МЗС України знову займається невдячною справою, спростовуючи інформацію, що вже побачила світ, і, очевидно, вже встигла викликати певні питання до Києва. Якщо минулого тижня йшлося про те, що преса «неправильно зрозуміла» виступ представника МЗС, який говорив, що демаркації кордонів iз Росією не буде, півтора місяці по тому, як представники ЄС пообіцяли в Люксембурзі українському прем’єр-міністру Анатолію Кінаху допомогу в облаштуванні саме цього кордону, то тепер справа дещо серйозніша. У зв’язку з інформацією, на одному рівні підтвердженою, на іншому — спростованою про організацію чартерних рейсів до Багдаду, постає відразу кілька питань. Наприклад, які саме контакти сьогодні має Україна з Багдадом, як авіасполучення вписується в рамки санкцій ООН проти Іраку, і головне — хто насправді займається українською зовнішньою політикою.
Питання тим більш актуальні, бо сьогодні розпочнеться візит до Києва радника президента Буша Кондоліззи Райс, яка точно їх поставить представникам українського істеблішменту. Яка обов’язково зробить певні висновки, можливо, без їхнього оприлюднення для широкого загалу. Що знову вплине і на «стратегічне партнерство», і багато на що інше. Оскільки президент Буш, який уже двічі зустрівся з президентом Путіним, тим самим підтвердив, що Путін і Росія — гідні його, Буша уваги, щоб у Москві не говорилося. У той же час про зустріч між президентами України та США іще тільки збираються домовлятися. Іншими словами, яку саме політику і якими саме методами проводити стосовно України, у Вашингтоні все ще вирішують, і пані Райс виступає одним із посланців, який зможе оцінити ситуацію зі свого боку.
Йдеться насправді не про те, що Україна може й повинна мати свої інтереси в Іраку, може й повинна мати нормальні відносини з Росією, може й повинна підтримувати якомога нормальніші відносини з Білоруссю (Президент Кучма збирається туди завтра). Це — зрозуміло. Інша рiч, що сьогодні візит до Білорусі може виглядати як підтримка Лукашенка, яким незадоволені вже не тільки на Заході, а й у Москві — або ж як спроба Москви зіграти через Україну. В обох випадках враження може бути не найприємнішим.
Ситуація навколо Іраку взагалі виглядає дивно — оскільки начебто Україна досі не мала свого Жириновського, якому дозволялося б багато чого з того, чого не можна зробити нормальною дипломатією, і яким би можна було погрожувати. І масштаб країни — трохи не той. Тож ескапада виглядає щонайменше як безглуздий виклик, від якого може лише постраждати імідж держави, і без того не найкращий. І, відповідно, може бути втрачене те, що далося з великими труднощами — адже навіть про повернення ситуації із зовнішнім оточенням України до стану на рік тому іще передчасно.
Власне, не сталося нічого смертельного. Просто знову, після спотикання на рівному місці, є привід поговорити про те, що будь- які дії, заяви, кроки у зовнішніх контактах країни повинні бути жорстко скоординованими, причому МЗС мав би бути не стороною, що спростовує чи пояснює, але координатором і розробником.
