У великих містах пам’ятки архітектури, рекреаційні зони занепадають через некомпетентність багатьох чиновників, які відповідають за розвиток міста, жадібність інвесторів і просто наплювацьке ставлення до генерального плану міста. Один зі свіжих прикладів — епопея з харківським центральним парком. Історичний Київ також буквально знищується сучасними забудовниками. На початку цього року на Набережному шосе було зруйновано пам’ятку архітектури — перший київський водопровід. Жертвами забудовників виявилися Жуків острів, Миколаївський костел, Київський окружний військовий госпіталь, національний заповідник Софія Київська, який руйнується через хаотичну забудову довкола нього. В усіх куточках світу люди борються за краще майбутнє своєї рідної землі, і українці не виняток. Але чи вистачить «стріл» українським захисникам старовини та унікальних пам’яток архітектури і природи?
