Директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішель Дюре з 2002 року опікується питаннями співпраці Альянсу та Києва. Тому він як ніхто інший добре обізнаний зі станом співробітництва нашої країни та Північноатлантичного альянсу. Чи змінилось щось у відносинах між НАТО і Україною після приходу до влади антикризової коаліції? Чому генсек НАТО на одній із прес-конференцій в цьому році наголосив на необхідності привнесення динаміки у відносини між Альянсом і Україною? Чому після майже 10 років співробітництва ідею вступу України в НАТО підтримує лише приблизно 20 відсотків українців? Про це «Дню» розповідає представник Альянсу в Україні.
— Багато експертів, характеризуючи відносини між Україною і НАТО в 2006 році, вважають минулий рік роком втрачених можливостей. Як би ви коротко охарактеризували торішні відносини між Альянсом і Києвом? Якщо можна, назвіть досягнення чи прорахунки, які були допущені за цей період? Чому не були використані шанси, які з’явилися перед Україною минулого року? Чи вплине відставка Тарасюка на євроатлантичну інтеграцію України?
— Втрачений рік? Навряд чи, але, безумовно, це залежить від кожної конкретної позиції та рівня розуміння реалістичних очікувань. З інституційної точки зору, ніколи ще наші відносини не були настільки глибокими та відвертими, як нині у рамках Інтенсифікованого діалогу. Українські делегації найвищого рівня відвідували Брюссель, починаючи від прем’єр-міністра, і ми мали реальний політичний діалог між країнами Альянсу та Україною. Ми сподіваємося продовжити співпрацю в такому ж дусі у 2007 році. З часу виборів до Верховної Ради, ми, разом з країнами Альянсу, запросили майже десять відсотків новообраних народних депутатів відвідати штаб- квартиру НАТО, де вони могли спокійно отримати інформацію.
Із практичної точки зору, у 2006 році були позитивні здобутки у рамках багатьох проектів, я б сказав, обопільно корисних. Нарешті було ратифіковано довгоочікуваний Меморандум про стратегічні авіаперевезення, що несе в собі вигоду для обох сторін. Україна продовжує реформування структур безпеки та оборони, хоча внутрішньополітична ситуація залишається непростою. Втім, Україна оприлюднила першу в історію Білу книгу з питань оборони, що засвідчило високий рівень прозорості. Було ухвалено рішення про участь в антитерористичній операції під проводом НАТО на Середземномор’ї «Активні зусилля», і це викликає повагу з боку країн Альянсу. Також відбулися конкретні обговорення щодо можливості участі України в інших великомасштабних операціях НАТО, таких як Міжнародні сили сприяння безпеці на території Афганістану. Офіс зв’язку НАТО активно розвиває програми підготовки для забезпечення більш ефективного управління структурами безпеки. Уявіть, минулого року відбулося понад сотню заходів з технічних аспектів інтеграції! Більш значущими практичними проектами є ініціатива Цільового фонду ПЗМ щодо знищення застарілих боєприпасів та стрілецької зброї, реальна фаза якої розпочалася у 2006 році. Інший проект Цільового фонду в Україні має на меті сприяти подоланню негативних соціально-економічних наслідків скорочення Збройних сил. З цією метою у квітні минулого року у м. Хмельницькому було започатковано Центр перепідготовки для колишніх військовослужбовців. Він забезпечується за рахунок ресурсів НАТО.
Такі практичні програми співпраці протягом минулого року суттєво розширилися. Навіть в Службі Безпеки України було створено спільну робочу групу з НАТО з метою раціоналізації зусиль у галузі реформування для приведення цих структур до європейських стандартів. Якби країни Альянсу не були настільки відданими співпраці з Україною, вони навряд чи підтримували б такі дії.
Говорячи з інституційної точки зору, відповідальність за реформи в державі належить Україні. Реформи потрібні не НАТО, а Україні. В усіх нових країнах НАТО передумовою втілення ключових реформ в секторі безпеки був політичний консенсус. Безумовно, під час та після парламентських перегонів питання НАТО занадто політизувалося, а погляди на євроатлантичну інтеграцію були діаметрально протилежними. Я помітив, що міфи та стереотипи, багато з яких просто примітивні, знову виникли у цей час, завдяки добре профінансованому піару.
У грудні минулого року я навіть бачив у Криму плакати, які звинувачували НАТО у розв’язанні війни на Філіппінах у 1948 (!) році. Якщо ви довіряєте такій брехні... НАТО тоді ще навіть не існувало! Те, що в Україні насправді потребує вдосконалення, то це розуміння НАТО, як широкою громадськістю, так і політичними партіями. Необхідно відверто говорити правду. Багато хто розглядає Альянс як «ворога старих часів» або організацію, ворожу до Росії, і, на мою думку, над цим потрібно працювати. Росія, з якою ми готуємося відсвяткувати десятиріччя підписання Основоположного акта, є нашим стратегічним партнером, і ми не маємо конфліктів з жодним з наших партнерів. До речі, кораблі цієї країни-партнера, що базуються у Криму, взяли участь в антитерористичній операції НАТО.
— Що стоїть за нещодавньою заявою генсека Яаапа де Хоопа Схеффера, який зазначив, що НАТО очікує від України в 2007 році «більше динаміки і практичних результатів»? Яких саме результатів очікує Альянс від України в цьому році?
— НАТО керується якісними показниками, згідно з якими рішення про вступ тієї чи іншої країни ухвалюється відповідно до успішності дій та реформ, а не декларацій. Йдеться не про те, що ми «очікуємо результатів», ми лише хочемо поглибити взаємну практичну співпрацю, про що було оголошено у вересні 2006 року під час візиту прем’єр-міністра України до штаб-квартири НАТО. Нам багато чого пообіцяли, і тепер ми хочемо пересвідчитися, що слова будуть підкріплені діями. Йдеться також про інформаційну кампанію, яка не повинна обмежитися планами на папері...
— До речі, чи підготовлено Цільовий план Україна — НАТО на 2007 рік і коли буде зроблено оцінку виконання Цільового плану за 2006 рік? Можливо, уже існує попередня оцінка з боку НАТО, яка вона?
— Протягом усіх попередніх років відбувалися подібні дискусії. Щорічні Цільові плани оприлюднюються зазвичай у першому семестрі. Скласти такий план не дуже легко, за його наповненість відповідає насамперед Україна, але, як ви знаєте, фінансування залишається каменем спотикання. Обговорення тривають, проект документа зараз розглядається у Брюсселі і, без сумніву, незабаром буде остаточно узгоджений. План на 2007 рік цього разу є дуже конкретним, і в ньому добре розставлені пріоритети.
— Як ви в цілому оцінюєте вже після ухвалення бюджету на 2007 рік налаштованість нинішнього уряду і прем’єра виконувати дані 14 вересня минулого року в Брюсселі обіцянки про підвищення рівня інформованості українського населення про НАТО і, зокрема, створення позитивного іміджу Альянсу? Коли, на вашу думку, населення України почне більш позитивно сприймати НАТО?
— Тут ви ставите одразу два запитання. Почну з другого. Це станеться, коли люди не відчуватимуть себе змушеними робити дещо, чого вони цілком не розуміють. Напевно, не слід підштовхувати людей діяти проти їхньої волі та згоди. З іншого боку, чесна та відверта інформація з фактичним, а не емоційним наповненням, має першорядне значення. Для цього необхідно виробити комплексну та надійну інформаційну стратегію, підкріплену реальними ресурсами та політичним консенсусом між різними партіями. Щодо першого запитання, забезпечення ресурсами, потрібно не так багато коштів, але ця навіть незначна інвестиція принесе плоди. Головне — яким чином розподілятимуться ресурси, та політична воля. З іншого боку, чи готові українські платники податків витратити десятки мільйонів на проведення «народних консультацій» з питання, яке навіть не є реальним, а залишається віртуальним, у той час, коли лікарні відчайдушно потребують медичного обладнання та мріють отримати на декілька гривень більше на ліжко щороку? В нових державах НАТО на інформацію про НАТО витрачалися не гроші з держбюджету, а, насамперед, кошти приватних інвесторів, через громадські організації, зацікавлених у тривалих наслідках реформ, які мають забезпечити стабільність та прозорість їхнього бізнесу. Іншими словами, процес євроатлантичної інтеграції не є державною монополією, оскільки зачіпає усі верстви суспільства.
— Ви досить тривалий час перебуваєте в Україні. Як, на вашу думку, можна підвищити ефективність інформування українського населення про НАТО і, зокрема, в контексті демонстрації переваг входження України до Північноатлантичного блоку?
— Я порівнюю з періодом 2002 року. Я би сказав, тоді цей процес лише починав розвиватися. Сьогодні обговорення питань НАТО більше не є екзотикою в Україні, хоча й привертають багато уваги та інтересу, якщо не сказати пристрастей. Майже щодня в Україні ми чуємо про проведення круглого столу, конференції чи громадського слухання з питань НАТО. Дебати в процесі, і хочете ви цього чи ні, їх не так легко припинити. Звичайно, якщо подивитися на досвід країн Альянсу, які приєдналися нещодавно, ви побачите, що для того, або роз’яснити плюси та мінуси членства необхідно мати політичний консенсус, залучення політичних, економічних та культурних еліт, а також належне ресурсне забезпечення, хоча це означає, що мають бути витрачені мільйони. І з обмеженими ресурсами можна досягти багато чого за умови їх раціонального використання.
— Голова комітету Верховної Ради із закордонних справ Віталій Шибко в інтерв’ю «Дню» сказав, що вступ України в НАТО буде залежати від того, що в цьому блоцi є цікавого для України. І якщо на сьогоднішній день НАТО зможе запропонувати Україні цікаві речі, які допоможуть вирішити не лише питання безпеки, але й багато внутрішніх і соціальних проблем, тоді це стане вагомим аргументом до вступу в Альянс. Як ви гадаєте, чому до сих пір не вдається показати українському народу цікаві речі, про які говорить Шибко? Чи їх просто немає? Чи, можливо, Брюссель і Київ не можуть і не вміють їх показати?
— НАТО не займається активним пошуком нових членів, але дотримується політики відкритих дверей. Ви хочете — або ні — вступити до організації. Це рішення українського народу. НАТО не ставить собі за мету переконати, але надає правдиву інформацію про Альянс та роз’яснює його поточну політику. Нові країни НАТО (а 40% загальної кількості країн є колишніми соціалістичними державами, серед них — країни з православним віросповіданням) не мають жодних нарікань. Власне, ніхто не скаржиться. Історично, навіть ті політичні партії, які були проти вступу країни до НАТО, пізніше стали великими прихильниками того, щоб залишатися у складі Альянсу. Це засвідчив, наприклад, референдум в Іспанії 1986 року. Чи не варто додати, що минулого року, вступ до НАТО підтримували більше сербів, ніж українців? Я лише хочу продемонструвати, що кожний вибір необхідно зважити, урахувати усі «за» і «проти» та прислухатися до своєї свідомості. Намалюйте дві колонки, вказавши з одного боку різні можливості забезпечення безпеки України на тривалий період, а з іншого переваги кожного з них, що походять від реформ, економічного процвітання, демократії, незалежності, свободи, енергетичної безпеки тощо і поставте відповідні бали, після чого можна визначитися із своїм ставленням. НАТО не рекламує членство в організації, ніколи цього не робила і не робитиме. Альянс існує і розвивається сам по собі, причому населення його країн становить 840 млн. мешканців, а загальний ВВП — понад 60% від світового. Це гарантує чималі можливості країнам-кандидатам та партнерам. Отже, сьогодні ми готові об’єднати зусилля з керівництвом України та громадськими організаціями для роз’яснення НАТО (як ми це робимо також в наших країнах), але підкреслюючи, що курс на вступ до НАТО залежить від України та її народу.
— До речі, хотілося спитати вас як представника Альянсу — як впливає на відносини між НАТО і Україною боротьба, яка ведеться між Президентом і прем’єр-міністром? Як вплине відставка Тарасюка на євроатлантичну інтеграцію України? Чи загальмується через це співпраця між Україною та НАТО?
— Ми вважаємо це внутрішнім питанням і не коментуємо внутрішньополітичну ситуацію такого роду. Ми дотримуємося рамкових документів, які визначають механізми консультацій та співпраці, i продовжуємо співпрацювати.
Що стосується відставки міністра закордонних справ. Генеральний секретар особисто завжди високо цінував професіоналізм та відданість пана Тарасюка, а зараз готується лист, в якому генсек висловить вдячність пану Тарасюку за його внесок, також подяку як другу і побажання успіхів у подальшій кар’єрі. Ми готові співпрацювати з новим міністром закордонних справ, хто б це не був. Ми сподіваємося, що якість наших відносин не погіршиться. Щодо другої частини вашого запитання, ми провадимо iнтенсифікований діалог, у якому визначені пріоритети роботи, такі як реформування структур безпеки та оборони, практична співпраця, наприклад, участь України у міжнародних операціях, таких як «Активні зусилля» у Середземномор’ї, на Балканах, підтримка військових лікарів у рамках нашої операції в Афганістані, потенціал стратегічних авіаперевезень, який Україна пропонує НАТО для використання в різних операціях, зокрема, щодо тилової підтримки Альянсу місії Африканського союзу у Дарфурі. Отже, як бачите, на цьому фронті відбувається багато чого. Завдяки цьому Україна набуває позитивного іміджу країни-донора безпеки. Стосовно інтеграції та темпів реформ, дозвольте мені лише сказати: реформи потрібні Україні, а не НАТО, чи не так?
— До речі, як ви розцінюєте заяву міністра надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича про те, що членство в НАТО потрібно відкласти? Як ви гадаєте чи може Партія регіонів «дозріти» до того, щоб підтримати членство України в НАТО? Коли це може статися?
— Досягнення політичного консенсусу — це внутрішнє питання. З нашого боку, ми маємо добрі відносини з усіма політичними партіями. Щодо міністерства з питань надзвичайних ситуацій, дозвольте нагадати вам, що це міністерство успішно співпрацює з НАТО в практичній площині ось уже багато років, зокрема в рамках Меморандуму про взаєморозуміння з питань планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, підписаного у 1997 році, розробляються спільні плани ефективного реагування та готовності до природних катастроф, таких, як сходження лавин та землетруси, а також техногенних лих або терористичних нападів із виливом токсичних речовин чи застосуванням хімічної, біологічної, ядерної зброї. Цими роками партнери високо цінували досвід України у цій галузі, і ми очікуємо на продовження співпраці.
— Торік повідомлялось, що цього року слід очікувати візиту генсека НАТО в Україну, коли це відбудеться?
Цього року ми відзначимо десятиріччя Хартії Україна — НАТО про особливе партнерство. З нагоди річниці буде організовано низку подій, які продемонструють її важливість, але зараз ще зарано говорити про деталі майбутніх візитів.
