Колишній журналіст, енергійний мер Вільнюса Артурас ЗУОКАС — один із молодих і популярних політиків Литви, голова Ліберал-центристського союзу. Він близький до президента країни Адамкуса, був одним із керівників обох передвиборних кампаній нинішнього глави держави. Київ Артурас Зуокас відвідав напередодні травневих свят — разом із делегацією литовських підприємців і литовськими учасниками «Євробачення» — групою Laura and the Lovers. «Сподіваюся, наші виконавці сподобаються українцям, тим більше, що бабуся Лаури — родом з України», — сказав мер. Що ж до практичних питань, то Артураса Зуокаса дуже зацікавив київський проект оновлення «хрущовок», оскільки подібна проблема існує й у Вільнюсі.
Зустрівшись із кореспондентом «Дня» біля готелю «Україна», Артурас Зуокас запропонував розмовляти на свіжому повітрі — йому дуже сподобалися квітучі деревця біля верхнього купола «Глобуса». На жаль, лавок там не виявилося, а сидіти на кам’яному парапетi наприкінці квітня було ще холоднувато. Не знайшлося лавки й біля Жовтневого палацу. Нарешті репутацію Києва як міста для городян врятували лавочки просто біля проїжджої частини Хрещатика. Панорама відкривалася не найкраща, але Артурас Зуокас на це не зважав.
— Наскільки процес інтеграції Литви до Європейського Союзу змінив життя Вільнюса?
— Нерозумно дивитися на ЄС лише як на джерело грошей. Я вважаю головним досягненням те, що членство в Євросоюзі дає нам нові можливості: культурні, соціальні, економічні, політичні. Звісно, в системі ЄС дуже багато бюрократії, ми не хочемо стати такими самими, але європейські стандарти, основа європейських законів, ідеї дуже важливі, тим більше, що наші країни — Литва й Україна — багато в чому ще шукають своїх шляхів. Наприклад, європейські принципи повинні допомогти захистити інтереси суспільства, адже інтереси політики або бізнесу традиційно більш організовані, мають більший вплив.
Багато проектів, які ми нині втілюємо не лише у Вільнюсі, а й у країні в цілому, стали можливими лише завдяки фондам ЄС. Цього року місто починає будувати об’їзні шляхи. Саме воно могло б реалізувати цей досить дорогий проект тільки протягом п’яти-десяти років. Також дуже важлива допомога ЄС для систем очищення води, повітря, екологічних програм, поліпшення соціальної інфраструктури. Через півроку після того, як Литва стала членом Євросоюзу, вдвічі збільшилася кількість туристів із його країн, а це дуже важливо для економіки міста.
— Але була й «домашня робота», яку треба було виконати, не чекаючи допомоги з фондів Євросоюзу?
— Кожна країна повинна бути активною, мати свої проекти й фахівців, які могли б їх реалізувати. Важливо, щоб усі процеси були прозорими, відкритими, щоб громадськість, жителі міста отримували інформацію про плани міської влади, висловлювали свою думку, і щоб їхній голос почули. Я сказав би, що наша адміністрація з цим завданням справляється непогано.
— Як при новій забудові Вільнюса ви знаходите баланс між інтересами бізнесу та громадськості? Ця проблема нині дуже актуальна для нашої столиці.
— У Вільнюсі також триває гостра дискусія з цього питання. Мета міської ради й моя як мера — у тому, щоб Вільнюс був не лише столицею Литви, а й став би центром регіону: триста кілометрів довкола, 16 млн. населення, Мінськ, Калінінград, Рига... Для цього, звісно, потрібна хороша інфраструктура, потрібні готелі, офісні приміщення, якісні дороги, культурні об’єкти… Якщо чотири роки тому центром балтійських республік вважали Ригу або Таллінн, то сьогодні, безперечно, таким центром став Вільнюс. Мені було дуже приємно, що Вільнюс отримав визнання Financial Times як місто майбутнього у Східній Європі.
Найголовніше — знайти баланс між інтересами жителів та інтересами розвитку міста. Хоч здебільшого я не бачу тут великого протиріччя. Якщо є будівництво — отже, є робота. Якщо є конкуренція — отже, за цю роботу платять більше. Ми раді, що у Вільнюсі найнижче безробіття і найвища середня зарплата по Литві.
Міська влада вимагає від компаній інвестицій у соціальне середовище. Вимагаємо, щоб не лише будували будинки, а й піклувалися про зелену зону, щоб були проекти для городян, ігрові майданчики для дітей тощо.
Я отримую на свою адресу багато критики, але нещодавно ми провели кілька опитувань населення і з’ясували: понад 70% городян вважають, що Вільнюс рухається в правильному напрямку, життя покращується. На запитання про те, що є символом цього покращання, 70% називають будівництво. Ті, хто проти нових будівництв, виступають голосно, ті, хто за — підтримують їх тихо. Завжди чується слово «ні», але це не означає, що воно у більшості.
Для нас у Вільнюсі основне завдання: щоб усі процеси були якомога відкритішими, всі тендери справедливими. Якщо ми видаємо якийсь дозвіл на будівництво — вміщуємо його в інтернеті. І якщо ваш сусід розпочав ремонт, який вам підозрілий, ви можете зайти на сайт. Якщо адреси сусіда там немає, значить, він не має дозволу. Ви вже самі контролюєте місто. Телефонуєте в управління, кажете, що ось такий почав ось таку перебудову, а дозволу в нього, як ви розумієте, немає. Ми перевіряємо, і якщо немає дозволу — стягуємо штраф. Ми хочемо, щоб жителі Вільнюса не були просто споживачами, а брали участь у житті міста, допомагали владі управляти ним.
— Бувають пікети під вашою мерією?
— У мене було, мабуть, кілька великих пікетів. Один провели водії таксі, коли ми ввели нові порядки: щоб машини були кращі, щоб були касові апарати, щоб шофери були культурно одягнені, не курили в машині... Був великий страйк. Але ми не здалися, тим більше, що населення нас підтримувало. Ті, хто чотири роки тому був проти такого порядку, сьогодні приходять і кажуть: «Знаєш, мере, ми тоді якось не подумали, що порядок дасть нам більше клієнтів». Таких суперечок буває багато, тим більше, що іноді й політичні партії спеціально організовують демонстрації протесту, щоб привернути увагу преси, тиснути на владу. Але ця система демократична, і найголовніше — завжди дивитися на суперечку якомога ширше. Часто буває, що обидві сторони мають слушність. Скажімо, в нас частина жителів старого міста не хоче, щоб ми відбудовували єврейський квартал, зруйнований у серединi минулого столiття. Маємо всі фотографії, всі креслення, і добре було б відбудувати ці будинки. Але ті, хто зараз живе у старому місті, хочуть, щоб на цьому місці залишилася зелень. Інші, ті, хто хоче, щоб місто було таким, як раніше, також мають слушність. Кому віддати пріоритет?
— І що ж ви вирішили?
— Цього року буде відновлено першу частину єврейського кварталу, а інші частини, на сьогодні досить спірні, ми відкладемо на п’ять-десять років, на майбутнє. Не підемо напролом.
— Тим, хто пам’ятає колишній Вільнюс, важко уявити собі хмарочоси в литовській столиці...
— Так, біля готелю «Лієтува» ми розвиваємо новий центр міста — як Лондон-сіті — де дозволяється будувати сучасні, висотні будівлі. Найвища будівля у Вільнюсі на сьогодні —33 поверхи, вона ж найвища в балтійських країнах. Вище ми вже не будуватимемо. Висотне будівництво необхідне Вільнюсу, в тому числі для того, щоб зберегти старі квартали. Раніше всі хотіли мати офіс у старому місті — але ж його не будували як офісний центр. Після того, як з’явився «сіті», до старого міста стали повертатися жителі — адже там мають жити люди! Що ще дуже важливо: новий центр створює сучасний вигляд міста, що розвивається. Хоча багато суперечок, багатьом не подобаються хмарочоси. Але провели опитування — і виявляється, лише 10% виступають проти будівництва висотних будівель, створення нових сучасних центрів Вільнюса. Понад 60% — «за».
— Крім того, що ви мер Вільнюса, ви ще й лідер політичної партії. Останнім часом у литовському політичному житті було багато скандалів, із них найвідоміші в нас, мабуть, «Паксасгейт» і «справа резервістів КДБ». Чому литовській політиці ніяк не вдається стати нудною, розміреною, європейсько-буржуазною?
— Я все ж таки сказав би, що литовська політика досить стабільна, незважаючи на те, що ми іноді дуже запекло сперечаємося. Зрештою, ми ж найпівденніша балтійська країна!
У сучасній політиці — в Росії, Україні, Литві — з’явилися нові тенденції, нові гравці — агентства політичного піару, професіонали в тому, щоб створити галас, скандал, когось звинуватити. Ці нові методи піару, як я вважаю, прийшли з Росії й намагаються укорінитися в Литві, Україні та інших пострадянських країнах.
— На вашу думку, ці технології «мігрують», орієнтуючись на гроші, на запит або за чиєюсь політичною волею?
— І те, й інше. Процеси, які відбуваються в Литві, Україні, інших країнах, мають значення для Росії. Звісно, російські служби та спецслужби намагаються впливати на них, особливо через піар-агентства, бізнес, який пов’язаний, зокрема, з енергетикою та має прямий вплив на політичні процеси в таких країнах.
Сьогодні ми часто визначаємо, на чиєму боці правда, за одним лише іміджем політика. Але це упаковка, а реальної суті ми навіть не знаємо. Вiд цього литовська політика багато постраждала. Вважаю, дуже схожі процеси відбуваються і в Україні. Наші органи, які стоять на захисті закону, також ще вчаться і часто роблять помилки. Але найгірше, що останнім часом вони стали інструментом у руках політиків, які використовують різні силові структури, щоб витримати конкуренцію на політичному ринку. На щастя, Литва за допомогою громадськості та преси витримала цей складний іспит. На мою думку, це буде хороший фундамент для переходу до кращої якості нашої політики. Хоча те, що сьогодні відбувається в Литві, має й негативні сторони. Але в наших людей ще вистачає здорового глузду, щоб стежити за цими процесами, оцінювати їх і мати хоробрість прямо говорити про них.
— Тобто від конфліктів у політиці можна отримати користь? У чому вона — у необхідності звикати до відкритості, до того, що твоя діяльність у будь-який момент може стати предметом розслідування, тому треба, щоб все було чесно?
— Конфлікт може дати поштовх уперед, але може й відкинути назад. Я вважаю, що всі конфлікти в Литві поки що давали поштовх іти уперед. Серйозні політичні партії мають бути відкритими. Іншого шляху немає — лише відкрита влада може гарантувати прогрес країни. Звісно, скрізь політика фінансується здебільшого за рахунок бізнесу. Але найголовніше — на яких умовах! У нас про це дуже багато розмов, але поки що немає твердої політичної волі ухвалити закони, які б зробили фінансування партій прозорішим. Одна з найкращих законодавчих змін — те, що політичні партії, які потрапили до парламенту і мають представників у міських радах, отримують фінансування з бюджету. Так політика стає прозорішою і незалежнішою.
Не думаю, що добре, коли в політику приходять сильні фінансові або комерційні структури. Так, вони завжди кажуть: «Ми дуже самостійні, бо маємо капітал, ми не займатимемося корупцією!» Але як свідчить практика, такі групи інтересів створюють багато конфліктів, від яких у кінцевому результаті страждає суспільство.
— Дивлячись на багатьох литовських політиків, починаєш думати, що у вас навряд чи змогла б стати президентом людина, яка починала бухгалтером… Ви — колишній журналіст, екс-президент Роландас Паксас — пілот, президент Валдас Адамкус захищав природу, зрештою, лідер популярної опозиційної Робочої партії Віктор Успаських — олігарх російського походження. Яскраві деталі біографії — це обов’язкова умова для успіху в литовській політиці?
— Не думаю. Звісно, щоб досягнути успіху в політичному театрі, важливі багато аспектів. Але все ж таки наші виборці насамперед цінують чесність політика, щоб його слова мали реальну основу. Однак правда, що іноді за допомогою піару можна розкрутити й дуже середнього політика.
— Як ви прийшли з журналістики в політику? Адже ви працювали в «гарячих точках»…
— Так, в Іраку, Чечні, Абхазії, Придністров’ї, Карабаху, Вірменії, Москві під час путчу… тощо. До речі, під час війни 1991 року я був в Іраку з двома журналістами з України, яких згадую з великою симпатією. Я працював для англійської телекомпанії ITN, агентства новин WTN, литовської преси...
Я ніколи не планував свого життя. Після журналістики почав займатися бізнесом і вважаю себе його «пенсіонером». Компанія сімейного рівня дала мені фінансову незалежність, але йти у великий бізнес я не бажав. Зараз я залишаюся акціонером деяких компаній, які отримують основний прибуток від нерухомості. Вже п’ять років як я в активній політиці. Мені подобається ця робота, у мене цікаві завдання, але себе я, як і раніше, вважаю журналістом. Іноді навіть кажу, що я зсередини веду розслідування роботи політика, мера.
— У дуже багатьох країнах посада столичного глави не лише господарська, а й політична. Екс-президент Паксас раніше був мером Вільнюса. А ви маєте президентські амбіції?
— Якщо людина щосили намагається досягнути конкретної мети, в неї зникає можливість подивитися ширше, побачити, що існує багато інших цікавих цілей. Я вважаю, що посада — це лише інструмент. Якщо є хороші ідеї, які треба реалізувати, і заради них потрібна посада мера — отже, вона потрібна. Якщо для якихсь ідей потрібна посада прем’єра — треба досягати цієї посади. Якщо є інша мета і для неї як інструмент потрібна посада президента — чом би й ні? Але це лише інструмент, а не мета. Не крісло прикрашає людину, а навпаки.
Я впевнений, що в наших країн — Литви й України — є хороший запас пороху, голод за успіхом. Ми хочемо вже сьогодні зробити життя кращим. У нас хороше майбутнє, тільки треба працювати. Після помаранчевої революції ваша влада має дуже великий кредит довіри і сподівань населення. І боронь, Боже, цей кредит не врахувати!
