Директор російських і азіатських програм Вашингтонського Інституту світової безпеки Микола ЗЛОБIН спеціалізується з питань американо-російських відносин, міжнародної безпеки, зовнішньої політики США стосовно країн Європи і Азії, політичної історії Америки, російської зовнішньої політики, боротьби з міжнародним тероризмом. У 1993 році він був запрошений до США і відтоді працює там, залишаючись російським громадянином. Він також відомий як творець і директор міжнародного інформаційного і аналітичного агентства Washington Profile. На його думку, незважаючи на останні невдачі, роль США як єдиної у світі супердержави, буде зростати. У євразійському регіоні США будуть продовжувати захищати свої інтереси в області безпеки, енергетики. Головним чином мова йде про запобігання конфліктам, зняття гостроти напруженості, а також створення сприятливих умов для американської економіки. Як безпосередньо у США ставляться до «керівної» ролі Вашингтона у світі, чи вітають все більше залучення Америки у всі регіони світу? Чи впливають нині США на українську і російську політику і яким чином? Про це «Дню» розповідає вашингтонський експерт.
— Я думаю, що в США існує велика протидія ідеї впливу на інші країни. Тому що в американській еліті зростає розуміння того, що деякі повноваження виходять далеко за рамки національних інтересів США і навіть суперечать цим інтересам. Розтягнутість держави відіграє погану роль. Чим більше розтягнені США по світу, тим слабші вони у своїй метрополії. Той же процес глобалізації відіграє подвійну роль. Чим більше США впливають на світ, тим більше світ впливає на США. І тут є дуже багато проблем, яких боїться американська еліта.
— Чи впливають США нині на українську і російську політику?
— США, звичайно, впливають на політику України і Росії. Хоча можливості такого впливу надто невеликі. Я думаю, що головне, чим впливає США на політику, — виступати худо-бідно певним гарантом міжнародної безпеки в регіоні Євразії, тим самим даючи можливість Україні і Росії більше звертати увагу на проблеми, пов’язані з енергетикою, економікою, з підняттям рівня життя, з розв’язанням своїх проблем, замість того, щоб озброюватися до зубів і намагатися забезпечити навколо себе пояс оборони. Все-таки яким би не було ставлення до американських військових баз в Середній Азії або Східній Європі — вони сьогодні виступають деяким гарантом безпеки. І той, хто хотів би дестабілізувати ситуацію, розуміє, що вони, швидше за все, матимуть справу не лише з Москвою і Києвом, але й з Вашингтоном. Це вже, мені здається, великий чинник.
— Які важелі впливу на українську і російську політику збереглися у США? Чи можете їх назвати?
— Важелів мало. Чесно кажучи, я думаю, що в тактичному плані важелів практично немає. А стосовно стратегічних — то в основному все пов’язано з тим, що є загальне розуміння того, що загрози, проблеми, виклики — вони приблизно однакові для всіх країн. І є розуміння того, що США готові у запобігання загрозам і викликам вкластися понад усе. У цьому плані є вплив на еліту. Тому що треба домовлятися, треба шукати спільну мову. Російська і українська еліта хоче бути визнаною і легітимною у всьому світі. Вона хоче бути елітою першого класу. І без того, щоб європейці та американці пустили її в салон першого класу, тут не обійтися. Тому такого роду вплив існує. Безумовно, також використовується досвід, накопичений на Заході, з інституційного будівництва та з вирішення тих чи інших конфліктів. Я думаю, що можливості прямого впливу майже рівні нулю. Більше того, зростають можливості впливу української і російської еліти на політику Сполучених Штатів.
— Яким чином?
— Інтелектуальним, наприклад. Коли розпався СРСР, склалася смішна ситуація. США, при всій потужності й інтелекті, володіли колосальною армією совєтологiв, яка раптом виявилася нікому не потрібна. Тому що вони були совєтологами. А фахівців, навіть з Росії, у Радянському Союзі, я не кажу вже про Україну або Казахстан, не було. У Вашингтоні не було жодного фахівця, який говорив би грузинською і розумів проблеми грузинської політики. Тому пострадянський простір став розтягуватися фахівцями з інших регіонів. Щодо Кавказу американцям стали давати поради експерти з Туреччини. Експерти з Азії стали давати поради, як проводити політику в Середній Азії. А стосовно Східної Європи і України, то американці стали слухатися поляків і експертів по Східній Європі. Це неправильно, тому що у них свої інтереси. У цьому випадку українська й інтелектуальна еліта можуть надати досить серйозну допомогу.
— Як ви можете тоді пояснити, що під час виборчих кампаній в Україні деякі партії постійно експлуатують лозунг, що Америка управляє політикою України? Комуністи навіть називали посла США в Україні гаулейтером.
— Я думаю, що Америка може втручатися у внутрішню політику будь-якої держави настільки, наскільки ця держава їй дозволяє. Типовим прикладом є Ірак. Американці окупували країну повністю. Вони платять усім чиновникам зарплату з американського держбюджету. Вони створили політичну систему, створили мас-медіа, телебачення в Іраку, самі організували вибори і програли їх. Усьому є своя межа. На мою думку, роль Америки у світі в принципі у кожній конкретній країні перебільшується до крайньої межі. Багатьом політичним діячам, а то й еліті, угрупуванням хочеться бачити в Америці закулісного діяча, який керує всім, щоб у разі чого виправдати власні помилки і помилки своїх політичних супротивників або їхню поведінку, вводячи Америку як гравця з тим, щоб зробити умови політичної боротьби нечесними. Наприклад: привнести в Україну чинник, якого немає, але переконувати всіх, що він є.
