Iнформація про те, що колишній глава адміністрації і один з найближчих соратників президента Білорусі Олександра Лукашенка Іван Тітенков звернувся до уряду Німеччини з проханням про надання йому політичного притулку, з’явилася в білоруській пресі близько двох тижнів тому. Дотепер ані німецька, ані офіційна білоруська сторони не підтвердили цих відомостей. Білоруська газета «День» 7 липня опублікувала інтерв’ю з Тітенковим, яке мало резонанс і в Мінську, і за його межами. За однією з версій, спілкування настільки обізнаної в справах президента Лукашенка людини з представниками білоруської еміграції в Росії викликало занепокоєння Мінська.
Де зараз знаходиться Іван Тітенков, офіційно не повідомляється, багато хто вважає, що він у Росії. Там же і колишній заступник голови КДБ Білорусі Валерій Кез.
Що відбувається в сусідній країні — залишається загадкою. Напередодні президентських виборів у опозицію до президента переходять колись віддані йому люди, просять притулку слідчі прокуратури. Можливо, проводиться якась спецоперацiя. Можливо, від Лукашенка дійсно почали втомлюватися.
В інтерв’ю Тітенков стверджує, що остаточно розчарувався в президентовi Лукашенко після арешту свого близького друга-бізнесмена, який приніс у білоруську казну близько мільйона доларів і за рахунок якого купувалися одяг і взуття президенту.
Після цього, каже Тітенков в інтерв’ю, він відмежувався від президента Лукашенка, «сказав, що перестав поважати Лукашенка як людину і як президента». Після чого, за словами колишнього керуючого справами, Лукашенко «заявив по телебаченню про якісь 42 мільйони доларів», які той ніби вкрав.
Зараз Тітенков, який попросив притулку в Німеччині, заявляє, що він нічого не боїться, і що йому нічого приховувати. «Єдине, чого я хочу, — щоб у Білорусі пройшли демократичні вибори. Народ повинен спокійно розібратися і обрати людину, яка дійсно принесе користь», говориться в його інтерв’ю.
Він відкидає усталену думку про те, що був «гаманцем Лукашенка», а самому президенту дає вельми невтішну характеристику — в політичних переконаннях Лукашенко був надто нерозбірливий, «завжди нюхом відчував, на чому можна «набрати очки», ніколи не мав власної команди, він «якщо і уявляв собі, що треба робити, то абсолютно не знав як». «Якби він працював сам, обставив би себе досвідченими практиками — за ці 7 років можна було б багато що зробити. І країна розвивалася б, і люди не були б в бідності... Але йому завжди здавалося, що він усе знає сам. Що він одночасно і президент, і прокурор, і суддя». Крім того, Тітенков вказує на фантастичну недовірливість президента і відмежовується від того, що був пов’язаний з так званим президентським фондом.
Більш або менш ясних уявлень про те, що і як треба робити, у нового керівництва, за словами Тітенкова, не було, притому, що в перші роки президентства Лукашенка «іноземні інвестори, що називається, в черзі стояли — хотіли вкладати гроші в Білорусь. В її промисловість, сільське господарство… Але за 7 років нічого так і не було впроваджено. Спробувала працювати компанія «Форд», але й ті пішли».
До речі, методи роботи Тітенков описує дуже просто: доручив Лукашенко відповідати за ремонт стадіону — він тоді «близько 350 листів підприємцям написав з проханням допомогти. Але гроші зібрали і з завданням впоралися».
Тітенков сьогодні — за демократію, він звинувачує білоруське керівництво в причетності до зникнень людей і називає двох слідчих прокуратури, що виступили нещодавно з викриттями і також попросили притулку за кордоном, «великими патріотами Білорусі, дуже мужніми і чесними людьми».
Навряд чи випадково те, що історії зі слідчими і колишнім соратником Лукашенка трапилися напередодні призначених на 9 вересня президентських виборів у країні. Тим більше що Тітенков вирішив емігрувати, непогано провівши час у Росії. Водночас в російській пресі нерідко припускають, що Кремль істотно незадоволений Лукашенком і його політикою і шукає можливості заміни білоруського президента. Це, однак, поки лише домисли.
Ситуацiю «Дню» прокоментували з Мiнська очевидцi подiй:
Станіслав ШУШКЕВИЧ, колишній голова парламенту Білорусі:
— Група людей, яка привела Лукашенка до влади, не була командою однодумців і не керувалася єдиними принципами реформування. Кожен переслідував особисті цілі й був упевнений, що шеф, прийшовши до влади, всім віддячить. Усі вони керувалися більшовицьким принципом — «для великої мети усі засоби гарні». Згодом усі вони або були вигнані, або принизилися до вихваляння найабсурдніших діянь «хазяїна».
Тітенков — безпринципна людина, колишній секретар обкому партії, служив Лукашенку до останнього вірою і правдою і відкидав усі звинувачення проти президента Білорусі. Інтерв’ю Тітенкова білоруській газеті «День» — це його самовикриття і звинувачення всієї Лукашенківської команди. До речі, слiдом за Тітенковим аналогічне інтерв’ю дав газеті «Народна воля» генерал-майор Валерій Кез, колишній заступник голови КДБ Білорусі, який сьогодні також знаходиться в Росії.
Тітенков намагається зобразити себе дуже хорошим, бо інші гірші за нього. Команда павуків у банці почала викривати один одного. Спитаєте, чому саме зараз? Ці люди стали неугодні Лукашенку, вони побоялися йти далі й раптом стали демократами, хоч насправді це далеко не так. Вони вийшли з команди і зацікавлені в тому, щоб у Білорусі була нормальна демократична влада. Однак справжня демократія вимагає, щоб усі вони відповідали перед законом.
Леонід ЗАЇКО, президент аналітичного центру «Стратегія» (Мінськ):
— Розумні люди в білоруській опозиції завжди говорили про необхідність берегти Тітенкова як «зіницю ока» саме з тієї причини, що мало хто в Білорусі знає реальну ситуацію з грошовими потоками, які проходили через адміністрацію президента. Справи у нього йшли вельми непогано: від районного чиновника, «народного депутата» — до близького друга президента і його «гаманця». Ця людина була дуже впливова в 1996—1998 роках. У його розпорядженні були величезні валютні та інші ресурси від продажу алкоголю, товарів, надходження від здачі в оренду кращих будівель у Мінську і обласних центрах. До управління справами увійшли національні парки та кращі санаторії, бази відпочинку і спортивні споруди. Це був час колосального оброку, який звалили на білоруське суспільство.
Однак у гонці за золотим ідолом у нього почали здавати нерви, стали «проколюватися» компаньйони. Всі невдачі Тітенкова в комерційних операціях стали ототожнюватися з Лукашенком (ввезення алкоголю в Росію, продаж зброї до Латинської Америки). Іван Іванович неодноразово відпрошувався зі своєї посади, але час в 90-х ще не настав.
З політичної точки зору еміграція Тітенкова є розумною, в нього є підстави побоюватися за своє життя. Дуже багато він знав і досі знає. Ніхто в межах СНД не зможе дати гарантії безпеки колишньому близькому другові Лукашенка, зважаючи на характер білоруського президента. Наближаються президентські вибори, і Тітенков може «зменшити» собі політичний «строк», який він, напевно, має в очах білоруської опозиції.
Посольство Бiлорусi в Українi вiд коментарiв «Дню» вiдмовилося.
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
Як стало відомо «Дню», в ніч на вівторок невідомі проникли до приміщення редакції білоруської газети «День», де розгромили усі комп’ютери, знищивши базу даних видання, однак нічого не вкрали. Як повідомив нашому кореспонденту заступник редактора газети «День» Анатолій Гуляєв, журналісти пов’язують цей інцидент з публікацією у вчорашньому номері газети статті про документи, що свідчать про причетність керівництва країни до зникнення людей. Газета виходить друком у державній типографії.
