Цей режим контролю над озброєннями, як і російські та американські арсенали, є тріадою. Найважливіша опора для нього — Договір 1969 року про непоширення ядерної зброї. Фактично цей договір є договором уповільненої дії, що скасовує ядерну зброю, за яким країни, які не мають ядерної зброї, зобов'язуються ніколи не мати її надалі, а країни, які володіють ядерною зброєю (за станом на 1968 рік — Америка, СРСР, Англія, Франція і Китай), погоджуються згодом скоротити, а надалі повністю ліквідувати свої ядерні арсенали. На сьогодні договір підписали 185 країн.
Другою опорою служать двосторонні переговори про скорочення стратегічних ядерних озброєнь (START), які проводили Москва і Вашингтон. Переговори почались під час холодної війни, а після завершення конфлікту парадоксально зійшли нанівець. Якщо метою Договору про непоширення ядерної зброї є обмеження «горизонтального» поширення ядерної зброї, то START передбачає скасування «вертикального» поширення — послідовну ліквідацію гір атомної зброї, які США і Радянський Союз нагромадили за період холодної війни. Третя опора — це Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань, який, як і Угода про непоширення ядерної зброї, має загальний характер, а саме якісне роззброєння із значним обмеженням технічного вдосконалення ядерної зброї.
Незважаючи на те, що всі три компоненти виникли незалежно один від одного, нині вони взаємопов'язані. Жоден із них не здатен вижити без двох інших.
Проте всупереч цим переговорам, призупиненим по завершенні холодної війни, США має намір ввести в дію Національну протиракетну оборону, що Росія вважає загрозою і що суперечить радянсько-американському договору, який скасовує більшість систем протиракетної оборони. Стратегічною основою START-у є доктрина ядерного стримування, згідно з якою обидві колишні наддержави мають бути здатними знищити одна одну після ядерної атаки. Росіяни стверджують, що якщо США спроможуться захистити себе від ядерної атаки, то здатність Росії відповісти на удар буде підірвано, і стратегії стримування настане кінець.
Китай додає, що якщо США, як вони погрожують, розгорнуть протиракетну оборону в Азії для того, щоб захистити Тайвань і Японію, то Китаю доведеться створити свій власний наступальний ядерний арсенал — можливо, з використанням інформації, отриманої від китайських шпигунів в Америці. У такому випадку Китай, у якого виникне потреба провести випробування нових боєголовок, з великою ймовірністю відразу скористається діркою в режимі контролю за ядерними випробуваннями, пробитою американським сенатом. Просте шпигунство навряд чи стане в пригоді Китаю, але поєднання шпигунства і відмови від мораторію на ядерні випробування цілком зможе принести свої плоди.
Американська протиракетна оборона працює проти всього проекту контролю за озброєннями: прибічники системи ПРО думають, що вона прикриває Америку від ядерної атаки після того, як та вмила руки щодо непоширення ядерної зброї, потопивши заборону на проведення ядерних випробувань. Розробка ПРО і відмова від мораторію на ядерні випробування — ось два стовпи поглядів республіканців на ядерне майбутнє. Перше стане Америці щитом, друге заточить її ядерний меч. Ці люди вірять у те, що Америка підтримуватиме велику ядерну перевагу проведенням випробувань і водночас захищатиметься системою протиракетної оборони від атак «хуліганів», які поширюють ядерну зброю.
Ці стратеги абсолютно не враховують того факту, що п'ятдесят років холодної війни довели ефемерність ядерної переваги і технічну нездійсненність (принаймні, на сьогоднішній день) оборонних проектів. За словами Сема Браунбека, сенатора від штату Канзас, «нам ніколи не таланило зберегти мир шляхом договорів. Мир завжди спирався на силу, яку демонструють Сполучені Штати».
Тим часом у Південній Азії регіональні події дають поштовх першій широкомасштабній гонці ядерних озброєнь, не пов'язаній з холодною війною. Коли у травні 1998 року Індія і Пакистан обмінялися серіями ядерних випробувань, західні оглядачі вважали, що ядерне протистояння допоможе реалістично оцінити ситуацію, як це вже ставалося зі Сполученими Штатами і Радянським Союзом під час холодної війни. Замість того Індія і Пакистан розв'язали першу за останні двадцять п'ять років справжню «гарячу» війну в Кашмірі. Прагнення Індії створити ядерний арсенал, повідомлення про зміцнення військового потенціалу в Індії і Пакистані та військовий переворот у Пакистані свідчать про ескалацію гонки озброєнь в Південній Азії.
У Сходу і Заходу більше немає монополії на ядерне безумство. До них приєднався Південь. Але Індія і Пакистан відділені від іншого світу не більш, ніж американський сенат. Якщо ці країни продовжать ядерні випробування, то чи залишиться осторонь Китай? Якщо Китай проведе випробування, чи дотримуватимуться Росія і США односторонніх обмежень?
Угоди про контроль над озброєннями часів холодної війни ніколи не були нічим більшим, ніж тонкою сіткою, накинутою на ядерного звіра, а той, коли на правду, ніколи не був під чиїмось контролем. Просто сплановані набагато серйозніші заходи, які, незважаючи на завершену десять років тому холодну війну, залишилися невтіленими. Сьогодні звір прокинувся, сіті рвуться одна за одною, і перед світом постає завдання, яким усі десять критичних років нехтували: не просто відновити, а заново винайти контроль за ядерними озброєннями.
ДО РЕЧІ
Американці тривалий час наполягають на внесенні змін до договору ПРО з тим, щоб збудувати обмежену протиракетну оборону — ядерну парасольку, аби захиститися від непередбачуваних режимів, котрі мають на озброєнні балістичні ракети. До останніх США зараховують Північну Корею та Іран. При цьому Вашингтон стверджує, що цей щит не буде спрямований проти Росії. Мало того, він обіцяє згодом поділитися ним з європейцями та росіянами.
Москва стверджує, що внесення поправок до цього договору призведе до нової гонки озброєнь. А заступник міністра оборони РФ Микола Михайлов пригрозив Вашингтонові, що Росія має досить озброєнь, аби подолати будь-яку протиракетну оборону, повідомляє АП. І причому затрати, наголосив він, будуть набагато меншими, ніж видатки американців на створення ядерної парасольки. За його словами, Москва просто збільшить кількість ракет нового класу «Тополь», що літають на низьких орбітах і «вміють» ухилятися від радарів, та кількість боєголовок на цих ракетах. Однак такий оптимізм заступника міністра спростував заступник прем'єр-міністра Росії з питань ВПК Ілля Клебаков, який стверджує, що країні не під силу реалізувати таку модернізацію через брак фінансових ресурсів. Він стверджує, що сучасні озброєння в російській армії становлять лише третину проти 80 відсотків у західних арміях. А щоб ліквідувати цей розрив, Росії потрібно щонайменше 10 — 15 років.
Однак наразі ніщо не може завадити американцям розірвати договір ПРО. Ідею будівництва ядерного щита підтримують не лише республіканці, а й демократи. І якщо Клінтон хотів збудувати «малу ядерну парасольку», то кандидат на посаду президента США Джордж Буш-молодший збирається збудувати її для всієї країни.
Схоже на те, що світ знову стоїть «на старті» нової гонки озброєнь, і досить сумнівно, що хтось буде рахуватися з інтересами України, якщо вона розпочнеться. Заклики на кшталт «даруйте, ми ж відмовилися від третього в світі ядерного потенціалу», є дуже слабким аргументом у великій геополітичній грі.
Микола СІРУК, «День»
