Надзвичайний і Повноважний Посол Угорщини в Україні Міхаель Баєр побував днями в Ужгороді, де прочитав лекцію студентам Ужгородського національного університету на тему енергозбереження. А в Угорськомовному інституті імені Ференца Ракоці (Берегове) — на тему євроінтеграції України. Також пан Баєр провів робочі зустрічі з дипломатами і консулами в Ужгороді і Береговому, поспілкувався з ректорами місцевих вищих навчальних закладів. На одній із цих зустрічей побував і «День». До речі, місто Ужгород для неформального спілкування про формальні речі обрано не випадково. Багато років угорсько-українські зв’язки зводилися до відносин між Угорщиною і Закарпаттям. Пан Баєр запевнив, що з кожним роком його роботи ситуація змінюється.
Міхаель БАЄР: — За останні три з половиною року відбулися кардинальні зміни у відносинах між Україною та Європейським Союзом. Були часи, коли у цих відносинах не вистачало конкретної змістовності. Здавалося, що ми копаємось один у одного в кишені, які хоча й не порожні, але містили в собі небагато.
Втім, останнім часом наше керівництво приділяє більше уваги співпраці з Україною, ніж це було кілька років тому. Угорщина зараз ще активніше виступає за підписання Угоди про асоціацію, ніж раніше. Я не впевнений, що угоду в листопаді буде підписано, але шанси високі.
Зауважу, що поки скасування візового режиму для України не відбулося, наша країна веде активну роботу з видання віз для українців. Минулого року громадяни України отримали 140 тисяч шенгенських віз. Це 43% усіх віз, котрі Угорська консульська служба випустила по всьому світу. Цього року я готовий до того, що їхня кількість зросте до 155—160 тисяч. Вважаю це наглядним вкладом до зближення наших народів.
Володимир ПРИХОДЬКО, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин УжНУ: — У своїй роботі ми намагаємося протистояти ототожненню угорсько-українських відносин як таких, що на 99% стосуються Закарпаття. Вивчаючи економічну статистику за останній рік, я відчув, що є дуже багато нового. Чи правильно складається враження, що в Угорщині з’явився певний новий драйв щодо економічної співпраці з Україною?
М. Б.: — Я намагаюся їздити всією країною і не обмежуюся лише Закарпаттям, бо я посол Угорщини по всій країні. За минулий рік ми показали виставку картин художника Віктора Вазарелі у Києві, Одесі, Сімферополі, Харкові та Львові. Наше посольство має намір провести Дні угорської культури в Україні. Хочу запевнити, що вони також відбудуться не тільки на Закарпатті. Бізнес-делегації постійно відвідують різні регіони країни.
Цього року ми очікуємо, що торговий оборот наших двох країн перевищить $4 млрд. Є в нас і нова сфера відносин, адже Угорщина купує 40% української електрики. Також з’явилася дуже цікава стратегічна форма співпраці — перекачка газу в реверсному режимі з Угорщини до України. Всі ці питання належать до завдань нашої стратегічної співпраці.
Україна — важливий партнер для нас. Були часи, коли ВВП України зріс на 6%. І я вважаю, що це не максимум. Якби у вас було все гаразд у економіці, фінансах, було б трохи менше корупції і більш відповідний інвестиційний клімат, то 5—6% можна було б легко досягти. Це важливо, адже в Європі цей рівень сягає 1—2%. Українська економіка може дістати такий поштовх не з внутрішнього ринку, а від європейських партнерів. Проте, зізнаюся, ми поки не розглядаємо українські товари як конкурентні.
Федір ВАЩУК, ректор Ужгородського національного університету: — У науковій співпраці існує проблема, що якби, до прикладу, наш університет хотів узяти на роботу нобелівського лауреата з Європи, ми б не змогли цього зробити, бо мусили б вимагати підтвердження його диплому. Яка ваша позиція щодо цієї та низки інших проблем у сфері освіти?
М. Б.: — У сфері гуманітарної роботи я дійсно дещо не задоволений, бо науково-дослідницькі відносини розвиваються не дуже швидко. На мою думку, для пожвавлення наукової співпраці наших країн ми, в першу чергу, повинні вирішити питання щодо взаємного визнання дипломів.
Я дізнався про випадок, коли дипломи трьох викладачів, які закінчили аспірантуру по угорському мовознавству в Будапештському університеті, не змогли визнати в Україні. Відмову їм мотивували тим, що оскільки цією тематикою тут ніхто не займається, то нехай вони спочатку перекладуть свою дисертацію. Я розповів цю історію пану Табачнику в його кабінеті і сказав, що в Угорщині не наважилися б сказати аспіранту з університету Шевченка такі речі в аналогічній ситуації. Тож я вважаю, що картина дуже зміниться, якщо ми зможемо дуже швидко визнавати дипломи один одного. Відповідний протокол треба підписати. Ми чекаємо пана Табачника у Будапешті, але поки він не їде...
