Нещодавно ведучий ТСН каналу «1+1» Ігор Слісаренко
разом із цілою делегацією українських журналістів побував у штаб-квартирі
Альянсу в Брюсселі на запрошення прес-центру НАТО. Він поділився своїми
враженнями від цього візиту та міркуваннями про роль НАТО у нинішньому
світоустрої.
Сьогодні НАТО робить ту конче необхідну справу, яку ніколи
за час свого існування не спромоглася виконувати ООН, а перед другою світовою
— Ліга націй через розбіжності інтересів величезної кількості країн-учасниць,
не може виконувати ОБСЄ — через слабкий і розпливчастий статус. Уявімо
ситуацію, коли б НАТО залишилося осторонь, а косовською кризою займалася
б, як пропонували «миролюбці» і «законники», та ж ООН. Упевнений, світ
отримав би нову проблему на кшталт палестинської. Можна згадати й Кіпр,
де лінію розмежування між двома громадами вже 25 років патрулюють оонівські
військові спостерігачі, а по обидва боки «зеленої лінії» вже виросло покоління,
яке просто не розуміє, чому вони мусять об'єднатися. До речі, саме НАТО
втримало тоді і утримує досі двох своїх членів — Грецію та Туреччину —
від збройного конфлікту. А коли у 95-му році нідерландський батальйон у
містечку Сребреніца в Боснії не перешкодив сербам вивезти десятки мусульман,
щоб потім їх розстріляли, світ почав ганьбити НАТО за бездіяльність.
Цікаво, що НАТО не вважає себе істиною в останній інстанції
і відкрите для дискусій. Україну в НАТО люблять — про непересічне значення
особливого партнерства говорять всі: від службовця прес-служби до Генерального
секретаря. За моїми особистими враженнями, в НАТО до України ставляться
так само, як і в іншій європейській організації — Раді Європи: вередлива
дитина, яку треба терпляче виховувати, аби вона зрозуміла власні таланти.
Вражає наша власна нещирість. Деякі наші комуністи-депутати
по кілька разів їздять до штаб-квартири в Брюсселі, щоб ганьбити там натовських
генералів. Один полюбляє запитувати, чи не соромно їм носити погони, інший,
натомість, розпинається у своїй палкій симпатії до Альянсу. А повернувшись
додому, скликає прес-конференцію, щоб розповідати: «Ну ж я їм там показав
«кузькіну мать»...» Натовці наївно вірять, що у вільній дискусії можуть
їх переконати...
Українські журналісти такі ж амбітні, як в усьому світі.
Погано лише, коли поінформованість поступається місцем амбітності. І тоді
журналістка може виголосити на мільйонну аудиторію свій «прогноз», що НАТО
ось-ось розвалиться. А на питання, звідки така впевненість, скромно потуплює
очі і посилається на якісь «секретні матеріали», певно, від агентів Скаллі
та Малдера...
Завдяки НАТО ми в Європі отримуємо нову систему координат
у міжнародних відносинах: на зміну традиційній досі системі врівноваження
інтересів, коли провідні й наймогутніші країни ділили між собою зони впливу
і стежили, щоб ніхто не порушував цей статус-кво. Приходить система колективної
безпеки на принципах рівності (маленька Ісландія, яка не має армії, має
таке ж право голосу, як і США, у прийнятті політичного рішення). Це забезпечує
союз справді демократичних сил. І цей союз відкидає принцип державного
суверенітету, коли йдеться про брутальне порушення прав людини. Саме такі
нові принципи міжнародного врегулювання можуть бути адекватною відповіддю
на ті виклики, з якими стикається людство на порозі нового тисячоліття.
