З 1 грудня цього року Європейський Союз починає жити за правилами Лісабонського договору про реформи. Як це може позначитися на відносинах між Брюсселем та Києвом? Чого слід очікувати від саміту Україна—ЄС, який завтра проходитиме в українській столиці? Що робить євроспільнота для того, щоб допомогти нашій країні наблизитися до Євросоюзу, як в Брюсселі пояснюють розчарування обох сторін щодо процесу європейської інтеграції України? Про це «Дню» — в інтерв’ю голови Представництва Європейської комісії в Україні, посла Жозе Мануеля Пінту ТЕЙШЕЙРА.
— Що стосується очікуваного впливу від введення в дію цього договору, то ми сподіваємося, що, перш за все, у зовнішніх відносинах Європейський Союз стане більш скоординованим, гармонізованим і послідовним партнером України. Це важливо для всіх наших партнерів. А це також означатиме, що завдяки введенню в дію цього договору відбудуться реформи інституцій, щодо яких висловилися деякі члени ЄС, і будуть створені передумови подальшого розширення ЄС.
Досі багато членів ЄС обгрунтовано говорили, що ми не можемо продовжувати розмови про розширення, якщо у нас не буде договору про реформи інституцій, що зробило б їх сумісними з нашими сьогоднішніми реаліями.
Ми знаємо, що українське лідерство має амбіції інтегрувати країну в Європейський Союз. Це процес, яким ми маємо слідувати. Але з точки зору ЄС нам треба провести інституційні реформи, щоб бути спроможними продовжувати розширення.
— Відомо, що очолюване вами представництво Європейської комісії в Україні було перетворено на представництво Європейського Союзу. Чи означатиме це, що роль вашого представництва зросте й до вашого голосу будуть більше прислуховуватися в Брюсселі та Києві?
— Збільшення ролі нашого представництва буде відбуватися поступово. Зрозуміло, що трансформація інституцій, яка передбачена договором, не станеться негайно. Але безперервність у відносинах між Києвом і Брюсселем буде продовжена і ми як представництво будемо виконувати деякі завдання, які входили в обов’язки країн, що головували в ЄС.
— Пане посол, з вашого досвіду, чи адекватно сприймають у Києві те, що ви доносите українській владі як представник Брюсселя?
— Звісно, перебування у Києві на постійній основі й ведення напряму справи з владою, громадянським суспільством, мас-медіа і громадськістю відрізняється від отримання звітів з Брюсселя. Я розумію, що я перебуваю у країні, яка висловлює своє бажання інтегруватися до ЄС. Більше цього, ця країна часто висловлює розчарування стосовно того, що вона вважає, як брак поступу чи відповіді з боку Євросоюзу. Тому за таких умов я повинен бути більш чітким у своїх висловлюваннях. Причому не лише до співрозмовників у органах влади, але й щодо громадськості, мас-медіа. Важливо зрозуміти, що ми можемо продовжувати дебати стосовно позиції України: ми хочемо, аби ЄС дав нам перспективу членства й тоді ми почнемо реформи. Зі свого боку ЄС говорить, спочатку політична стабільність, почніть реформи, будьте більш гідними довіри, і тоді буде ця перспектива.
Я вважаю, що Україна повинна слідувати такій стратегії: у продовження свого бажання інтегруватися до ЄС, вона повинна реально почати змінювати країну й робити її більш гармонізованою з тим, що відбувається в ЄС. З цієї точки зору, я гадаю, набагато більше може бути зроблено в майбутньому. На мою думку, завдяки забезпеченню політичної стабільності політичне лідерство повинно об’єднатися довкола європейського проекту не лише в риториці та деклараціях, але в спільній роботі й співпраці, щоб зробити цей процес реальністю. Дуже важливою є інституційна співпраця між усіма гілками влади: Президентом, прем’єр-міністром і парламентом, які мають слідувати імплементації того, що зараз потрібно зробити, аби досягти прогресу на шляху інтеграції до європейського інституту.
Якщо ви будете слідувати цим шляхом незалежно від ярлика: чи є країна кандидатом на членство, чи ні, то ви завоюєте довіру, реформуєте свою країну, розвинете її. У будь-якому разі вам доведеться пройти через цей шлях. І лише тоді, коли ви пройдете чималу відстань у цьому процесі, можна очікувати на наступний етап.
— Але чи сприяє нормальним відносинам між Україною та ЄС тональність в зарубіжній пресі, напередодні саміту Україна—ЄС? Наприклад, у британській газеті Guardian 25 листопада було надруковано статтю під заголовком «ЄС відвертається від України». Тим часом у Financial Times за 11 листопада говориться про те, що ЄС повинен сформувати нову політику щодо України.
— Звісно, це є політичний аналіз, який я не можу коментувати. Я можу лише сказати про те, що ЄС пропонує Україні: угоду про асоціацію, угоду про зону вільної торгівлі, угоду про спрощення візового режиму й угоду про лібералізацію візового режиму, угоду про авіаційний простір та науково-технологічну співпрацю. Деякі угоди вже підписані, інші перебувають у процесі переговорів. Усе це є підтвердженням того, що ЄС розглядає Україну надзвичайно важливим партнером, дуже важливим сусідом. Мова йде про процес. Україна не може бути інтегрованою в ЄС простим політичним рішенням серед членів євроспільноти. Кожна країна, яка приєдналася до ЄС, повинна була пройти через процес, перш за все, консолідації демократії. Україна зробила багато прогресу в цій сфері, але вона не досягла етапу консолідації демократії. Я гадаю, ми матимемо наступний тест у січні. Я сподіваюсь, що він буде позитивним.
До речі, можу нагадати, що у моїй країні —Португалії — у 1974 році була революція, яка усунула авторитарний режим. І це сталося у період холодної війни, коли Радянський Союз був дуже важливим гравцем у моїй країні й намагався підтримувати комуністичну партію, яка була найкраще організованою партією у ті дні, і перетворити Португалію у щось на зразок Куби у Західній Європі. Але цього не сталося.
Перші вибори у нашій країні в 1975 році були досконалими. У нас не було суперечок щодо результатів виборів. Я це сказав лише для того, що це є основою досягнень, на основі яких можна рухатися вперед. Ми допускаємо, що позитивні аспекти, які були вже в Україні, будуть і далі консолідуватися. Інші аспекти торкаються економічної діяльності, корупції, бюрократії, адміністративних бар’єрів. Це реальність в Україні. Ми повинні виявити проблему і справитися з нею. У нас є програми в Україні, які торкаються верховенства права, корупції. Ми бачимо труднощі з ухваленням законодавства в таких областях, як публічні тендери, боротьба з корупцією.
— Ви перерахували проблеми, з якими стикається Україна, але, мабуть, треба враховувати те, що нашій країні доводиться з чистого аркуша будувати державність у порівнянні з Португалією. Чи не поділяєте ви думку багатьох експертів, що ЄС не повинен втрачати терпіння і допомагати Україні?
— Я погоджуюсь з вами, що не можна порівнювати ситуацію з Португалією. Нетерпеливість диктується нетерпеливістю співрозмовника. Якщо співрозмовник заявляє: я хочу перспективу сьогодні, я хочу інтеграцію і безвізовий режим завтра. Тому одна нетерпеливість генерує іншу нетерпеливість. Нам обом треба прийняти, що це процес і ми стоїмо поруч з Україною, щоб допомогти у цьому процесі, що Україна — європейська країна, наш сусід, наш партнер і нам треба слідувати цьому процесу. Але наш співрозмовник повинен мати таке саме розуміння і не звинувачувати нас за те, що ми не даємо речей, які не можуть бути надані, якщо ми не будемо слідувати такому процесу.
— До речі, українські фахівці вважають, що Угода про асоціацію, яка зв’язана з поглибленою зоною вільної торгівлі спеціально пропонується в пакеті, не вигідна Україні. З одного боку, в політичній частині угоди Україні не пропонується перспектива членства, на чому наполягають всі політичні сили в Україні. А з іншого, економічна частина угоди — зона вільної торгівлі передбачає повністю зняття мита та інших обмежень на експорт європейських товарів, що загрожує вітчизняній промисловості. Чи не бачите ви тут суперечностей?
— Перш за все, Україна може ухвалювати рішення, які вона хоче. Ми поважаємо будь-яке рішення України. Це правда, коли ви кажете, що ця угода матиме вплив на українську економіку. Але все залежить від того, що ви хочете. Чи хочете ви, щоб економіка України залишалася такою, якою вона є зараз, продукувала сталь, міндобрива, хімічну продукцію, вугілля та зерно? А ці сектори дуже вразливі до зовнішніх шоків. Якщо такою є мета щодо майбутнього України, тоді угода про асоціацію і про зону вільної торгівлі не є кращим варіантом. Чи хочете ви, щоб економіка змінилась, стала диверсифікованою, відкритою і мала багато конкурентних секторів, отримувала інвестиції, сприяла створенню бізнесу, який генерував би занятість? Крім того, ви можете експортувати продукцію до ЄС. Саме на таку перспективу ми маємо дивитися через цю угоду. Не треба також забувати, що ми пропонуємо багато інструментів для модернізації економіки.
— Але Україна має право захищати певні сектори, як це робиться у багатьох країнах ЄС, зокрема, щодо сільського господарства...
— Так. Для цього існує процес переговорів. Кожна сторона говорить про те, які області вона хоче захистити на певний період часу. Справді, потрібен час, щоб пристосуватися до наслідків, які може привнести реалізація угоди.
— Пане посол, як ви гадаєте, чи не повинен ЄС все таки врахувати якимось чином наполягання української сторони щодо включення у будь-якій формі перспективи членства до політичної частини угоди про асоціації. Адже на цьому наполягає і влада, і опозиція.
— Так, вони можуть вимагати. Це не входить до моєї компетенції, щоб вирішити це питання. Таке рішення можуть ухвалити лише члени ЄС. Але я вважаю, що для України важливо мати довіру. Що бачать країни ЄС, коли вони дивляться на Україну? Фінансову кризу, суперечку між Президентом і прем’єр-міністром та парламентом і МВФ. Жодна країна у нашій частині світу немає й проблиску надії вийти з кризи без допомоги МВФ. І ця міжнародна організація перебуває тут рік, поводить себе дуже толерантно та зрозуміло. Але на сьогодні ми бачимо, що деякі інституції в Україні не прислуховуються до вимог МВФ. Тому зараз не прийнято рішення про виділення Україні четвертого траншу МВФ, який тимчасово зупинено.
Мені хотілось уникнути наведення прикладів. Але мушу сказати, що після революції упродовж двох-трьох років Португалії довелося співпрацювати з МВФ. І більшість партій підтримували цей процес, за винятком комуністичної партії. У країні ці партії увійшли до коаліції, щоб подолати в країні кризу. І якщо говорити про перспективу, то процес інтеграції до ЄС розпочався після того, як ми навели лад у нашому домі. Це забрало два роки. На виборах ми обрали конституційну асамблею і через рік у нас була нова конституція. Після цього ми знову провели вибори й отримали уряд, який почав працювати згідно з цією конституцією. І таким чином ми навели лад у нашій країні. І лише після цього ми стали говорити з Брюсселем.
Можливо надання перспективи допоможе вирішити проблеми в Україні. Але в чому ми є абсолютно певні: без спільних дій політичних лідерів, які ведуть країну вперед, навіть з перспективою нічого не станеться. Мені здається, що важко переконати когось, що просто надання перспективи вирішить усі ці проблеми.
— Якщо ми згадали МВФ, то у багатьох існує думка, що МВФ не завжди дає правильний рецепт виходу з кризи. Враховуючи ситуацію в Україні, глобальну фінансову кризу, президентську кампанію, боротьбу між президентом і прем’єром, практично не функціонуючий парламент, не всі вимоги фонду можуть бути виконані, зокрема, підвищення цін, на чому наполягає МВФ.
— Це не проблема МВФ, а проблема України. МВФ подібно лікарю призначає курс лікування хворому пацієнту, якому потрібно пройти весь курс, а не його частину. Тобто виконати все, що визначив МВФ. Інакше пацієнт отримає такі самі наслідки. Характерно, що всі розуміють це, я маю на увазі Президента, прем’єр-міністра, парламент. Але вони не приходять до однакового розуміння щодо необхідності проходження курсу лікування. Бо для них політичні аспекти є більш важливими, ніж вирішення проблеми країни.
— А чого нам слід очікувати від чергового саміту Україна—ЄС, який проходитиме 4 грудня в Києві?
— Перш за все, цей саміт є дуже важливою подією. З цієї нагоди в Києві зустрінуться лідери ЄС та України. Вони проведуть політичний діалог, який стане свідченням того, якого дуже важливого значення ЄС надає відносинам з Україною. Адже не багато країн у світі проводять саміти з Європейським Союзом. Ніщо не може заплямувати обставини проведення цього саміту, який сам по собі вже є новиною. Звісно, будуть питання, які стануть частиною цього діалогу і будуть торкатися ситуації в Україні, ЄС та інших країнах. Під час саміту буде дана оцінка еволюції наших відносин, досягнутого прогресу, зокрема, у підготовці Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Саміт також дасть орієнтир на наступний рік.
— Газова тематика постійно присутня в діалозі Брюсселя з Києвом і, очевидно, не буде обійдена стороною під час саміту ЄС—Україна в Києві. Пане посол, чи може Київ сподіватися на те, що Брюссель відкрито скаже Москві не займатися шантажем України, і перестати заявляти щомісяця, що український уряд не може розплатитися за поставки російського газу? Принаймні так у приватних розмовах з українськими журналістами називають дії Кремля щодо Києва деякі іноземні дипломати.
— Звісно, існують такі речі, які ми хотіли б здійснити. Але існують реалії світу, в якому ми живемо. Європейський Союз, перш за все, є альянсом суверенних держав. Існують деякі питання чи сфери компетенції, які є спільними, і ЄС веде з ними переговори від імені всіх країн-членів. Водночас є питання, які перебувають у компетенції суверенних держав, членів ЄС.
— Чи бояться в ЄС нової газової суперечки між Москвою та Києвом?
— Я б не сказав, що ми боїмося. Ми сподіваємось, що цього не трапиться. Водночас ми повинні бути реалістами — такі речі можуть траплятися. Ми маємо деякі позитивні речі, але також і сигнали, які залишають нам простір для стурбованості. Ми не можемо попередити чи диктувати — як, що і коли. Втім, цього разу ми підготовлені більше, ніж минулого разу. Ми ще залишаємося вразливими, але менше ніж рік тому. Якщо газова суперечка все-таки повториться, то процес диверсифікації джерел постачання і транзиту газу буде й ділі продовжуватися.
