Учора президенти Росії та Франції Дмитро Медведєв і Ніколя Саркозі розпочали ексклюзивні переговори з продажу ВМФ РФ чотирьох вертольотоносців типу «Містраль». За словами Саркозі, два кораблі буде збудовано на французькій верфі в Сен-Назері, а решта — на російських суднобудівельних підприємствах. При цьому французький президент запевнив, що кораблі буде продано Росії без військового спорядження. Однак, на думку експертів, «Містралі» є цінними для ВМФ Росії не через озброєння, а завдяки складній техніці з обслуговування палуби вертольотоносця, обладнання для висадки техніки і засобів авіапідтримки. Мотивуючи доцільність цієї угоди, Саркозі вказав на те, що Захід не зможе розраховувати на співпрацю з боку Москви у питаннях глобальної безпеки, якщо ставитиметься до неї як до суперника і відмовлятиметься продавати озброєння.
Зі свого боку, Медведєв назвав рішення Парижа продати вертольотоносці «символом довіри між двома країнами». За повідомленням The Financial Times, домовленості про поставку в Росію французьких кораблів було досягнуто після того, як російський президент дав чітку обіцянку підтримати санкції проти Ірану за умови, що вони будуть «належним чином продумані, розумні та не спрямовані проти мирного населення».
Чим пояснюється рішення Франції все-таки продати «Містралі» Росії попри застереження США, балтійських країн та Грузії, попри невиконання Москвою плану Саркозі й Медведєва із шести пунктів про припинення російсько-грузинського конфлікту у серпні 2008 року? Про це «Дню» — в інтерв’ю керівника програми Russie/NEI.Visions у Французькому інституті міжнародних відносин Тома ГОМАРА.
— Існує три основні причини. По-перше, це промислова мотивація, зокрема забезпечення занятості на французькій верфі в Сен-Назері, де будують кораблі цього типу. По-друге, це справа двох країн, оскільки ми довгий час підтримуємо стратегічне партнерство з Росією. А якщо між країнами існує стратегічне партнерство, то для французької влади немає причин уникати такого промислового співробітництва. По-третє, це амбіції Парижа змінити відносини між НАТО і Росією, враховуючи те, що у французької влади і Росії є більше спільного, ніж розходжень у сприйнятті загроз. Ключовий фактор полягає в тому, що всі виклики безпеці — це, головним чином, Афганістан та Іран. І ці дві теми для Росії є дуже важливими. Саме ці три причини пояснюють можливу угоду з продажу «Містралів». Також треба зазначити, що важливою темою на переговорах президентів Франції та Росії, очевидно, буде Іран. Росія змінила свою позицію щодо Ірану і стала більш жорсткою після вересня 2009 року, і це дуже позитивно сприймається у Парижі.
— Але ви знаєте про застереження щодо цієї угоди США, країн Балтики та Грузії. Остання, зокрема, боїться, що ці вертольотоносці можуть бути використані для вторгнення на грузинську територію.
— Такі застереження уважно розглянуто в Парижі. Головна ідея полягає в тому, що угода буде здійснюватися дуже транспарентно. Ми знаємо, що деякі країни — члени Альянсу не дуже приязно сприймають цю ідею. Зараз відносини між Парижем і Грузією є складними. Головна ідея полягає в наступному: якщо Росія більше не вважається прямою загрозою, а цю думку поділяє Париж, Берлін, Рим, Мадрид і багато інших європейських країн, то ми маємо бути спроможними розвивати наші відносини. Але справді, інші країни, зокрема і Польща, висловлюють глибоку стурбованість щодо морської присутності Росії у Балтійському морі. І саме тому така ситуація розглядається в Парижі як можливість змінити відносини між НАТО та Росією.
— Але ж усі пам’ятають: російська сторона не виконала план Саркозі й Медведєва із шести пунктів про припинення конфлікту між Росією і Грузією у серпні 2008 року... Мабуть, Парижу треба було врахувати це, перш ніж давати згоду на продаж такого високотехнологічного озброєння Росії?
— Справді, умови припинення вогню не були повністю виконані Росією. Але також треба врахувати те, що Росія є складним партнером, але вона має бути партнером. І в Єлисейському палаці прийняли стратегічне рішення, яке, на мою думку, є продовженням ери Ширака. Але тепер, за правління Саркозі, існує дві відмінності. По-перше, Франція з 2009 року повністю інтегрована в НАТО. По-друге, за цією угодою нічого не ховається. Французька влада хоче бути у цьому відношенні повністю транспарентною. Ми пояснюємо доцільність такого кроку як із комерційної, так і політичної точку зору. По-третє, треба сказати, що стосовно безпекових викликів Париж намагається знаходити, де це можливо, точки дотику з Росією.
— Пане Гомаре, ваш співвітчизник Андре Глюксман відверто вважає, що спроби модернізувати Росію, як це, зокрема, намагалася зробити Німеччина, зазнають крах. Чи не боїтеся ви, що подібні намагання Саркозі модернізувати Росію також можуть стати безуспішними?
— Економічні відносини між Росією та Німеччиною значно вагоміші, ніж між Росією та Францією. На мою думку, Німеччина й надалі залишатиметься ключовою країною в Європі. Німеччина є найбільшим західним інвестором у Росії, а Франція займає дев’яте місце за цим показником. Немає сумніву, що відносини між Німеччиною і Росією є значно вагомішими, особливо у газовій сфері. У Саркозі та Меркель є схоже сприйняття Росії як країни, що швидко змінюється. І тому ми маємо бути зацікавленими у стабільній Росії. А якщо і виникають якісь труднощі, то ми повинні встановлювати з Росією сильні зв’язки у різних сферах. Таке бачення співпраці й в Парижі, й у Берліні.
— Але чи не повинні у цих столицях зважати на такі проблеми у Росії, як недотримання свободи зібрань, яку гарантує стаття 31 російської конституції, але на ділі це право не забезпечується?
— Справді, у країні точаться внутрішні дискусії щодо підходів до зовнішньої політики. Один із них базується на цінностях, а інший — на інтересах. І очевидно, що на другому підході через свій прагматизм будує свою зовнішню політику Саркозі, який все більше стає реалістом, якщо порівняти з початком його президентства.
