Згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними у першій трійці країн-кандидатів — Чехії, Польщі та Угорщини — 60—80 відсотків їхнього населення висловилися за приєднання до Північноатлантичного оборонного альянсу. До ювілейного для НАТО Вашингтонського саміту також залишилося трохи більше місяця. Це, як стверджує голова Комітету з оборони та закордонних справ сенату Чеської Республіки Міхал ЗАНТОВСЬКИЙ, залишає не так уже й багато часу для вирішення найнагальніших проблем, що постали перед законодавчою та виконавчою владою його країни.
— Передусім ми мали адаптувати до натовських стандартів нашу правову систему та законодавчу базу. Перед нами навіть постала проблема зупинення дії конституції в тій частині, яка забороняє іноземним військам перебувати на території Чехії. Наш основний закон не дозволяє надсилати й чеські війська до інших країн без офіційного дозволу на те обох палат парламенту. Ці положення були закладені в конституцію під впливом попереднього досвіду участі Чехословаччини у Варшавському пакті та стосунків з Радянським Союзом. Але тепер ми свідомі, що настав час для внесення поправок у відповідні статті, аби вони не стояли на заваді участі нашої армії в миротворчих операціях.
Крім того, парламент працював над змінами до всіх законів, що стосуються армії, а також над ухваленням додаткових 7 нових нормативних документів.
— Ви говорите переважно про проблеми, пов’язані з адаптацією законодавства. Чи означає це, що армія Чехії вже готова до вступу в НАТО?
— Ми відчуваємо й знаємо, що наші військові можуть успішно виконувати поставлені перед ними завдання. Підтвердженням цього може бути зростання ефективності роботи нашого контингенту в різних регіонах, зокрема в Югославії. Ми завжди говоримо про нашу готовність і зараз, і в майбутньому брати участь в операціях заради європейської та глобальної стабільності й безпеки.
— Якою ви бачите роль НАТО в наступному столітті?
— На жаль, ми не можемо обговорювати концепцію НАТО, допоки офіційно не станемо членами цієї організації. Але Чехія завжди була й залишається на тій точці зору, що в наступному столітті і концепція, і завдання альянсу повинні дещо змінитися.
Ми віримо, що нині загроза світовій безпеці набуває нових, дещо незвичних форм. Я маю на увазі тероризм, одним із найнебезпечніших різновидів якого є тероризм, зорганізований і підтримуваний окремими державами. З огляду на це й виникає потреба посилити роль НАТО в зміцненні світової безпеки. Це означає, що об’єднаний миротворчий контингент має протистояти державам-терористам. Інакше можуть виникнути такі конфлікти, придушити які буде надзвичайно важко.
— Якою є позиція вашої країни щодо подальшого розширення НАТО?
— Захищаючи політику «відкритих дверей», ми віримо, що, крім Польщі, Чехії та Угорщини, в НАТО можуть бути прийняті країни, чия економічна, військова та правова база відповідає вимогам альянсу. Ми сподіваємося, що таку можливість отримає наш найближчий сусід — Словаччина, чиї шанси збільшилися після останніх виборів. Такою ж є наша позиція стосовно балтійських країн, а також Румунії та Словенії. Проте голосувати за вступ наших сусідів ми зможемо лише тоді, коли самі станемо членами НАТО.
— Останнім часом складається враження, що, на відміну від багатовекторної Польщі, Чехія, вибравши для свого подальшого розвитку західний вектор, намагається таким чином якомога надійніше відгородитися від своїх східних радянських товаришів за соцтабором. Чи не означає це, що після вступу до НАТО та Євросоюзу ваші відносини з Україною, наприклад, стануть прохолоднішими?
— Так, ми невдовзі станемо членами НАТО, але нам ще далеко до членства в Євросоюзі. Вступ до цієї організації є дуже непростим завданням, розв’язати яке можна лише за кілька років. Євросоюз є набагато складнішою структурою в порівнянні з оборонним альянсом, яким є НАТО, а отже, вимагає від кандидатів більш ретельної та комплексної підготовки. Я не можу погодитися з думкою, що Чехія, буцімто, відвернулася від своїх східних сусідів. Ми переконані, що перша трійка країн—кандидатів на членство в НАТО та ЄС не стане останньою, і вітаємо прагнення до позитивних зрушень в Естонії, Латвії, Словенії та Словаччині. Що ж стосується Росії, то я не бачу з її боку прагнення наблизитися до НАТО. А без такого бажання будь-які переговори не мають сенсу.
Україну ми хочемо бачити незалежною і сильною державою, бо від неї значною мірою залежить стабільність у Східній Європі. Нині відносини вашої країни з альянсом виділені в особливий розряд, і, схоже, вона тими стосунками задоволена. Ми ж зацікавлені в тому, щоб Україна була задоволена і своєю участю в НАТО. Проте зараз Київ вагається...
