Кажуть, москвичі зараз не вибирають ресторан за пропонованим меню. Головну роль у такому виборі відіграє наявність рамки безпеки на вході. Люди бояться виходити на вулицю через небезпеку, що чатує на них майже щокроку. Два теракти у Москві за минулий тиждень (5 і 9 липня) стали шоком, який дедалі частіше примушує замислитися: адже на місці загиблих можу опинитися і я. Правоохоронні органи закликають населення до пильності, попереджаючи, що загроза терактів існує не тільки у столиці Росії. Серед росіян помітне розчарування спробами Кремля вирішити із застосуванням сили «чеченське питання» і чергова хвиля ненависті до «осіб кавказької національності». Як впливають теракти на ваше повсякденне життя? З таким запитанням ми звернулися до відомих москвичів.
Вікторія ТОКАРЄВА, письменник:
— Теракти впливають депресійно. Слід нарешті припинити війну в Чечні. Заяви керівництва про мирне вирішення чеченського питання так і залишаються бездіяльними заявами. Останніх терактів слід було чекати: на території Чечні триває війна, а ми від неї нічим не відгороджені. І все це приходить до нас у дім. Усіх чеченців не вб’єш: це особлива нація, не така, як інші, вони боротимуться до останнього. Як можна вирішити конфлікт у Чечні? Насамперед, навряд чи можливо від’єднання Чечні від Росії. Незалежна Чечня стане розсадником наркоти та інших жахів. Чеченці — люди війни, вони не вміють працювати і не хочуть. Проте в уряді сидять розумні працівники. Якщо вони нічого не можуть придумати, то що вже мені казати.
Марк МІНКОВ, композитор:
— Те, що відбувається в Москві, — страшно й жахливо. Як довірена особа Володимира Путіна під час передвиборної кампанії, я вважав, що рішення щодо Чечні знайдуть легко і швидко — чи то в сортирі їх замочать, чи то якось ще. Думав, що все це припиниться. Не припинилося. Упевнений, перш ніж починати взаємовідносини з Чечнею на новому етапі, попередні керівники мусили прочитати Толстого або Лермонтова, щоб зрозуміти, що мають справу з іншим народом: він, можливо, менш цивілізований і більш жорстокий. Звичайно, я знаю й інших чеченців — інтелігентних, пристойних людей. Але я також знаю те, що сталося з «Норд-Остом». Усі біди Росії, пов’язані з Чечнею, відбувалися раніше від малоосвіченості наших лідерів, від того, що наш колишній міністр оборони, якого Борис Єльцин назвав найкращим міністром усіх часів і народів, був людиною малограмотною. Напевно, коли проходили Толстого у школі, він хворів. Тепер ми пожинаємо плоди ось цієї безглуздої та ідіотської війни. На моє повсякденне життя теракти впливають так само, як вони, напевно, впливали б на ваше життя, якби, боронь Боже, вони відбувалися в Україні. Я працюю вдома. У моєму робочому режимі все без змін. Але шкода невинних людей. Це викликає таке ж почуття, як, імовірно, і в ізраїльтян, — ненависть до народу. Хоча народ i не винен, а винні ці негідники. Ненависть до негідників перекидається на весь народ. Неодноразово чув, що з Чечнею треба радикально покінчити — кинути бомбу, щоб усі заткнулися. Але чим це відрізнятиметься від Гітлера, який хотів на місці Москви зробити море? Адже є й інші чеченці, яким обридла війна. Є нещасні люди, одурманені, які вірять, що вибухами чогось досягнуть. Так само, як і палестинці, які навчають маленьких дітей, перетворюючи їх на шахідів. Це явища одного порядку — те, що відбувається в Ізраїлі, те, що відбувається у нас в Росії. Коли усе це скінчиться? Це хвороба людства, як чума. Колись це мине. Поки ж я не бачу рішення.
