Останнім часом засоби масової інформації писали про те, що в світі очікується війна цивілізацій. Поки подібні прогнози не справджуються. Тим часом аналітики звертають увагу на інший феномен — «культурні війни», які точаться зараз у самих Сполучених Штатах. Що собою являє така війна і яку загрозу вона несе США? Про це розповідає в інтерв’ю Washington ProFile старший науковий співробітник дослідницького центру Hoover Institution Морріс ФІОРІНА.
— У чому виявляється феномен «культурних воєн», що відбуваються в США?
— Культурні війни ведуться серед певних верств населення, наприклад, між релігійними християнськими фундаменталістами і крайніми світськими лібералами. Аналогічні війни відбуваються і між політичними партіями.
Проте ці війни не особливо зачіпають американське суспільство. Наприклад, один з мотивів для подібних зіткнень — дебати про легалізацію одностатевих шлюбів. Однак ця проблема не хвилює більшість американців. Те ж саме можна сказати про проблему використання стовбурових клітин людини, що використовуються для різних наукових досліджень. Такого роду релігійні, моральні й соціальні питання, яким присвячена велика частина політичної дискусії, що відбувається в США, не цікаві населенню країни.
Спираючись на думки вузького прошарку суспільства — людей, що мешкають у Вашингтоні й Нью-Йорку, а також які працюють у засобах масової інформації, ви отримаєте цілковито неточне уявлення про те, що люди насправді думають в інших регіонах США. Там культурних воєн просто не існує.
— Чи впливає уявлення про культурні війни на американську політику?
— Так, і дуже значно. Я зараз вивчаю результати останнього опитування громадської думки. Цікаво, як американці відповіли на питання: «Які проблеми для Вас є найбільш важливими на виборах 2006 року?». Найбільша кількість мешканців США поставили на перше місце освіту, на друге — економіку, на третє — охорону здоров’я, на четверте — соціальне забезпечення, на п’яте — війну в Іраку, на шосте — тероризм, на сьоме — податкову політику. Зверніть увагу, що проблема одностатевих шлюбів опинилася лише на 19-му місці, а легальність абортів — на 18 му. Тобто, американців хвилюють одні проблеми, а американські ЗМІ — інші. Американці зацікавлені в розв’язанні істотних проблем, а наша внутрішня політика концентрується абсолютно на іншому.
— Отже, ви вважаєте, що «культурні війни» — не більше, ніж міф. Чим же тоді пояснюють живучість цього міфу?
— Це наслідок того, що журналісти не мають достатнього контакту з американським народом. Скільки часу вашингтонські журналісти проводять в штатах Айова або Колорадо? Скільки часу — в магазинах дешевих товарів, в супермаркетах, в магазинах, які торгують запчастинами для автомобілів? Журналісти спілкуються в своїх вузьких компаніях, в яких люди дотримуються схожих з ними переконань.
— Який вплив на США можуть мати «культурні війни»?
— Загалом, це явище негативно впливає на стан здоров’я американської демократії. Люди не приходять на виборчі дільниці, тому що вони вважають, що політики не беруться вирішувати ті проблеми, які для них найбільш важливі. А ті, хто голосують, менше довіряють уряду і більше схильні сумніватися, що уряд сприяє поліпшенню їхнього життя.
— Чи можливо виправити ситуацію?
— Я не знаю, як це зробити. Вчені й експерти можуть обговорювати ці питання скільки завгодно і навіть нескінченно довго, але тут діють більш могутні соціальні сили. Наприклад, політики сприяють загостренню дебатів на такі теми, щоб зацікавити певні групи виборців і привернути їх на свій бік. Проблема полягає в тому, що люди, дуже зацікавлені цими питаннями, набагато активніше беруть участь в політичному процесі, а люди, яких ці питання не хвилюють, природно менш активні. Тобто наша система дає перевагу людям, якi дотримуються крайніх поглядів, причому ці погляди не відповідають переконанням більшості населення США. І тут вже нічого не поробиш.
— Якщо ці процеси триватимуть, то до чого можуть прийти США?
— Економісти часто кажуть, що якщо справи не зможуть йти звичним шляхом нескінченно довго, то ситуація обов’язково зміниться. Буває, що ситуацію кардинально міняють політичні вибухи. Що я маю на увазі? У 1980-ті роки і Республіканська, і Демократична партії просто ігнорували проблему дефіциту національного бюджету. 1992 року незалежний кандидат в президенти США Росс Перо, про якого ніхто не знав до початку виборчих перегонів, почав говорити про це і отримав рекордні 19% голосів виборців. Візьмемо ще один, менш вдалий випадок. Під час президентських виборів 1968 року Джордж Уоллес набрав 40% голосів в деяких північних штатах через те, що ані республіканці, ані демократи не знали, як ефективно здійснювати расову політику.
Тобто, коли якомусь серйозному питанню приділяють недостатньо уваги, виникає ризик політичного вибуху в особі «третьої» партії або просто незалежного кандидата, який зрозумів, що існує вільна політична ніша. Головне, що характеризує ці політичні зміни, — їхня цілковита непередбачуваність
Морріс ФІОРИНА — старший науковий співробітник дослідницького центру Hoover Institution і професор Стенфордського університету. Співавтор дослідження «Культурна війна: Міф про розколоту Америку».
