До польських політичних діячів в Україні приглядаємося майже так само уважно, як і до власних українських. І не лише задля того, аби дізнатися думки наших сусідів про стан відносин. Це відбувається майже підсвідомо, незалежно від того, яка проблема суспільного буття обговорюється, адже прагнемо зробити висновки щодо того, як змінилося життя в Польщі зі вступом до Євросоюзу? Не в усьому польський досвід може бути корисним для України, однак багато досягнень у своєму руху до євростандартів Київ міг би взяти на озброєння. Тому можливість поспілкуватися з маршалком польського сейму Мареком Юреком (практично другою особою в Польщі) у Львові намагалися використати чимало політиків, культурних діячів, бізнесменів та журналістів. Марек Юрек — відомий у Польщі активіст антикомуністичного підпілля, фаховий історик, людина безкомпромісна, адже проводив політичну боротьбу, не співпрацюючи навіть із владою Олександра Квасневського. Однак серед топ-персон Європи опинився не так давно. 2001 року він вступив до лав партії «Право та справедливість» — партії Леха та Ярослава Качиньського, двох найвпливовіших нині осіб Польщі.
На перше запитання: «Чому ви звернулися саме до антикомунізму та християнства? Чи не тому, що антикомунізм певною мірою став модою?» — маршалок польського сейму відповів так:
— На це питання мені відповісти просто — так був вихований. У політику я прийшов 28 років тому. 1978 року я став членом молодіжної патріотичної організації, яка поставила собі за мету антикомуністичну боротьбу. Зрозуміло, що тоді вона діяла нелегально. Як католик вважав комунізм певним злом. У той час це не могло бути модою. Коли 1976 року зміни до конституції Польщі «засвідчили», що комуністична партія відіграє провідну роль у житті польського народу, то інтелігенція висловила свій протест. З’явилася неприхована опозиція з декількох тисяч осіб. Звичайно, до них можна долучити людей, які поділяли наші погляди, перебуваючи в еміграції. Антикомунізм на той час ще не був модою, а виглядав, швидше, шансом для Польщі позбутися ознак тоталітаризму.
— Яке місце серед завдань, поставлених перед польським парламентарієм, займає Україна?
— Якщо Європа прагне розвиватися, то вона повинна стати Європою солідарності, Європою, відкритою для всіх країн, інакше вона приречена на кризу. Тому на кожному європейському форумі, під час кожної дискусії на тему розширення Євросоюзу ми повторюємо: ЄС повинен залишатися відкритою структурою. Тільки тоді можна реалізувати засади солідарності, а не народний егоїзм. У дійсності солідарність та співпраця не є загрозою патріотизму того чи іншого народу, як про це часто говорять. Вона не є загрозою товарам, які виробляються в країнах, культурам народів, їхнім традиціям. Навпаки, це має стати умовою розвитку ЄС. Однак сьогодні ми спостерігаємо за егоїзмом, схильністю не брати до уваги інші погляди. Важливим виміром позитивного розвитку є солідарність Європи з власною спадщиною, відкритість дискусій у самому європейському домі, а не трактування лише одного виміру, наприклад питання непорушності кордонів ЄС. Жоден політик Польщі сьогодні не говорить «ні» вступу України в Євросоюз. Ми готові до такої дискусії, адже стоїмо на засадах справжньої солідарності та християнської моралі. Ми не живемо в ХIХ столітті й не будуємо свою політику благополуччя за рахунок інших народів. Сьогодні дійсність така, що успіх власної політики залежить від уміння реалізовувати свої ідеї в контексті міжнародної політики.
— До польського сейму після недавніх виборів увійшли політики, до яких спостерігачі ставляться з деякими застереженнями. Нещодавно з ними була укладена угода про створення коаліційного уряду...
— Україна теж будує власну коаліцію. Ви змогли переконатися, що це — досить непроста справа. Звичайно, Польща має в цьому плані свої симпатії, однак усе повністю залежить від українців. У свою чергу, політична сила, яку я представляю, сподівалася на створення коаліції з постліберальною партією Громадянська платформа. Однак у такому форматі створити коаліцію не вдалося. І все ж таки нинішні партнери по коаліції («Самооборона», «Ліга польських родин») усвідомлюють, що існують дві справи, які не підлягають ревізії — постійність у міжнародній політиці та відповідальність політиків перед суспільством за свої рішення в плані бюджетної політики. Тобто чітко окреслена лінія, за якою починається нищення економіки та припиняється нормальне функціонування господарського організму. У деяких питаннях порозумітися нам просто, наприклад, що стосується сімейної політики, захисту прав дітей, кроків у демографічній політиці. Нас розділяє часом різне бачення історичних фактів, критичне бачення минулого й деякі погляди на майбутнє.
— Де ви почуваєтеся комфортніше — при владі чи в опозиції?
— Перебування в опозиції, безперечно, пов’язане з певним комфортом. Однозначно, тоді більше приділяв уваги родині. Однак діяльність у сеймі дає можливість вирішувати чимало нагальних проблем, ти бачиш реальний результат своєї діяльності. І це — позитивний момент. Хоча влада накладає й величезну моральну відповідальність за кожен крок.
— Вас називають політиком правоцентристського ухилу й прибічником утілення католицьких програм у життя суспільства...
— Я — католик, і це одна з характерних рис моєї особистості. Віра є основою моїх переконань. Мої консервативні, католицькі патріотичні погляди вважаю обов’язком, відповідальністю за стан суспільного буття. Для себе визначив: насамперед я — католик, потім — поляк, а лише на третю позицію ставлю той факт, що я — політик.
— Між Україною й Польщею досі виникають суперечки на історичному ґрунті — щодо могил, над якими всі мали б схилити голови. Таке непорозуміння було на Личакові й, частково, в Павлокомі...
— Політика — мистецтво, її завдання змінюються. Завдання політики сьогоднішнього дня, на мою думку, полягає в побудові зв’язків, поєднанні народів. У наших стосунках ми маємо спиратися на те, що пов’язує український та польський народи. Незалежність Польщі й України — взаємозалежні поняття. Потрібно усвідомити — наше співробітництво є частиною співробітництва цілої Європи, а наша незалежність важлива для всієї Європи. Впевнений, наші народи порозуміються й щодо проблемних питань.
— На території Польщі знаходяться до 40 українських історичних об’єктів, які потрібно впорядкувати. Існують також численні об’єкти польської культури на території України. У цьому питанні часто виникають суперечки, оскільки ситуація виглядає інколи так, нібито керівники на рівні району стають вершителями польської політики... Чи готовий сейм сьогодні розв’язувати питання символічної пам’яті?
— Ми є двома незалежними народами, які обрали для себе шлях демократії й прагнуть порозуміння. Потрібно залучати парламент і громадськість Польщі до справи примирення. Маємо звертатися до всіх громадян. Тут ідеться не лише про політичну волю, оскільки неможливо перекласти вирішення цих питань на якусь інституцію. Інколи виникають проблеми, але потрібно працювати. Урочистості з нагоди відкриття меморіалу в Павлокомі вже мали інші настрої ніж ті, які панували раніше, — то були настрої християнської відповідальності. Тому, згадуючи минуле, ми повинні думати про майбутнє. Ми відповідальні за те, з якими трактуваннями минулого йдемо в майбутнє, й не треба тягнути за собою в день прийдешній помилки своїх предків.
— Як ви оцінюєте діяльність українсько-польської парламентської асамблеї?
— Через місяць у Варшаві відбудеться чергова парламентська зустріч із регіонального партнерства. У ній візьмуть участь парламентарії Польщі, Чехії, Угорщини, Австрії та Словенії. Також на це засідання запрошені представники країн, про вступ яких до ЄС уже оголосили, та країн, які очікують на це, — України, Болгарії, Румунії та Хорватії. Сподіваємося, що до того часу буде створена парламентську більшість в Україні. Питань для обговорення є чимало: транспортні коридори, митні переходи, побудова необхідної інфраструктури, культурні зв’язки. Парламенти можуть відіграти важливу роль для стимуляції діяльності наших урядів, вони можуть виступати своєрідними промоутерами вирішення проблем.
