Відомий вислів Клаузевіца, що найкраща оборона — це наступ спробував практично реалізувати мер Москви Юрій Лужков. Повернувшись із відпустки, вже третьої цього року, московський градоначальник демонстрував упевненість і силу. Перша Всесвітня конференція з виховання та освіти дітей молодшого віку викликала буквально ажіотаж із боку журналістів. Причиною цього стала не сама тема конференції, а виступ на ній мера Москви Юрія Лужкова. Після прибуття до головного входу, в щільному кільці журналістів він дав відповідь на запитання про свої плани. І для багатьох несподівані: «Я не подам у відставку за власним бажанням».
Підбадьорене таким поворотом, оточення мера відразу почало трактувати й поширювати новину. Заступник голови Московської міської думи Андрій Метельський заявив, що слова мера слід розуміти як підтвердження бажання працювати до закінчення терміну своїх повноважень, тобто до середини 2011 р.
Рукавичка, кинута настільки демонстративно, що не могла залишитися без адекватної відповіді. Ніколи й нікому Кремль не дозволяв розмовляти з собою з позиції сили. Тим паче, що конфлікт за керівництво столицею має системний характер і не зводиться до суб’єктивних чинників на кшталт того, хто кого любить, кого не дуже, а кого так палко, що зомліває.
Збудована такою працею й настільки плекана Кремлем вертикаль влади принципово не може допустити навіть ознак фронди, тим більше прямої непокори. Щоб кинути відкритий виклик президентові потрібно бути або шалено хоробрим, або мати за спиною таку опору, яка забезпечить виживаність після багаточисельних ран на полі адміністративного бою. Ясно, що настільки досвідчений політик як Лужков кидатися у вир протистояння з Кремлем, не розрахувавши сил, не буде. Значить, є дещо за душею таке, на що він розраховує як на козирі в політичному торзі.
Судячи з усього в своїй більшості урядовці президентської адміністрації, які брали участь у битві за Москву, не чекали від московського градоначальника такого афронту. А коли прийшли до тями, то потяг відставки непокірного рушив на всіх парах. Власне особливого вибору своїми діями Лужков Кремлю не залишив. Та й юридично вивірені можливості у президента були невеликі, бо він ретельно дотримується процедури, хай і зовні. Адже московський мер формально не його підлеглий, його обирав столичний люд. Тому й було обрано формулу: «Відсторонити («отрешить») Лужкова Юрія Михайловича від посади мера Москви у зв’язку з втратою довіри президента Російській Федерації». Використання дещо архаїчної для сучасної російської мови юридичного терміну («отрешить») мало показати, що Кремль не просто відправив мера у відставку, а знизив його ранг. Поставив до одного ряду зі всіма іншими урядовцями значно нижчого рангу, аби не думав про себе начальник Москви занадто багато зайвого. І в цих семантичних тонкощах закладено вельми глибокий політичний сенс для всіх тих, хто ще мав таємні надії за прикладом Лужкова щось для себе своєю фрондою виторгувати. У черговий раз восторжествував бінарний принцип: хто не з нами, той проти нас. І tertium non datur — третього не дано.
Чи правильно Лужков розклав пасьянс свого майбутнього — покаже час. Адже в запасі у Кремля ще є можливість порушити проти Юрія Михайловича корупційні справи й показати народові, що президент слів на вітер не кидає. Хоча зброя ця двосічна. Так можна весь чиновний люд перелякати на смерть, а там і до українсько-киргизьких подій не так уже й далеко. Чи враховував можливість такого розвитку подій Лужков — наразі сказати важко. Проте, вже зараз досить ясно, що не всі його розрахунки виправдалися. На підтримку Путіна він явно розраховував, але прем’єр вважав за краще стати на бік президента. Мабуть, без особливого бажання, скоріше з прагматичних міркувань. Розбіжностей у тандемі немає і бути не може, принаймні, в найближчий період. Опосередковано той факт, що Путін був на боці мера, підтверджується нападками на спікера Державної думи, голову Вищої ради партії «Единая Россия» Бориса Гризлова, який не раз заступався за Лужкова.
По-перше, на телеканалі НТВ в передачі «Школа лихослів’я» з ведучими Тетяною Толстою і Авдотьєю Смирновою доктор фізико-математичних наук — член комісії для боротьби з лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень Євген Александров повідомив, що Гризлов змушував керівництво Російської академії наук визнати Петрика вченим, який здобув у Росії скандальну популярність винахідника особливої води. При цьому Александров багатозначно зазначив: «Там пахло дуже великими грошима... Як вони пилятимуться — невідомо».
По-друге, до Кремля, уряду і комісії з етики Держдуми надіслано запит про перевірку декларацій спікера парламенту Бориса Гризлова. Автори запиту, як пише інтернет-видання «Газета.ру», стверджують, що голова нижньої палати, всупереч вимогам федерального законодавства, не задекларував доходи дружини. Це перша перевірка відомостей про доходи урядовців, регламентована новим законодавством. Згідно із законом, на час перевірки спікер може бути усунений від роботи на термін до трьох місяців. Наслідки такої дії зрозумілі.
По-третє, по Гризлову завдано хоча й локального, але потенційно дуже небезпечного удару всередині партії. У ході позачергової сесії Новосибірських обласних законодавчих зборів, депутат від фракції «Единой России» Анатолій Ілютенко закликав до зміни політичного керівництва партії «Я хочу заявити, що у зв’язку з позицією величезної маси членів партії «Единая Россия»... з 25 вересня ми розпочинаємо збирати підписи про проведення позачергової конференції про зміну політичного керівництва партії «Единая Россия». Під Гризлова тим самим закладається дуже потужна міна, готова вибухнути будь-якої миті. Але ж Гризлов — це людина Путіна і вельми близька. І малоймовірно, що його прем’єр здасть без бою. Але ж ті, хто розпочинав інформаційний обстріл, це теж розуміли. Значить стріляють інформаційними снарядами в Лужкова і Гризлова, а потім цілитимуться... Страшно навіть подумати в кого...
Юрій Лужков давно відомий як українофоб. Проте, особливо радіти його відстороненню немає підстав. Політику російських правлячих кіл щодо нашої країни формує не він. Його виступи в Севастополі не більше, аніж її прилюдне озвучення. Від зміни облич нічого щодо цього не зміниться. Експансія московських урядовців до Криму — це не лише геополітика, а й звичайнісіньке бажання розпиляти величезні гроші столичного бюджету. І від цієї годівниці відвадити їх дуже складно, та й особливого бажання як у Києві, так і в Москві не видно. Більш того, Україна, разом із Білоруссю та Казахстаном давно стала частиною боротьби в російських коридорах влади. Із її загостренням слід чекати й на жорсткіший курс на всьому контурі кордонів російської держави. Отже на нас чекає дві виборчі кампанії — одна своя до нашої Верховної Ради, інша — чужа — до їхнього законодавчого органу. Тих, хто бажає показати твердість щодо сусідів, у Москві завжди було хоч відбавляй. І доброго від усього цього нам чекати немає чого...
