У останній тиждень не без допомоги японців розігрілася міжнародна інтрига — поїде президент Медведєв на Курильські острови чи не поїде? До останнього моменту було незрозуміло. Кремль від прямих відповідей ухилявся. Можна було подумати, що президент міркує про цінності зваженої політики та добросусідські відносини з Японією.
Виявилося, що це була просто наживка. І японці на неї клюнули. Сповнені надій на розумну російську політику, вони почали розповідати місту й світу про своє трепетне ставлення до загарбаних островів.
Ось тут-то й настала зоряна година Дмитра Анатолійовича! Він же не Володимир Володимирович, аби бігати з голим торсом перед телекамерами, розбурхуючи уяву провінційних глядачок федеральних телеканалів. Він не літатиме на винищувачах і не стрілятиме в тигрів. Він, як хлопчик вихований, завоює собі славу інтелектуального мачо, здатного дістати противника без брутальних композицій.
Тому, щойно градус японського кипіння дійшов критичної позначки, Дмитро Анатолійович приземлився на Курилах. Правду кажучи, робити йому там було зовсім нічого. Пустопорожнє гаяння часу. Весь сенс поїздки був лише в тому, щоб показати всьому світу, що Росії, як завжди, начхати на інтереси сусідів, і в цьому чиханні президент Медведєв найперший і найголовніший. Він аж ніяк не Володимир Володимирович!
Це було б навіть кумедно, якби не стосувалося майбутнього Росії, що два лідери змагаються не в тому, хто розумніший, людяніший і далекоглядніший, а в тому, хто простіший і крутіший. Ніхто з перших осіб нашої країни ще жодного разу не відвідував колишніх японських островів — і потреби такої не було, і японців без діла дратувати не хотілося. І зараз такої потреби немає, якщо не зважати на бажання президента Медведєва переплюнути щодо крутості прем’єра Путіна. Це він, Дмитро Анатолійович Медведєв, помітив спірну територію своєю присутністю. Приїхав і помітив!
Тут Медведєв постарався на славу. Він не просто приїхав на Кунашир. Він поїздив островом на японському автомобілі. Хіба не круто — японським островом на японському автомобілі під гнівні голосіння безпорадних японців! Це як відняти у слабкого сусіда гарну іграшку і з награним задоволенням гратися нею перед носом ображеного. Це по-нашому, це по-пацанському. Такі витівки мають сподобатися широкому російському виборцеві. Принаймні тій його частини, на жаль значній, що вихована на блатній заповіді «чого хочу, те правильно».
Тепер Медведєв, напевно, додасть собі рейтингу й, мабуть, навіть обжене свого улюбленого суперника. Погана справа не хитра.
ЦИТАТИ
«Мабуть, поїздка також була задумана, щоб дати зрозуміти Токіо: в Москви скінчилося терпіння при контактах з урядом Японії, де основні посади займають представники Демократичної партії, й Росія ні за яких обставин не розглядає можливості повернення островів Кунашир і Ітуруп.
2008 року Медведєв дав зрозуміти, що готовий підійти до питання про острови по-новаторському, й шукав компромісу з Токіо, зголосившись пом’якшити давню позицію Росії — її претензії на всі чотири острови, стверджує газета. Останніми роками Росія вирішила бурхливі територіальні суперечки з Китаєм і Норвегією, погодившись розділити спірні райони порівну, хоч би як ставилися до цього росіяни».
Asahi Simbun, 2 листопада 2010
«Більшість експертів говорять, що доля Курил є єдиною причиною, через яку за 65 років після закінчення війни Японія та Росія не підписали офіційної мирної угоди, і тому немає кращого способу розпалити національні пристрасті в обох країнах, ніж порушити це питання.
То навіщо ж Медведєв, повертаючись до Москви після державного візиту до В’єтнаму, звернув зі свого маршруту на декілька тисяч миль, аби провести ранок на безплідному камені, який росіяни називають островом Кунашир, найближчому до Японії з чотирьох островів?»
The Christian Science Monitor 2 листопада 2010
