Розпочати хочеться з перефразування відомого прислів’я: «якби все це не було так сумно, то було б, безумовно, дуже смішно...» Дійсно, як іще накажете оцінювати манеру висловлюватися, обрану віднедавна найвищими керівниками ядерної держави, що претендує на статус великої, щодо таких самих найвищих керівників, демократично обраних населенням інших держав? Здавалося б, уже де, а на найвищому політичному рівні ніяк не чекали почути слова — причому повторювані з регулярною періодичністю, — схожі на скаргу маленької дитини: «Мамо! Мене в цій пісочниці кривдять — не хочу більше з цими дітьми товаришувати!»
Але ж уже старшокласники — не кажучи про студентів вишів! — починають розуміти, що у дорослому житті другої «пісочниці» просто може не виявитися, й «інші діти» мають на чималу кількість речей не менше прав, ніж ти сам. І вже тим паче така проста, здавалося б, істина має бути нормою в міждержавних відносинах. Шкода! Протягом останнього року Росія демонструє щось прямо протилежне — причому у відносинах зі своїми найближчими сусідами.
Першим, як відомо, «потрапив у немилість» до російського керівництва президент Республіки Грузія Михаїл Саакашвілі. Після відомих, висловлених уголос перед усім світом, обіцянок російського прем’єра В. Путіна повісити керівника грузинської держави в нестандартний, м’яко кажучи, спосіб навряд чи хтось здивується постійним ремаркам самого Путіна та президента Росії Д. Медведєва, суть яких зводиться до простої думки: не хочемо, мовляв, мати жодних справ із «режимом Саакашвілі». Але, вибачте, те, що ви називаєте «режимом Саакашвілі» — це міжнародно визнане, законно обране керівництво суверенної держави! То як можна так легковажно, в дусі тих самих дитячих стосунків у пісочниці робити заяви, що мають світове звучання?
І ось уже слідом за президентом Грузії з’являється ще один «поганий хлопчик у пісочниці» — глава суверенної Української держави Віктор Ющенко. З ним, як читачі «Дня» уже знають, керівництво Росії теж «не хоче товаришувати» — доки не прийде до влади «нове керівництво України». Саме такий «ультиматум» відкритим, по суті, текстом міститься у відомому листі Дмитра Медведєва Віктору Ющенку, й цю саму думку російський президент повторив під час спільної прес-конференції за підсумками своїх переговорів із канцлером Германії А. Меркель. Ну, не хочуть із В. Ющенком «товаришувати» добродії з Кремля — і що там російсько-українські відносини, якими нібито вдень і вночі переймається російське керівництво!..
Між іншим, така політика Росії вже призвела до одного закономірного результату: минулого тижня, 18 серпня, Грузія офіційно вийшла зі Співдружності незалежних держав. Інтеграційне об’єднання найближчих сусідів, у якому Росія має бути особливо зацікавленою, скоротилося до 11 країн-членів. Хто буде наступним за такої політики Росії, зведеної до хлопчачих образ у пісочниці?.. І чи виграють від цього народи Росії?
І ще одне закономірне запитання. Російське керівництво, отже, офіційно не бажає мати справу із законними керівниками Грузії, України... А цікаво, чи не час президентові США Бараку Обамі чи британському прем’єру Гордону Брауну пильнувати — раптом із ними персонально в Кремлі теж не захочуть «товаришувати»? Що тоді їм, та й заразом усьому іншому світу, робити?
Олег ЧЕРКОВЕЦЬ, доктор економічних наук, професор МДУ імені М. В. Ломоносова, Москва.
