У Білорусі, яка поки що не розібралася, коли ж мають відбутися президентські вибори, втім, уже заявлено кандидата на 2001 рік — Олександра Лукашенка.
«Звісно, я втомився, але думаю, що піду на вибори. Боягузтвом і зрадою було б не брати участь у них», — сказав днями Лукашенко.
1996 року — мабуть, iз метою економії сил — він продовжив свої повноваження до 2001 року. Тих, хто вважає, що вибори мають бути нинішнього травня, оскільки президентiв в Білорусі мають обирати на 5-річний термін, названо політичними терористами, з якими доручено посилити боротьбу Комітету держбезпеки.
Сьогодні проблематично назвати всіх конкурентів Лукашенка й, мабуть, ніхто з поміркованих чиновників верхнього ешелону не заїкнеться про подібний намір. Зі старої обойми політиків у доброму здоров’ї є тільки Станіслав Шушкевич, лідер вузького кола інтелігенції, експортний варіант білоруської опозиції, щось на зразок місцевого Горбачова. Геннадій Карпенко, що постійно претендував на лідерство, сьогодні перебуває у тяжкому стані після інсульту. Зенон Позняк, оплот національного радикалізму, навряд чи повернеться в країну — і тому, що політичним опонентам Лукашенко не потурає, й тому, що втратив популярність на батьківщині, хоча ніколи й не брав кредитів. Михайла Чигиря, колишнього прем’єр-міністра, банкіра, який нинішньої весни став компромісною фігурою для більшості демократичних партій і продовжує зберігати певний вплив серед чиновників, тепер надовго нейтралізовано. Його заарештовано за незаконну видачу кредитів на посаді голови «Агропромбанку», а банкіри в Білорусі можуть довго перебувати за гратами, навіть до суду.
Захід закликає власті Білорусі до діалогу з опозицією, однак його протести й заклики зазвичай залишаються безмовними. Усі спроби Організації безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ) посадити за стіл переговорів Лукашенка, котрий жорстко контролює важелі влади, й нечисленну розрізнену опозицію, що черпає натхнення в ідеалах західної демократії й конституції 1994 року, не увінчалися успіхом.
«Ця ідея переговорів за одним столом здається рятівною для розвиненої демократії, але абсолютно неприйнятна в Білорусі, де голос інакодумця не чують або чують тільки для міліцейського протоколу», — сказав «Дню» Станіслав Шушкевич.
Опозиція, мабуть, розраховувала на рішучішу підтримку Заходу, який опинився у двозначній ситуації. Не приймаючи референдуму, він розуміє, що в опозиційних виборах не зможе взяти участь більшість населення й результати цієї напівпідвальної кампанії не можуть бути сприйняті всерйоз на міждержавному рівні.
«Рішення не може нав’язуватися однією з протидіючих сторін із-за кордону», — сказав «Дню» керівник постійної групи ОБСЄ в Мінську Ганс-Георг Вік. У той же час, за його словами, без розв’язання нинішньої кризи й нормалізації відносин усередині Мінськ не зможе розірвати політичну ізоляцію, що склалася після референдуму. «Відсутність такого діалогу негативно відбиватиметься на міжнародному становищі Білорусі», — сказав Вік.
Мінськ
